День пам’яті мученика Даниїла Черкаського

29 липня/11 серпня Православна Церква вшановує пам’ять мученика Даниїла Черкаського (Кушніра).

Після гетьманування Богдана Хмельницького та його сина Юрія Лівобережна Україна та Київ із околицями входила до складу Росії, а Правобережна без Києва – до складу Польщі. Землі автономного Запорізького козацтва контролювали обидві держави.

У той час Православ’я на Правобережжі зазнавало сильних утисків із боку католицького та уніатського священства, яке підтримувала польська політична еліта. Багато православних парафій були примусово переведені в унію.

У 1761 році Переяславсько-Бориспольським архієреєм для православних Правобережжя було створене Чигиринське духовне правління. Центром зв’язків із Переяславом стала Свято-Троїцька Матронинська обитель. З того часу правобережні парафії почали масово повертатися в Православ’я.

Такому рухові чинили опір католицьке та уніатське духовенство й багато польських вельмож та чиновників. Вони почали звершувати збройне насилля над православними, в результаті чого в 1768 році відбулося велике селянсько-козацьке повстання, відоме під назвою Коліївщина.

Наприкінці XVIII ст. майже всі правобережні українські землі були приєднані до Росії.
У тяжкі 1760-і рр. приклад непохитності віри явив староста храму Успіння Божої Матері, що у містечку Млієві поблизу міста Сміли, Даниїл Кушнір.

Історія страждання мученика Даниїла така.

Общини Свято-Троїцького та Успенського храмів Млієва захотіли повернутися в Православ’я. Тоді священникам, братам Василію та Феодору Гдишицьким, запропонували зректися унії.

Ті відмовилися, і віряни попросили Переяславського архієрея призначити замість них інших священників.

Разом із тим парафіяни Успенського храму заховали богослужбові ризи, книги та посуд. Дарохранительницю, до якої ніхто не наважувався доторкнутися, за проханням вірян взяв благоговійний та богобоязний старець Даниїл.

Угодник Божий увійшов у вівтар, зробив перед Престолом три земних поклони, потім обгорнув церковною завісою руки, взяв Дарохранительницю й поклав у скриню до інших священних предметів. Цю скриню помістили в коморі під дзвіницею.

Коли Василь Гдишицькому стало відомо про причетність до справи Даниїла, він звинуватив його в святотатстві й погрозив йому смертю. Після того Василь обмовив Святого перед своїм батьком уніатським протопопом Афанасієм Гдишицьким, що служив у Смілі. Він сказав, що Кушнір пив із Дарохранительниці горілку, разом із якою прийняв Святі Дари. Насправді ж Мученик горілки не вживав.

Афанасій та Василій Гдишицькі розпові той самий наклеп губернатору Вонжу й намовили його затримати Даниїла.

Наприкінці березня 1766 року закутого в кайдани Святого ув’язнили в Смілянському замку.

Щоб не втратити своїх парафій, брати-уніати Василь та Федір відвідали Матронинську обитель і заявили про приєднання до Православної Церкви.

Після того вони проникли в Свято-Троїцький храм і потай від парафіян звершили Богослужіння. Потім уніатські священники повідомили вірянам, що сповідують Православ’я.

Парафіяни відчули їхню нещирість і погодилися прийняти їх тимчасово, допоки замість них не прибудуть інші пресвітери.

Млієвці клопотали перед губернатором про звільнення Даниїла, але той сказав, щоб його виручали ті, хто його посадив. Гдишицькі ж погодилися виручити Святого лише тоді, коли парафіяни знову приймуть їх як духовних отців.

Влітку для придушення православного руху до Сміли прибули польські війська. Тоді Василь і Федір Гдишицькі відкрито виказали себе уніатами.

Жителі Млієва намагалися викупити Даниїла, але Афанасій Гдишицький поставив умовою визволення святого прийняття ним унії. У противному разі старцю загрожувала смерть.

Коли Даниїл довідався про це, то сказав, що готовий померти за Православ’я. При цьому він попросив земляків припинити намагатися його звільнити та закликав триматися Православної віри.

Згодом Даниїл Кушнір потрапив до польського воєнного табору біля містечка Ольшаної, де його піддали катуванням.

Як повідомляє рукописне сказання, розправу над старцем вчинили 29 липня 1766 року.

Багато військових радили не перетворювати страту Даниїла в фанатизм, однак протопоп Афанасій Гдишицький зажадав спалення рук Святого.

Руки угодника Божого обгорнули прядивом і облили смолою. Після того до нього підійшов священник-уніат, щоб прийняти сповідь.

На це Даниїл сказав, що відрікається від уніатів і їхнього сповідання слухати не хоче. Також він повідомив, що вже підготувався та причастився Тіла й Крові Христових.

Тоді прядиво на руках Страждальця підпалили. Він із криком від болю молився Господу. На катування Мученика дивилися православні, яких спеціально зігнали до місця страти, щоб залякати. Святий закликав їх не вірити унії.

Декотрі вельможі почали сумніватися у тому, що старець сравді винуватий. Вони радили зупинити страту. Проте Гдишицький наполіг на вбивстві Мученика.

Коли кат зав’язував очі Святому, то сказав: «Не бійся, старичку, Господь із тобою». Даниїл відповів, що не боїться, і сказав кату робити те, що йому наказали.

Кат настромив відсічену голову Даниїла на кіл і прибив великим цвяхом. Після того він витер руки об одяг Гдишицького і зажадав від нього плати.

Той заплатив і наказав спалити тіло Святого. Православні поховали попіл тіла Мученика та вцілілі частини кісток у невеликому рві. Василій Гдишицький прийшов до вдови Святого та зажадав від неї грошей на звершення сорокоуста за упокій чоловіка. Вона ж відповіла, що неприємним буде Господу їхній сорокоуст і якщо їм вгодно можуть взяти і її.

До кінця вересня голова страждальця знаходила на колі. Потім її потай забрали вночі православні.

Щоб дізнатися, хто взяв голову, заарештували рідних Святого, проте їхні сусіди свідчили, що ніхто з підозрюваних тієї ночі не залишав домівки. Після того заарештованих відпустили.

Чесну голову мученика доправили в Переяслав і 4 жовтня поховали в кафедральному Вознесенському соборі.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)