День пам’яті преподобного Паїсія Величковського

15/28 листопада Православана Церква вшановує пам’ять преподобного Паїсія Величковського.

Святий Паїсій (Петро Іванович Величковський) народився в 1722 році в Полтаві. За батьківською лінією він був сином, внуком та правнуком священника. Священником був і брат Петра.

У 4-річному віці хлопчик втратив батька, а згодом брата. Виховувала його матір Ірина. Петро вивчив грамоту й на 13-му році життя вступив у Київську Духовну академію. Там у нього з’явилося прагнення до чернечого життя. Наставником святого був ієросхимонах Братської Богоявленської обителі Пахомій.

У 17-річному віці угодник Божий захотів стати монахом. Він попросив настоятеля Китаєвської пустині, що знаходилася під Києвом, залишити його в монастирі для прийняття постригу.

Настоятель запросив юнака в келію й тричі запропонував сісти, але той відмовився та залишився стояти біля дверей. Тоді ігумен сказав Петру, що не бачить в ньому смирення, слухняності, відсічення своєї волі й розсудливості, тільки все супротивне.

Від настоятеля пустині преподобний отримав повчання, що монах на всі докори має відповідати: «Прости, отче святий, згрішив», – і не говорити більше нічого на своє виравдання. Після цього юнак повернувся до занять в академії.

Влітку з благословення духовного отця Петро прибув у Любецький монастир, де виконував обов’язки келаря. Також він почав переписувати книги.

З часом обителлю почав керувати новий настоятель, який відрізнявся владною вдачею. Якось Петро зі страху не уточнив його прохання й був вигнаний через свою некмітливість. Тоді він потай уночі перейшов льодом Дніпро на інший берег.

Тим часом матір юнака, що тужила за ним, вирішила постійно перебувати в пості й щоденно читати акафіст Богородиці, щоб він повернувся додому. Їй з’явився ангел Господній, який назвав її окаянною та сказав, що вона полюбила більше творіння (свого сина), аніж Творця. Також ангел сповістив Ірині, що її син буде монахом і їй самій слід відректися від світу.

Невдовзі матір Петра прийняла чернечий постриг, що звільнило юнака від домашніх обов’язків.

З Люблича святий прийшов до пустинника Ісхія, який подвизався біля Чернечих гір і переписував твори святих отців. Петро просив подвижника прийняти його в якості послушника, але старець через смирення відмовився.

Юнак подумав, що Ісхій визнав його недостойним і засмучений знову вирушив у дорогу.

В обителі святителя Миколая – Медведовському монастирі на річці Тясмині – в 1741 році святого постригли в рясофор із іменем Парфеній. При цьому насельники монастиря для смирення, наче помилково, називали його Платоном. Не раз юнак просив у ігумена дозволу називатися іменем, з яким прийняв постриг, але безрезультатно, і тоді він смирився.

Невдовзі через гоніння уніатів на православних братія змушена була покинути обитель. Разом із монахами Маркірієм та Кріскентом Платон знайшов пристанище у Київській Лаврі. Там він хотів подвизатися постійно, але за словом прозорливого старця згодом покинув стіни обителі й прибув у Валахію.

На шляху він відвідав подвижників Матроненського монастиря, скитів Кодриця, Дорогоуців і зрештою Трейстенів (Свято-Миколаївського), якими опікувався старець Василій Поляномерульський.

Старець Василій здивувався досвідченості святого й запропонував йому прийняти священний сан, але той відповів, що не має наміру в цей великий сан вступити й до смерті.

Платону було доручено охороняти монастирський виноград. Одного разу, втомлений від трудів, він проспав на Богослужіння, не наважився увійти в храм і почав гірко плакати. Коли ж за повелінням ігумена святого знайшли, він впав перед ігуменом та монахами на землю і зі сльозами просив прощення.

Старець Михаїл, що бачив плач Платона, сказав братії брати з нього приклад. Сам же угодник Божий вирішив з того часу спати, сидячи на лавці.

Згодом святий прибув у гірський скит Кирнул на честь Архістратига Михаїла. Там почалися його подвиги пустельництва та безмовності.

Пізніше преподобний пішов на Афон і поселився в пустельному місці, де провів сорок місяців. Коли Святу Гору відвідав Василій Поляномерульський, то знайшов Платона й постриг його в мантію зі зміною імені на Паїсій. Тоді святому було 28 років.

Монах Віссаріон просив преподобного прийняти його до себе на послух. Платон вважав себе недостойним бути наставником і прийняв Віссаріона як друга. Замість отця і наставника їм були вчення святих отців Церкви.

На таких самих умовах разом із Паїсієм селилися й інші монахи, серед яких виникла традиція книжного повчання, що було незвичним для тогочасних афонських обителей.

У 1758 році в 36-річному віці преподобний на прохання сподвижників прийняв священний сан.

Разом із братією він переселився в Іллінський скит монастиря Пантократор. Цей скит, за прикладом інших національних монастирів на Афоні, став обителлю українців.

Після 17-річного перебування на Святій Горі через утиски з боку мусульман старець Паїсій разом із братією вирушив у Молдавію й зупинився в запустілому Драгомірнському монастирі Святого Духа.

За три роки кількість братії монастиря зросла втричі. Преподобний ввів у монастирі статут за чином святих Василія Великого, Феодосія Великого, Феодора Студіта та Афонської Гори.

У Драгомірнській обителі старець Паїсій прийняв схиму без зміни імені. Насельники монастиря трудилися над перекладом та переписуванням творінь святих отців.

Коли після російсько-турецької війни земля, на якій знаходилася обитель, увійшла до складу католицької Австрії, преподобний разом із братією (в кількості 350 чол.) переселився в розташований у горах бідний Секульський монастир на честь Усікновення голови Іоанна Предтечі.

Кількість монахів постійно зростала, і всі монастирські будівлі були переповнені. Тоді святий попросив допомоги для будівництва келій у господаря Костянтина Мурузу. Останній сказав старцю з монахами перейти у багатий Нямецький монастир.

Це збентежило Паїсія, який не хотів переводити свою мирну братію у багатолюдну обитель, але покірний наказу господаря він із частиною братії в 1779 році прибув у Нямець.

До 1790 року кількість пастви преподобного зросла до 1000 чол. Крім монахів Нямецької обителі святий наставляв братію Секула та інших довколишніх монастирів і скитів. У 1790 році схиієромонах Паїсій удостоївся сану архімандрита.

Преподобний був учителем розумної молитви. Для всіх видів християнської молитви він знаходив місце та значення: «Розумно-сердечна молитва – для тих, хто досягає успіхів, для середніх – спів церковних піснепівів, для початківців – послух і праця».

15 листопада 1794 року святий Паїсій із миром відійшов до Господа. Його чесне тіло поховали в соборному храмі монастиря на честь Вознесіння Господнього.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)