Квадробери: виклики нової субкультури

Те, що ми бачили колись в мережі вже можна спостерігати й на вулицях українських міст. Зараз можна побачити підлітків, що ходять рачки у масках з мордами тварин і накладними хвостами Квадробери – це виклики сьогодення..

Молодь в костюмах котиків у автобусі, лисичок в супермаркеті, черепах, що повзуть пішохідним переходом, і навіть дивовижний голуб, який проводжає потяги “Укрзалізниці” – все це побачили українці 😆

Що ж несе ця нова для нас субкультура, яка популярна останніми роками у всьому світі?

Виникнення квадробінгу

Цей тренд виник у Японії, проте стрімко поширився світом. Історія квадробіки почалася, коли чоловік на ім’я Кенічі Іто, надихнувшись мавпами, адаптував їхню техніку бігу для людей.

Хлопець із дитинства страждав від булінгу¹. Діти називали його «мавпеням». Аби не жити у конфліктах, він зробив цей образ своєю особливістю. Протягом тривалого часу він вивчав рухи мавп і став автором методики пересування на чотирьох кінцівках.

Ця історія виявилася досить драматичною, оскільки Кенічі Іто вважали психічно нестабільним, викликали до нього поліцію. А коли він тренувався у безлюдних лісах, то ледь не став здобиччю мисливця.

У 2008 році «спортсмен-мавпа» легітимізував своє захоплення і зафіксував його у Книзі рекордів Гіннеса, подолавши стометрівку на чотирьох кінцівках за 18,58 секунди. От саме тоді у японця почали з’являтися послідовники.

Тренд стрімко набрав популярності в усьому світі та вийшов за рамки спортивних змагань. Найчастіше долучаються до цього руху підлітки.

Сучасні квадробери 🦄

Сучасні квадробери, на відміну від свого засновника, майже не займаються спортом, а наслідують тварин через елементи костюмів. Для них це спосіб самовираження та приналежності до трендів.

Однак це лише один із видів сучасної субкультури, до якої також входять теріантропи². Кожна з цих течій має свої особливості, і їх важливо розрізняти, особливо батькам.

Справжні квадробери — насамперед, прихильники спорту, які вже із часом почали доповнювати свій вигляд різноманітними аксесуарами та прикрасами. Квадробери імітують поведінку тварин фізично, використовують спеціальні костюми, тобто:

-обов’язковим є рух на чотирьох кінцівках, у квадробіці завжди задіяні руки та ноги;

-квадробіка є окремою і не пов’язана з іншими субкультурами, учасники яких ідентифікують себе відмінно до суспільних норм та уявлень;

-є спортивним рухом, яким можуть займатися усі охочі з власної волі, без примусу та додаткових умов (обов’язкових хвостів, масок, рукавиць, вух, тощо);

-містить складні вправи, для виконання яких потрібна фізична сила, тренування та міцність кісток.

Фуррі 🦊 – це більше для дорослих. Виникла ця субкультура ще у 90-х, але формуватися почала принаймні на десятиріччя раніше.

Учасники субкультури захоплюються олюдненням тварин, як от у світі Дісней чи японській анімації. Їх надихає поєднання людських характеристик з тваринними (здебільшого, ссавців чи гризунів, тому й така назва – фурі, з англійської “пухнастий”). Фурі іноді сексуалізують тварин, втім не обов’язково.

Фурі створюють собі “фурсону” – своє тваринне альтер-его⁴. Фурсона має унікальні характеристики, як от колір і довжина хутра, форма і величина вух, тощо. Прихильники субкультури створюють собі дуже деталізовані костюми, беруть участь у тематичних зустрічах, які час від часу відбуваються в США та в Європі.

Існує думка, що це “гра для багатих”, і в цьому є раціональне зерно, бо просто в магазині супер-детальний індивідуальний костюм не купиш, його треба замовляти, і це недешеве задоволення. Субкультура фурі різноманітна – вона включає й тих, хто просто захоплюється анімацією з тваринками, як от у “Зоотрополіс”, так і затятих фанатів переодягання та наслідування тварин.

Цілком можливо, що нові витки популярності таких зоо-субкультур “підігрівалися” ще й поп-культурою: у 2009-2013 роках вийшла серія коміксів “Sweet Tooth” (Ласун) Джеффа Леміра, за якою Netflix щойно випустив останній сезон однойменного серіалу, а у 2016-му засновник квадробіки Кеніті Іто знявся у кліпі австралійського гурту The Jezabels.

