Христос спас усіх? Чи – не всіх?

Бесіда батька з підлітком. Кого спас Христос.

Якось Богдан запитав тата:

– Тату, а чому Христос спас не всіх?

– Чому – не всіх? – не зрозумів тато.

– А хіба всі спасуться? Ось мої невіруючі друзі – хіба вони спасуться? – з болем у голосі запитав Богдан. – У Храмі щонеділі говориться, що Кров Христа, Кров Нового Заповіту за багатьох виливається ¹(Див. Мк. 14:24). “За багатьох”, розумієш? Адже не сказано – “за всіх”?!

Тато уважно подивився на сина.

– Христос спас усіх, – відповів він.

– Отже, у Царстві Божому житимуть усі люди? Всі, всі? – уточнив Богдан.

– Боюся, що – ні, синку, – відповів тато сумно.

– Як же так? – спитав Богдан. – Христос спас усіх, але в Царстві Божому будуть не всі? Як так може вийти?

– Бачиш, синку, – почав тато. – Бог хоче спасіння всім, абсолютно всім. Як говорив апостол Павло: «Бог хоче, щоб усі люди спаслися, і досягли пізнання істини» ²(1Тим. 2:4). Але річ у тім, що не всі люди хочуть прийняти запропоноване Богом спасіння!

– Як це? – не зрозумів Богдан.

– Якби спасіння було чимось на зразок медалі за заслуги, то Бог дав би такі медалі всім, – сказав тато. – Більше того – Він нас любить, і дав би такі медалі й без жодних заслуг. Справа в тому, синку, що медаль – це щось зовнішнє, адже її можна носити, але залишатися нескінченно далеким і від Бога, і від ближнього… А спасіння… – тато замислився, підбираючи слова. – По суті, спасіння просто неможливе, якщо ти від Бога далекий!

– Чому? – запитав Богдан.

– Тому що тільки Бог вічний, тільки Він має безсмертя ³(1Тим. 6:16), – сказав тато. – А ми – просто люди, не більше. Проте в Царстві Божому ніхто з людей не вмирає. Чому? Тому що в Царстві всі люди поділяють вічне життя Вічного Господа – інакше вічність для нас просто неможлива! Господь недарма сказав: «Я шлях, істина й життя» ⁴(Інн. 14:6).

Зверни увагу – не “Я даю життя”, але “Я є життя“. А ще Він говорив: «Будьте в Мені і Я в вас» ⁵(Інн. 15:4). У цьому є суть спасіння. Ми повинні з’єднатися з Христом, щоб Він перебував у нас, а ми – у Ньому.

– Тобто спастися – це поділити з Христом Його життя? – уточнив Богдан.

– Так, синку, – кивнув тато. – Бог все зробив для того, щоб це стало можливим. Він став Людиною, Він пішов на смерть, і Він переміг смерть – адже Він сильніший за смерть! Нарешті, Він заснував Свою Церкву для того, щоб у Церкві, в її таїнствах, усі, хто бажають, могли з’єднатися з Христом…

Але щось має зробити й сама людина – вона має прийняти запропоноване Богом спасіння! Інакше ніякого спасіння особисто йому не буде. Ну, як би тобі пояснити зрозуміліше… – тато замислився. – Ну ось, такий приклад – ти любиш футбол і тобі потрібний м’яч. Я люблю тебе й хочу зробити тобі подарунок. Для цього я заробляю гроші, купую цей м’яч, приношу його до нас у дім… Але й ти маєш зробити щось! Ти маєш прийняти мій подарунок! Інакше ніякого м’яча в тебе не буде!

Тато глянув на Богдана – той мовчав, думав.

– У Писанні є кілька образів Царства Божого, – сказав тато. – Наприклад, образ Небесного Міста Єрусалиму ⁶(Одкровення 21), міста, в якому не буде ні хвороби, ні смерті, і в якому Бог витре з очей людей всяку сльозу. Це місто в Писанні назване «скинією Бога з людьми» ⁷(Одкровення 21:3).

– А «скинія» – це що? – уточнив Богдан.

– Скинія – це похідний намет, намет, – сказав тато. – Більше того – це шатро зустрічі, якщо дослівно перекладати з івриту. Тобто це місце, де Бог зустрічається з людьми, місце, де «Він буде мешкати з ними» ⁸(Одкровення 21:3).

Зрозумій – Бог зробив усе потрібне! Він створив цей намет, Він Кров Свою для цього пролив. І Він кличе до цього намету всіх, усіх! Але зверни увагу – не заганяє туди силоміць, адже це було б негідно ні Бога, ні людей! Ні – Бог саме кличе! І кожна людина може відгукнутися на цей заклик і прийти. Ну а якщо людина прийти не захоче? Тоді вона залишиться поза наметом, тобто поза спасінням. І хіба в цьому Бог винен? Ні, тільки сама людина.

– Це сумно, правда? – сказав Богдан.

Тато знизав плечима.

– Ми створені вільними істотами, – сказав він. – А будь-яка вільна істота сама відповідає за наслідки свого вибору. «Я двері: хто ввійде Мною, той спасеться»⁹(Інн. 10:9), – говорить Господь. Ці Двері відчинені для всіх.

Але людина вільна, а значить, вона може й не ввійти в ці Двері. І значить – не спастися. Хоча, повторюся – Бог все зробив для його спасіння. На жаль… А пам’ятаєш євангельський вислів: «багато покликаних, але мало вибраних» ¹⁰(Лк. 14:16-24).

