Доброта – норма життя

Кажуть, доброта – це норма життя. Вирішувати кожному своїми вчинками.
Носіть тягарі один одного і так виконаєте закон Христа (Гал. 6:2).

• Мені 20 років. Я підробляю прибиральницею у величезному супермаркеті.
  Нещодавно, коли я мила підлогу, до мене підійшов дідусь зі словами: «Дякую вам за чистоту! Я знаю, яка це праця. Сам мив підлогу 20 років», – і вклонився. Як же мене зворушила його похвала, а тим більше уклін… Я заплакала.
• Мій брат, такий суворий рокер у чорному одязі, коли їде на байку та бачить руку, що стирчить із вікна іншої машини, кладе в неї цукерку.
• Зі мною у реабілітаційному центрі лежить двометровий чоловік років сорока п’яти. Йому дуже боляче займатися ЛФК, але він ні м’язом не показує, які пекельні болі терпить. Сьогодні йому привезли його величезного собаку, і він обійняв його двома руками, вив у голос.
• Коли я був маленьким, бабуся приходила з базару, приносила мені усілякі смаколики й казала, що зайчик передав. А зараз вона лежить, майже не ходить, і я їй приношу усілякі смаколики та говорю: «Бабуль, я від зайчика приніс». Люблю свою бабусю.
• Їду сьогодні в метро, ​​слухаю музику, а поряд зі мною підсідає бабуся. Чемно просить вимкнути телефон, у неї кардіостимулятор барахлить. У цей момент можна було побачити, як увесь вагон почав вимикати телефони.
• Наші сусіди – старенька бабуся з дідусем. Щодня вони виходять посидіти на лавці біля будинку й завжди тримаються за ручку. Сьогодні, коли була в саду, почула їхню розмову. Вона скаржилася на різні болі, а він: “У тебе є я, у мене є ти, що нам ще потрібно?”
• Ніколи не вважала голубів розумними птахами. Але днями в сусідньому під’їзді померла бабуся, яка годувала безпритульних тварин. На її голос збігалися всі навколишні кішки та собаки. І прилітали голуби. Коли з під’їзду винесли труну з тілом, злетіла величезна кількість голубів. І потім, коли бабусю забрали, птахи ще близько години кружляли над двором. Стільки голубів одразу я не бачила, навіть коли бабуся їх годувала.

• Одного дня вбігаю в під’їзд, поспішаю, чую, що двері ліфта зачиняються, кричу: “Зачекайте, зачекайте, будь ласка!”

  Мене зачекали, притримали ліфт.

  – Дякую! Мені четвертий, – квапливо говорю я, вбігаю всередину.
  Бачу, що кнопка “4” вже горить. Комусь із двох чоловіків у ліфті, теж на четвертий. А комусь на третій, бо “3” теж натиснуто.

Один чоловік у кепці з пакетом із найближчого супермаркету. Очевидно місцевий, додому їде. Другий – робітник. Він – у комбінезоні такому робочому, і з ним – 15 упаковок дощок по метру заввишки. На мою думку, це для підлоги ламінат, але можу помилятися. Кожна упаковка замотана в целофан.

І ось ліфт зупинився на третьому поверсі, і робітник, пробурмотівши: “Вибачте, я намагатимуся якнайшвидше” починає спритним човником бігати з ліфта на сходову клітку й назад, вивантажуючи дошки.
І тут…
Ми з іншим чоловіком перезирнулися і… перетворилися на дружну бригаду: він віддав мені свій легкий пакет (на підлогу не поставиш – там дитяче харчування), щоб звільнити руки, і швидко підключився до розвантаження – брав упаковку дощок і передавав робітникові, а я тримала кнопку ліфта, що відповідає за “незачинення” дверей.
У результаті ми командно з розвантаженням впоралися за декілька хвилин, і попрощавшись із робітником, який кричав нам у двері ліфта, що закриваються: “Дякую вам!”, поїхали далі.
– Який ви молодець, – сказала я чоловікові в кепці, повертаючи пакет.
 – В сенсі?
 – Ну ось ви взяли й одразу почали допомагати. Хоча це не ваша робота, ви взагалі не повинні…
– Не розумію, як може бути інакше, які варіанти?
 – Ну, ми могли б просто стояти й чекати, коли він перетягає. Або психанути й піти пішки.
 – Ну, для мене немає інших варіантів, крім допомогти, – каже він і додає круту думку. – Адже це в моїх інтересах…
Я розумію, що він мав на увазі. Він поспішав додому (у пакеті дитяче харчування, напевно, на нього вдома чекає хтось маленький і голодний), і чим швидше він туди потрапить, тим краще всім, тому він, не замислюючись, допоміг, і для нього це також природно, як зайшовши в ліфт натиснути кнопку.
Але це дуже глибока думка, в якій схована формула добра.
ДОПОМАГАТИ ІНШОМУ – ЦЕ В НАШИХ ІНТЕРЕСАХ.

Коли ми допомагаємо іншим, ми не стаємо святими. Ми стаємо нормальними!

Доброта, щирість, любов, турбота, допомога – це те, що робить наше життя привабливим та спокійним. І починати потрібно обов’язково з себе! Тоді світ сповниться щастям.

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)