Теріани (теріантропи) — люди, відчувають певну психологічну чи духовну спорідненість з тваринами. Кожен з них має свій теріантип (тобто, тваринку, до якої “тяжіє”). Ці люди цілком розуміють, що вони не тварини. Хоча дехто духовно відчуває себе звіром, вважають, що мають душу тварини та сприймають себе як таких. Для представників цієї течії не настільки важливий вигляд, як внутрішні почуття. На них вони й фокусуються. Теріани — це люди, які почувають себе тваринами всередині, на духовному чи психологічному рівні. Тому, щоб наблизитись до внутрішнього себе, вони у вільний час одягають якісь маски, хвости, копіюють голоси тощо.

Як це бачать пересічні громадяни

“Дівчинка років 11 років зображала із себе собаку, бігала рачки по двору, гавкала на моїх дітей і гарчала… Знаєте, скажу так: коли ти бачиш це в інтернеті, це здається дивним, але смішним… Але вчора коли я побачила це наживо, я була трохи навіть злякана від такої поведінки цієї чотирилапої дитини, мої діти злякалися ще більше. 😕 Що робити в такій ситуації, коли бачиш таке, але не бачиш із цим дивом жодного дорослого?! Мені, приміром, от самій страшно, а ще більше страшно за психіку своїх дітей…” 😦
“Цікаво було спостерігати квадроберів не лише з екрана телефону, а й у реалі, збоку. Бігають рачки, стрибають через перешкоди, нявкають, гавкають. Людей не чіпають, бо люди їх обходять стороною. Додому прийшла, загуглила. Виявляється, деякі квадробери настільки “входять в образ” або, краще сказати, залазять у шкуру тварини, що починають нападати на людей. Можуть і покусати, причому, не жартома, а серйозно. У зв’язку з цим виникло таке питання: як відбиватися від такої істоти, якщо вона напала і покусала?”

“Діти по три-чотири людини, одягнені в маски, з хвостами… рачки вискакують, гавкають, з темних провулків. Це не смішно. 🫤 У мене, наприклад є собачка… вона і так налякана вибухами… а тут вискакує таке шось непонятне і гарчить. Вечірні прогулянки перетворюються на треш((⁵ Батьки, будь ласка, зверніть увагу. Поспілкуйтесь, поясніть… почитайте разом, що насправді означає ця культура.”

За дітей, які повзуть по погано освітленій дорозі в костюмі черепахи або вистрибують на узбіччя як гепард просто страшно. Вони наражають себе та людей навколо на небезпеку, приклад тому – історія з Миколаєва, де підліток у масці хижака з котячих вистрибнув на дорогу перед велосипедистом. Важко сказати, хто кого збив, але точно постраждали обоє.

У соцмережах батьки розповідають, що насправді побоюються такої поведінки дітей, бо рано чи пізно це може привести до крайнощів. Навіть, за їхніми словами, до куштування собачого корму.

Висновки психологів 💊

Психологи зазначають, що захоплення цією субкультурою може бути як нешкідливим, так і небезпечним для психіки дитини. Варто звертати увагу на поведінку.

Якщо хобі стає нав’язливим і поглинає інші аспекти життя, це може свідчити про проблеми з самоідентифікацією або психічним здоров’ям, і в таких випадках варто звертатися до фахівця, щоб розібратися у причині поведінки.

Дитячі психологи пов’язують захоплення квадробікою із нестачею уваги й пошуком однодумців — компанії, де підлітка приймуть цілком і повністю.

Психолог Віталій Сторчеусов каже, що дитина має ідентифікувати себе в соціальній ієрархії, обов’язково визначитися, як вона має поводитися, спілкуватися, зрозуміти, що може отримувати від комунікації ресурси.

У тому випадку, коли дитина через поведінку батьків не отримала здорову самоідентифікацію, але має викривлений психологічний імунітет, можуть початися проблеми. Такі діти не до кінця знають, коли треба зупинитися. Вони можуть перебувати в апатичному стані та вважати себе ізгоями. Також можливі симптоми невротичного циклу, а невроз працює за принципом “я притягую ще більше, щоб виправдати свої очікування”. Тобто, вважає експерт, якщо дитина вважає себе вигнанцем, вона робитиме все, щоб ним і залишатися, підтверджуючи цю роль.

У крайніх випадках діти вважають себе тваринами. Якщо дитина сказала “я тварина”, – це свідчить про те, що її психіка сильно зіпсована.

