Коли рідні не можуть знайти могилу сина
Матері, що не змогла знайти могилу сина. Монолог…
Шукала ти його на всіх військових цвинтарях. Пройшла від Златибора до Корфа й Салонік, піднімалася на Каймакчалан, на Котячий Камінь. Спускалася в долини мертвих. Де б не почула про військовий цвинтар, поспішала туди. Просила читати списки похованих. Сама читала написи на хрестах. Нема й нема його.
Не сумуй, дорога мамо. Сильно горювати — це гріх. Земля є Божою й усе, що на ній, теж. Де б не була могила твого сина, вона на Божій землі. Торкнися землі перед порогом будинку, і ти торкнешся краю могили сина твого. А для всевидючого ока Божого, що споглядає землю, мертвих не існує.
Якщо син твій захований від тебе, він не схований від Бога. Господь Сам сховав його від тебе, щоб очистити скорботою твоє серце й підготувати його до несподіваної радості, яку ти відчуєш, коли зустрінешся зі сином у вічних чертогах Своїх.
Могили багатьох великих і святих людей невідомі.
Невідома могила пророка Мойсея, невідомі могили багатьох апостолів і мучеників Христових, невідомі могили пустельників і постників… Але імена їхні червоними літерами вписані в календар.
Ми прославляємо пам’ять їх, зводимо храми на їхню честь, підносимо до них молитви, але могил їхніх не знаємо.
Не сумуй через те, що й могила твого сина відома тільки Господу, як і могили стількох святих Його.
Є в Дебарі одна мати, син якої похований у далекій країні. Неміч завадила їй побувати на його могилі. Тоді вирішила вона щосуботи приходити на військовий цвинтар у Дебарі. Там лежать воїни, чиї матері не можуть дістатися до могил синів. І вона ставить на цих могилах свічки та молиться. І просить священника покропити могили та пом’янути імена, що написані на хрестах, і пом’янути сина її Панаса.
І ти можеш робити так само, і затихне твій біль. Важливо, щоб ти думала не про могилу, а про душу дитяти свого. Зрозумій, у жодній могилі на землі нема душі його. Душа його ближче до тебе, ніж до могили.
Важливо, щоб ти думала не про могилу, а про душу дитяти свого. Зрозумій, у жодній могилі на землі нема душі його. Душа його ближче до тебе, ніж до могили.
Була ще одна мати, яка бажала знайти могилу свого сина. Але могила його перебувала на бойовищі, і матір туди не пустили. Повернулася вона, безутішна, додому. Але одного разу, за Промислом Божим, з’явився їй син у кімнаті її.
Підхопилася мати й вигукнула: “Де ти, сину мій?!” – “Ходив із тобою, мамо, і повернувся”. І ще сказав їй, щоб перестала вона плакати, тому що йому добре.
І ти не плач, почни творити милостиню за упокій душі сина твого. Слізьми ти досить наситила землю серця свого, настав час зійти паросткам. Найдорогоцінніші паростки, які зі сліз зростають, — молитва, милостиня й смиренність перед волею Божою. Нехай молитва стане одною хресною дощечкою, а милостиня — іншою, з них зробиш хрест синові твоєму.
Найдорогоцінніші паростки, які зі сліз зростають, — молитва, милостиня й смиренність перед волею Божою. Нехай молитва стане одною хресною дощечкою, а милостиня — іншою, з них зробиш хрест синові твоєму.
Молитва спрямовується вгору, а милостиня поширюється вшир. Покірність перед волею Божою нехай буде цвяхом, яким скріплюється хрест. Не відокремлюй молитву від милостині, й благодатна розрада неба зійде на серце твоє, немов роса на спраглу траву.
Мир тобі й Боже благословення!
Святитель Микола Сербський. Місіонерські листи. Лист 5
(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)