– Здається, пам’ятаю, – відповів Богдан невпевнено.

– Це з притчі про людину, яка влаштувала велику вечерю та покликала гостей. Але гості, з різних приводів, не прийшли.

Один сказав: «Я купив землю, і мені треба подивитися її». Інший сказав: «я купив волів і йду випробувати їх». Третій сказав: «Я одружився і тому не можу прийти».

Як бачиш, всі ці люди віддали перевагу своїм власним радостям, а радість Того, Хто їх покликав, вирішили не розділяти. У тій притчі порожні місця за святковим столом були заповнені жебраками, калічками, кульгавими та сліпими. А про тих, хто відмовився, було сказано: «ніхто з тих званих не скуштує моєї вечері, бо багато покликаних, але мало обраних».

Як ти бачиш, синку, не обрані – це лише ті, хто відмовився сам. Тому Бог хоче спасіння всіх, але не спасаються ті, хто сам не захотів спасіння!

– А чому так буває? – запитав Богдан.

– Тому, що спасіння – це життя в Бозі, а це життя має свої умови, – відповів тато. – Взагалі – будь-які стосунки любові можливі лише тоді, коли ті, хто люблять, готові пожертвувати чимось заради коханого.

Ось, наприклад, мине кілька років, ти виростеш, закохаєшся в якусь, скажімо, Катю… Прийдеш до неї та скажеш: «Кать, будь моєю дружиною». Вона відповість: «Добре, але я маю декілька умов. По-перше – ти будеш разом зі мною вирощувати кактуси; по-друге – у вихідні ми їздитимемо на дачу; по-третє – ти не носитимеш зелені сорочки, бо я цей колір не люблю».

Ти скажеш – добре, і ви одружитеся. І ти будеш ростити кактуси, прополювати грядки та носити сорочки білого, а не зеленого кольору, тільки тому, що твоє кохання з Катею набагато важливіше, набагато більше за всі ті жертви! Катя, до речі, теж чимось жертвуватиме заради тебе – інакше не буває.

Так і з Богом – у Нього також є умови. Це – заповіді. Саме по собі виконання заповідей не спасає – спасає поєднання з Христом, але якщо ти порушуватимеш заповіді, то це зруйнує ваш союз!

Як ти зруйнуєш свій союз із Катею, якщо робитимеш те, що її дратує – викинеш її кактуси, наплюєш на дачу, напнеш зелену сорочку тощо.

Зрозумій – Бог через любов до тебе пішов на болісну хресну смерть, але й ти щось маєш зробити заради любові до Нього. Не вбивати, не брехати, не красти… І це – не складно, адже стосунки любові з Богом варті того, щоб піднапружитися та жити за заповідями!

Але багато хто не хоче жити за заповідями, не хоче працювати над собою, й тому проходить повз Бога, і повз спасіння.

Так що Господь усе, що залежить від Себе, зробив, і Крові Своєї, крові Нового Заповіту, Він ні для кого не пошкодував. Але є люди, які не хочуть спасатися, не захочуть з’єднуватися з Христом.

Господь, звичайно, знав, що такі люди будуть, тому на Тайній вечері й сказав про Свою Кров, що вона пролита «за багатьох» ¹¹(Мк. 14:24). Якби Спасіння захотіли всі, абсолютно всі люди, то, гадаю, Він сказав би «за всіх».

– А може, люди хочуть спасіння, але просто не можуть жити за заповідями! – припустив Богдан. – Сил не вистачає!

– Господь допомагає тим, хто дійсно хоче бути Його учнем, – сказав тато. – Більш того – Господь і не думає, що хтось, скажімо, ти чи я, зміг би прожити все життя без падінь. Ми падаємо, і часто! Але головне – чи встаємо ми після того, як впали, і чи продовжуємо йти до Господа після цього! Якщо ми всерйоз прагнутимемо Господа, то з Його допомогою – дійдемо!

– А якщо – не дійдемо? – не вгавав Богдан.

– А от якщо не дійдемо, значить, і прагнення наше було – так, не дуже! – суворо сказав тато. – Святий Василій Великий в одній зі своїх книг згадував слова пророка Єремії про те, що Господь судитиметься з усяким тілом¹²(Єр. 25:31).

Святий Василій говорив, що Господь Сам піддасться суду всякої людини. Тобто людина зможе сказати Господу: «У тому, що я не спасався, не я винен, а Ти! Ти не зробив для мого спасіння того й того!».

Тоді Господь нагадає такій людині всі обставини її життя та доведе, що Він зробив все від Нього залежне, щоб ця людина могла успадкувати вічне життя. Тоді грішники всі згадають, всі зрозуміють і погодяться, що Господь справді зробив усе, а вони відкинули спасіння самі. І тоді вони приймуть покладене на них покарання не без згоди¹³(Св. Василій Великий, Бесіда на псалом дев’ятий).

– Що ж робити? – запитав Богдан. – Я хочу бути Богові другом, хочу спасіння… Але в мене стільки невіруючих друзів… Що ж їм, гинути, чи що?! Що мені робити, щоб мої друзі захотіли стати друзями Господа? Я їх кличу до Церкви, але вони мене не слухають.

– Живи за заповідями сам, – відповів тато. – Можливо, хтось із твоїх друзів побачить, що таке життя – це і є справжнє життя. Може, тоді йому теж захочеться так жити. І тоді він не пройде повз Бога, і повз спасіння.

Качан Е. Н.

(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)