День пам’яті преподобного Фоми Дефуркіна
10/23 грудня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Фоми Дефуркіна, ігумена.
Святий Фома походив із Віфінії (область на північному заході Малої Азії). Ще в дитинстві він звик постити, старанно навчався та вивчив Псалтир, Апостольські Писання й усю церковну службу.
З юності Святий уникав задоволень світу та виявляв схильність до чернецтва. Добрі зерна благочестя вкорінилися в його душі та проросли чеснотами.
Угодник Божий прийняв чернечий постриг і мужньо боровся з ворогом спасіння. Він настільки духовно вдосконалився, що його духовна краса стала проявлятися перед усіма.
Коли візантійський вельможа Галолікт заснував на річці Сагарісі (нині річка Сакар’я в Туреччині) новий монастир, досвідченого в чернечому житті, Фому обрали його настоятелем. Проте його несподіване обрання спричинило деякий розбрат.
Тоді Преподобний докорив сам собі в тому, що сталося, попрощався з братією та віддалився заради безмовного життя в пустелю, до чого давно прагнув. Монахи обителі залишилися, як вівці, без пастиря й захотіли повернути Преподобного.
Після довгих пошуків вони знайшли Святого в пустелі й почали благати його повернутися. Також вони запитували, для чого він виснажує себе таким суворим життям. Браття казали, що всі, хто створений із праху земного, носять у собі неміч і не можуть повністю звільнитися від властивої їм немочі.
Фома не схилився на прохання монахів, лише дозволив спорудити для себе невелику келію.
Невдовзі до угодника Божого почали приходити благочестиві миряни, які бажали прийняти постриг і подвизатися під його керівництвом.
Святий приймав усіх, хто приходив на служіння Богу, й одягав їх у чернече вбрання. Двох, як перших учнів Господа Іісуса Христа, він назвав іменами апостолів – Іоанном та Петром – і з ними ревно молився Пресвятій Трійці.
Нестерпним було для ворога роду людського духовне зростання Преподобного та братії, і він навів на Фому комарів. Комарі нападали на Святого в великій кількості, набивалися йому до рота та проникали аж до гортані. Вони наповнювали все, що було в келії подвижника, в тому числі й їжу. Три роки Фома без нарікань терпів напасть і дякував Господу.
Коли зникли комарі, з’явилися великі мухи. Вони постійно кусали виснажене подвигами тіло Преподобного.
Через три роки зникли мухи, але з’явилися мурахи. Вони заповзали Святому в очі та ніздрі. Він без нарікань терпів страждання, і так минуло ще три роки.
Після того диявол ще більше ополчився на угодника Божого й наслав на нього безліч змій. Змії протягом 11 років постійно оточували Святого, гніздилися на його ложі. Фома ніколи не нарікав і, збережений промислом Божим, залишався неушкодженим.
Якось під час Божественної Літургії звідкись взявся величезний змій, що обвив собою весь храм. Перед цим монах, який прислуговував Святому, вийшов із храму, щоб принести потрібну під час Богослужіння теплоту (гарячу воду). Коли він повернувся, змій лежав згорнутий у великий клубок біля порогу церкви. Охоплений жахом, монах зупинився і не наважувався зайти до храму.
Преподобний здивувався, чому не подається своєчасно теплота,й озирнувся. Він побачив, що відбувається, і сказав монаху зайти безбоязно.
Після Богослужіння Святий підійшов до чудовиська і повелів йому слідувати за ним. Змій схопився за край одягу Фоми та поповз слідом.
Святий зайшов у хащі, зупинився біля глибокої ями й почав молитися Богу. По молитві Преподобного змій кинувся в яму, краї ями обвалилися, засипали його, й утворилася зарівнена улоговина.
Після того всі змії залишили келію подвижника, приповзли до тієї улоговини та здохли. Птахи склювали їхні трупи.
Преподобний Фома звільнився від спокус та напастей і отримав від Господа дари зцілення та прозорливості. Він став ще більше дбати про своє духовне вдосконалення й особливо намагався дотримуватися подвигу безмовності.
Велика кількість відвідувачів порушувала безмовність Святого, тому він почав віддалятися в нагірне місце в пустелі.
Обрані старцем учні, Іоанн та Петро керували обителлю та наставляли монахів і захожих мирян.
Одного разу імператор Лев Мудрий (886–911) вирішив скористатися порадою преподобного Фоми щодо якогось питання, яке тривожило його душу, і відправив із послом старцю листа.
Коли посланець лише наближався до келії Святого, той вийшов із келії та передав імператору вже запечатане своє послання. Посол повернувся до імператора, розповів про свою зустріч зі старцем і віддав лист від нього.
Лев Мудрий розгорнув лист і прочитав відповідь на питання, що його тривожило. Після такої чудесної події він захотів сам зустрітися зі Святим, але Фома ухилився від зустрічі з ним.
Кожен, хто з духовною потребою звертався до Преподобного, отримував духовну втіху та тілесне здоров’я. Багатьох старець наставив у духовному житті, а сам у глибокій старості відійшов до Господа. Кончина Святого настала в Х сторіччі.
Слава Богу вовіки. Амінь.
