Вхід Господа в Єрусалим: сутність і символіка свята

Вхід Господа в Єрусалим: сутність і символіка свята

Після Лазаревої суботи, в останню неділю перед святом Христового Воскресіння, Православна Церква урочисто святкує Вхід Господа в Єрусалим. Велелюдний Вхід Спасителя в Єрусалим був вступом Його на шлях Хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти1(див. Мф 21:1-11; Мк 11:1-11; Лк 19:29-44; Іоанна 12:12-19) .

У Євангелії від Іоанна про цю подію сказано так:

«Другого дня багато народу, що прийшли на свято, почувши, що Іісус іде в Ієрусалим, взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і вигукували: осанна! благословен Грядущий в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!

Іісус же, знайшовши молодого осла, сів на нього, як написано: не бійся, дочко Сіонова! ось, Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі 2(Зах. 9,9).

Учні Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Іісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.

Народ, що був з Ним раніше, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.

Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо».

Ми називаємо цей день також Неділею Ваій, або в нашій традиції — Вербною Неділею. Вайї, в перекладі з грецької, – це листя пальми.

Чому ж тоді ця Неділя – Вербна?

У давнину на Сході був звичай: зустрічати царя-перможця пальмовими гілками. Саме так зустрів Єрусалим Христа, почувши звістку про Його дива та про чудесне воскресіння Лазаря чотириденного. В Україні замість пальм віряни, вшановуючи Вхід Господній в місто Його страждань, тримають у руках гілки верби – дерева, що в нас починає розпускатися раніше за інші.

Здійснилося стародавнє пророцтво про те, що майбутній Месія як цар в’їде в Святий Град на молодому віслюкові, який, на відміну від бойового коня, є символом миру, покірливості та смирення.

…За шість днів до Пасхи прийшов Іісус у Віфанію, де жив Лазар, друг Спасителя. Великдень того року припав на вечір п’ятниці. Отже, прихід Господа до Віфанії за шість днів до п’ятниці припадає на суботу попереднього тижня. Там (тобто у Віфанії) на Нього чекала вечеря.

Віфанські друзі Спасителя – Лазар, Марфа та Марія – приготували її, звичайно, в своєму будинку, чому підтвердженням слугують наступні за цим слова, що Марфа прислуговувала як господиня будинку, а Лазар сидів за столом разом із Гостем. Вказівку ​​на це євангеліст робить, безсумнівно, щоб нагадати про недавнє велике чудо Господа, звершене над Лазарем.

Марія ж, узявши фунт нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Іісуса та витерла своїм волоссям Йому ноги, а дім переповнився пахощами дорогоцінної олії. На Сході був звичай мастити почесних гостей миром, і Іісус під час Свого земного життя (принаймні, як повідомляють євангелісти) був тричі помазаний ним на вечерях у різних будинках.

Юда Іскаріотський, який також був присутній на цій вечері, сказав: «Для чого б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати вбогим?» Євангеліст зауважує, що Юда лукавив, коли говорив так. Істинне його прагнення таїлося в грошолюбстві Іуди. Він серед апостолів завідував скринькою з пожертвами, але часто крав подаяння, що кидали туди. Приношення ці призначалися на побутові потреби Христової місіонерської спільноти, а також для роздачі вбогим…

Натовпи прочан, які йшли до Єрусалиму на свято Пасхи так само, як і Іісус, дізнавшись, що Він перебуває в Віфанії, зайшли туди, щоб подивитися та послухати Його, а також і для того, щоб побачити воскреслого Лазаря, бо слава про диво вже облетіла околиці Віфанії. Багато людей, побачивши Лазаря живим, увірували в Іісуса, а старійшини та представники синедріону ще більше осліпли від ворожнечі до Нього. Засліплені злобою, вони вирішили вбити і Його, і воскреслого Лазаря, щоб стерти навіть сліди див Іісуса.

На другий день після суботи Господь пішов у Єрусалим. Безліч народу (тобто, головним чином, паломники, які прийшли на свято, а не залякані синедріоном і фарисеями жителі Єрусалиму) взяли пальмове віття й пішли назустріч Спасителю.

Пальма на Сході є символом міці й краси, гілки її в руках – символ радості й торжества. Хід був дуже урочистим. До Віфанії йшли величезні натовпи народу. Всі кричали: «Осанна сину Давида! Благословен Грядий во Ім’я Господнє! Осанна в Вишніх!»

Слово «осанна», власне, означає урочистий молитовний вигук (коротка молитва), що первісно було хвалебним вигуком «спаси, даруй порятунок». Це слово іудеї вживали як вигук, що висловлював радість, особливо під час свят; цим народ показував свою радість і добрі побажання Месії.

Іісусу підвели осла, і Він, сівши на нього, їхав дорогою, яку встелили пальмовими гілками та покрили одягом народу…

У євреїв був звичай: царі та переможці в’їжджали в Єрусалим на конях або ослах, і народ урочистими криками з пальмовими гілками в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Заповіту3(див. Зах. 9: 9).

Христос таким самим урочистим чином в’їжджав у Єрусалим, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього4(Інн. 18:36), як Переможець гріха та смерті.

Єврейський народ, який знаходився під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя. Всім здавалося, що Чудотворець, Який учора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч народу, цілком може бути саме тим земним вождем, який приведе свій народ до політичної незалежності та земного царства насолоди.

Із тисяч, хто знаходився тоді на вулицях Єрусалиму, тільки Один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато страшнішого – від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста й Голгофи.

Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільними.

«Єрусалим у даному випадку є прообразом Царства Небесного. І кожна людина має в нього увійти. Вона має покинути земне життя, яке є тимчасовим, і увійти в життя вічне. Дуже важливо, щоб людина приготувала себе для цієї вічності. І свято Входу Господнього в Єрусалим навчає нас, що для того, щоб ми гідно увійшли в Єрусалим, ми повинні звершувати хвалу Богові. Хвала Богові — є потребою людської душі. Вона не є те, що потрібно Богові, вона є те, що потрібно людині»,

— наголошує Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Господь знав, наскільки непостійний народ і наскільки мінливі настрої натовпу. Мине лише кілька днів, і вигуки «Осанна!» зміняться на оскаженіле «Розіпни Його!» І так відбувається впродовж усієї двохтисячолітньої історії Церкви. Відбувається, коли ми, жадаючи від Бога спасіння земного, забуваємо, що Він прийшов спасти нас для Блаженної Вічності.

Тож не розпинаймо Господа гріхами, злобою та ненавистю. Натомість – понесімо разом із Ним Хрест страждань за Правду Божу. Тоді ми Обов’язково побачимо Світло Воскресіння, яке для кожного з нас сяє з Печери Гроба Спасителя…

Джерело

(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x