За словами Лариси Дідковської, головне, що потрібно з’ясувати – яку власну потребу дитина задовольняє у такий спосіб? Адже найчастіше, коли підліток віддаляється від батьків, він прив’язує до себе подібним, оскільки потреба в прихильності нікуди не дівається. Або він не хоче бути “білою вороною” на тлі однолітків, і якщо модно бути квадробером, значить, я ним буду.

“Крім того, це може бути ще втечею від реальності у дітей, які уникають проблем у стосунках – у школі, в сім’ї, з друзями. Вони тікають від ролі іншої істоти, яка має вчити уроки, допомагати вдома, контактувати з батьками. І тоді це вже регрес, і таким дітям потрібна допомога з адаптацією, а це завдання психологів”, – каже вона.

За словами фахівчині, це стосується і ситуацій, які виходять за межі безпеки та адекватності, коли “котик” або “ведмежа” починає виявляти фізичну агресію, кусатися чи дряпатися. Тобто, коли гра перестає бути, власне, грою, а стає способом вираження агресивних бажань дитини.

“І, звичайно, якщо квадробіка стає правом на регрес, на безвідповідальність, на асоціальну поведінку, і дитина це демонструє епатажно⁶. У таких випадках із нею потрібно розмовляти і, можливо, звернутися за допомогою до фахівців”, – радить психолог.

«Якщо дитина знає про техніку безпеки, але свідомо її ігнорує, поспішає за якимись трендами чи своїм ставленням, це небезпечно», — каже психіатр Артем Михайлов.

Таке захоплення може призвести до психічних розладів, але для цього потрібен фундамент:

високий рівень тривоги;
схильність до депресії;
потужний стрес у житті.

Якщо дитина має здорову психіку та добре соціалізована, квадробіка може бути лише способом самовираження. Однак у випадках, коли дитина має підвищену тривожність, стрес або схильність до депресії, таке хобі може викликати проблеми.

У слідуванні підлітка за будь-якою субкультурою (та й у поведінці дитини загалом) мають насторожити такі речі:

різка зміна стилю поведінки дитини (коли бунтар стає супер-слухняним, “чемна” дитина змінює поведінку на агресивно-викличну);
втрата інтересу до власного здоров’я, гігієни, звичних улюблених занять;
коли субкультура (віртуальна або реальна компанія) замінює сім’ю і стає єдиним і головним місцем, де дитина ділиться переживаннями;
заперечення реального світу та заміна його віртуальним (цей світ і я в ньому нереальний, є альтернативний).

Психологи радять стежити за тим, як довго дитина залишається в ролі тварини, і чи зберігає вона інтерес до інших аспектів життя. Якщо ж квадробінг повністю поглинає її, це може бути сигналом про необхідність звернутися за допомогою до фахівців.

Лікарі також застерігають: «Не варто забувати, що скелет людини з усіма фізіологічними вигинами та особливостями будови створений для вертикального навантаження в положенні стоячи. Не можна змішувати запатентовані методики зі стихійним наслідуванням без урахування особливостей анатомії. Основним ризиком для дитини, яка захоплюється квадробикою, вони називають стандартні небезпеки, з якими стикаються діти на відкритому повітрі — іржаві цвяхи, бите скло, травми, зараження правцем”.

Щоб діти не підхоплювали всі тренди, які є, щоб мали вибір, але вмикали критичне мислення, ми маємо будувати з ними правильні стосунки. Це важливо. Вдома їм має бути безпечно”, – радить експерт.

Духовне підгрунтя ✝️

Коли одягають маски та скачуть діти, це якось ще сприймаєтья: всі ми були дітьми. Але, якщо в своєму житті те ж саме роблять дорослі?

Засновник на Чернігівщині руху квадроберів Михайло Голиця був єнотом-полоскуном до того як це стало мейнстримом⁷: “Єнот-полоскун це моя тотемна тварина. Мені подобається як він полоще їжу. Я теж люблю полоскати. Будучи єнотом, у свої 75 я знову як в шістнадцять”, – пояснив свій вибір Голиця в інтерв’ю Суспільному.

І як не згадати в наш час біблійного царя Навуходоносора, який був покараний Богом за невірство та «був віддалений від людей і їв траву, як бик» і ходив рачки⁸, втративши розум 🦬

“Тобто замість того, щоб працювати над богоуподібненням, людина віддає всі сили уподібненню нижчим істотам – тваринам, що в духовному сенсі є регресом”, – вважає магістр богослів’я священник О. Проченко.

Про духовну суть нової течії розповідає протоієрей Олександр Проченко: