День пам’яті преподобного Павла Ксиропотамського

28 липня/10 серпня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Павла Ксиропотамського.

Святий Павло, у Святому Хрещенні Прокопій, син благочестивого візантійського імператора Михаїла Куропалата (811 – 813 рр.) та його дружини Прокопії, дочки імператора Никифора І Геніка, здобув прекрасну освіту й став одним із найосвіченіших мужів свого часу.

Складені Прокопієм Слово на Введення в храм Пресвятої Богородиці, канон Сорока мученикам, канон Чесному Хресту та інші праці прославили його.

Однак Святий не захопився вченістю та марною славою цього світу, змінив свій багатий одяг на убоге руб’я й прийшов на Афонську Гору. Там на місці Ксиропотам у руїнах розореного монастиря, заснованого колись царицею Пульхерією на честь 40 мучеників, він збудував собі келію.

Від пустельника Косьми Преподобний прийняв чернечий постриг із іменем Павло.

Будучи смиренним, угодник Божий приховував свою вченість, але все одно прославився своїм суворим життям і подвижництвом. Його почали називати Павлом Ксиропотамським, а монастир, де він подвизався, й нині називається Ксиропотамом (Сухим потоком).

Коли імператор Роман зійшов на престол, то з почуття родинної любові наказав розшукати Павла, після чого через прота Афонської Гори через силу вблагав його прибути до Константинополя.

Преподобному влаштували урочисту зустріч. Хоча Павло з’явився серед придворного блиску та величі в розідраній рясі, вельможі з пошаною припадали до нього та просили благословіння.

На той час імператор страждав від тяжкої хвороби. Павло звернувся з молитвою до Господа, поклав на хворого свої руки та зцілив його.

Імператор Роман не хотів розлучатися зі святим, дозволив йому жити при дворі гідно з аскетичними правилами та обітницями відлюдницького життя й доручив йому виховання та навчання своїх дітей.

Павло томився в Константинополі та не знаходив утіхи. Тоді імператор відпустив Преподобного на Святу Гору й на його прохання відбудував заснований царицею Пульхерією монастир. Також він дарував Павлу велику частину Животворящого Дерева Хреста Господнього, яку згодом поклали на престолі в соборному храмі відбудованого монастиря.

Невдовзі в Ксиропотамський монастир зібралося багато монахів, які бажали подвизатися під керівництвом Святого.

Павло ж доручив управління обителлю одному з монахів, а сам оселився у віддаленій пустелі. Безмовність Преподобного порушували його учні, і він за сприяння імператора заснував новий монастир на честь великомученика Георгія, в якому став настоятелем. Туди Святий також приніс часточки Чесного Древа Хреста Господнього.

Святий Павло отримав одкровення про свою кончину, скликав братію обох монастирів і промовив останнє слово повчання.

У день смерті він причастився Тіла та Крові Христових і віддав душу Господу.

Тіло Преподобного за його заповітом хотіли поховати на півострові Лонгос, що розташовувався навпроти Афонської Гори. Проте на це не було Божої волі. Корабель прибило хвилями до берегів Константинополя, де імператор та патріарх із благоговінням взяли чесні мощі та поклали у Великій церкві.

Після розорення Константинополя хрестоносці перенесли мощі Павла до Венеції.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)