День пам’яті священномученика Петра Олександрійського
25 листопада/8 грудня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Петра, архієпископа Олександрійського.
Святителя Петра в дитинстві виховував його попередник – архієпископ Феона. Архіпастирем Олександрійської Церкви Петро став під час царювання Римських імператорів Діоклетіана та Максиміана – жорстоких гонителів християн.
У той час Олександрія та довколишні поля заливалися кров’ю мучеників, в‘язниці були переповнені християнами.
Святитель Петро перебував у вигнанні в Тирі, Фінікії та Палестині. Він постійно молив Господа за свою паству, щоб вона не зреклася істинної віри зі страху перед муками, та писав їй послання.
Коли архіпастир повернувся в Олександрію, то допомагав ув’язненим християнам, яких на той час нараховувалося 650 осіб. Згодом всі вони прийняли смерть за Христа.
Під час святительського служіння архієпископа Петра в Олександрії почав сіяти своє богохульне вчення Арій. Він не визнавав Іісуса Христа Сином Божим і говорив, що Він є Божим творінням.
Спочатку Святитель намагався напоумити єретика, але потім відлучив його від Церкви та прокляв.
Кількість християн в Олександрії постійно зростала, проте гоніння не перешкоджало людям навертатися до істинної віри.
Про це почув імператор Максиміан і наказав схопити архієпископа Петра та привести до нього. Для цього він відправив в Олександрію трибуна з воїнами.
Коли архіпастир молився в церкві, царські посланці схопили його, закували в кайдани й ув’язнили в темниці поблизу храму.
Після того в народі почалося заворушення, про що трибун доповів царю. Максиміан розгнівався та наказав обезголовити Петра й стратити усіх, хто буде противитися тому.
Проте народний натовп, що постійно перебував біля темниці, не підпускав до неї воїнів. Люди готові були піти на смерть за свого архіпастиря. Трибун не хотів смерті людей і намагався потай стратити Петра.
Коли Арій взнав, що Петро перебуває в темниці й має бути страченим за Христа, то захотів стати наступником його престолу. Він з`явився з удаваним покаянням до олександрійських пресвітерів і впросив їх, зокрема пресвітерів Ахіллу та Олександра, молити за нього Святителя, щоби той прийняв його в церковне спілкування.
Але Господь серцевідець з`явився уночі Петру, повідомив йому про підступність Арія та наказав не приймати його в Церкву.
Наступного ранку до Святителя в темницю прийшли пресвітери Ахілла та Олександр, а разом із ними й велика кількість поважних людей. Всі вони просили Святого за Арія.
Однак архієпископ Петро повідомив, що він не приймає Арія, бо він відлучений від Церкви не тільки його судом, а перш за все судом Божим. Оскільки Арій згрішив не перед людьми, а перед Богом, за що на нього тепер гнівається всяке творіння.
Після того Святитель знову прокляв Арія. Тоді всі присутні впали до ніг архіпастиря і більше не наважувалися просили його.
Потім святитель Петро поговорив окремо з пресвітерами Ахіллою та Олександром. Він сказав їм, що вони по черзі після нього займатимуть святительський престол Олександрійської Церкви, а також розповів про Господнє з`явлення.
Святитель сказав, що яскраве світло раптом осяяло в`язницю, і з`явився Христос в образі юнака. На ньому був білий хітон, роздертий зверху до низу. Господь притримував хітон, аби він не розгортався.
Коли Петро запитав у Христа, хто йому роздер одяг, Господь відповів, що те зробив Арій, і повелів не приймати єретика в церковне спілкування. При цьому Христос повідомив, що Арій замишляє зло проти Нього та Церкви.
Після тих слів Святитель за Божим повелінням заповів Ахіллі та Олександру також не приймати Арія, а потім почав молитися. З ним молилися всі присутні. Після того пресвітери розповіли людям усе, що їм розповів архієпископ.
Святитель Петро не хотів кровопролиття й вирішив потай віддати себе до рук катів. Через свого раба він передав трибуну, щоб той потай пробив вночі стіну та забрав його з в`язниці. Так і сталося.
Поки народ юрмився біля входу до в`язниці, воїни однієї вітряної ночі пробили позаду в`язниці отвір у стіні. Через той отвір Святитель і вийшов назовні, непомітно для вірян.
Трибун із воїнами відвели Петра на місце мученицької смерті апостола Марка й там обезголовили. Кончина Святого настала в 311 році.
Одна дівиця поблизу того місця перебувала в затворі. Тієї ночі під час молитви вона почула Голос, який сказав, що Петро – початок Апостолів і Петро – кінець мучеників Олександрійських.
Коли народ довідався про кончину свого Святителя, то зі сльозами переніс його чесне тіло до церкви. Там до тулуба Святого приклали голову й посадили тіло Петра на горньому місці.
Сам Святитель туди, всупереч наполегливим проханням пастви, ніколи не сідав. Він говорив, що як тільки наближається до горнього місця, то бачить на ньому небесне світло, й тому не наважується там сидіти.
З цієї причини люди посадили свого Святителя на горньому місці й просили його молитися за них Богу. Після того тіло архієпископа Петра з честю поховали.
Слава Богу вовіки. Амінь.
