День пам’яті священномученика Анатолія Одеського
10/23 січня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Анатолія (Грисюка) Одеського, митрополита.
Звичайна сім’я…
Святий Анатолій (Андрій Григорович Грисюк) народився в 1880 році в місті Кременці Волинської губернії в сім’ї бухгалтера. Спочатку він закінчив Кременецьке духовне училище, а потім навчався у Волинській Духовній семінарії. Після її закінчення в 1900 році Святий вступив до Київської Духовної академії.
У 1903 році він прийняв чернечий постриг із іменем Анатолій і удостоївся сану ієродиякона. Наступного року угодник Божого хіротонісали в ієромонаха. Він закінчив академію та став професорським стипендіатом.
Наукове життя
У 1905 році отець Анатолій отримав звання обіймаючого посаду доцента на кафедрі загальної церковної історії. Того ж року він вирушив у відрядження в Константинополь, де проводив наукові дослідження при Руському Археологічному Інституті. Святий мав високі розумові здібності та добре знав класичні й деякі східні мови. Завдяки лінгвістичним знанням угодник Божий міг працювати з рукописами, написані древніми мовами.
У 1906 році він повернувся на батьківщину.
За твір «Історичний нарис сирійського чернецтва до половини VI ст.» отець Анатолій у 1911 році удостоївся ступеня магістра богослов’я. Того ж року Святого звели в сан архімандрита.
У 1912 році він зайняв посаду інспектора та екстраординарного професора Московської Духовної академії.
У 1913 році угодник Божий став ректором Духовної академії в Казані та єпископом Чистопольським, вікарієм Казанської єпархії.
Воєнні часи. Арешти
Коли в 1914 році почалася війна, в Казані заснували комітет для потреб війни, який очолив єпископ Анатолій. Також були засновані парафіяльні опікунські ради, а при Казанській Духовній академії та монастирях створювалися лазарети. Священство єпархії щомісячно вносило кошти на допомогу біженцям.
У 1917 році до влади прийшли більшовики й розпочали гоніння на Руську Православну Церкву. Наступного, 1918 року, вони закрили всі духовні навчальні заклади, проте дозволили «навчатися релігії» приватним чином. Владика Анатолій скористався цим дозволом, і, хоча будівлю академії конфіскували, навчання продовжувалося в домівках професорів.
Святий переписувався з патріархом Тихоном та повідомляв у листах про те, що відбувалося в академії. У 1921 році ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія) змогла встановити контроль над перепискою патріарха. Так стало відомо про подальше функціонування Духовної Академії в Казані.
За результатами слідства владику Анатолія засудили до одного року примусових робіт.
У 1922 році угодника Божого возвели на Самарську святительську кафедру. Наступного року в будинку Святителя під час обшуку знайшли згорток із друкованими зверненнями від імені владики. Тоді єпископ Анатолій знову потрапив за ґрати. У процесі слідства Святому вдалося довести, що звернення йому не належать, і він вийшов на волю. Святитель удостоївся сану архієпископа. Невдовзі його заарештували за звинуваченням у поширенні антирадянських чуток і заслали на 3 роки в туркменське місто Красноводськ.
У 1927 році Святий прибув у Самару. Він став постійним членом Священного Синоду при заміснику Місцеблюстителя патріаршого престолу митрополиті Сергії.
У 1928 році угодник Божий з благословення Церкви очолив Одеську кафедру, а в 1932 році удостоївся сану митрополита.
Безбожники масово закривали храми, а самого митрополита часто викликали на допити, для чого іноді піднімали його посеред ночі. Коли представники влади приходили за Святим у храм під час Богослужіння, він ніколи не погоджувався піти раніше, ніж після його завершення. Слідчий знущався над Святителем, кричав, тупотів ногами.
Заворушення
У 1931 році до в’язниці потрапили понад 20 священнослужителів міста. Згодом безбожна влада підірвала Преображенський кафедральний собор, Свято-Сергіївський собор, храм святителя Миколая тощо, потім закрили Михайлівський храм. Невдовзі після того натовп народу зібрався в Димитріївському храмі через поширення чуток, що там мають відбутися збори з приводу відкриття Михайлівської церкви.
Про збори настоятелю нічого не було відомо, і він намагався втишити народ. Невдовзі для звершення Богослужіння прибув митрополит. Тоді священник звернувся до людей з амвону і переконував їх не влаштовувати зібрання. У той час архієрей стояв поруч і своїм мовчанням підтверджував усе, що говорив настоятель. Авторитет Святителя вплинув на вірян, і заворушення проти влади не сталося.
Через півтора місяці митрополит Анатолій потрапив до слідчої тюрми в Києві. Його несправедливо звинуватили в антирадянській агітації, зв’язках із представниками Ватикану та переговорах щодо об’єднання Православ’я та католицизму задля створення єдиного антирадянського фронту.
Стан здоров’я митрополита Анатолія був тяжким. Він страждав від виразки шлунку, а в тюрмі хвороба загострилася. Сестра Раїса добилася дозволу приносити йому гарячу їжу та молоко. У грудні 1936 року митрополита-сповідника перевели в Бутирську тюрму Москви. Слідчі намагалися добитися від владики зізнання у висунутих йому звинуваченнях, але він твердо їх заперечував.
Табір. Останній рік життя
У січні 1937 року угодник Божого засудили до 5-річного ув’язнення в таборі та відправили етапом у розпорядження Ухтинсько-Печорського виправно-трудового табору. Частину дороги в’язні їхали поїздом, а частину їм доводилося долати пішки в зимову пору. Хворий Святитель від знесилення падав, і йому дозволяли сісти в кузов вантажівки. Коли митрополиту ставало краще, його знову змушували йти та підганяли прикладами.
У лютому Святий прибув у Килтовську сільськогосподарську колонію в Комі. Улітку він захворів на пневмонію та написав сестрі Раїсі, щоб вона добилася зустрічі з ним. Сестрі митрополита дали відповідний дозвіл, проте, коли вона прибула в Усть-Вимь, їй не дозволили побачитися з братом.
У жовтні Святителя визнали інвалідом і звільнили від робіт, але в листопаді знову змусили працювати.
Через хвороби, недоїдання та непосильний труд він майже повністю втратив зір.
23 січня 1938 року владика Анатолій помер. Перед смертю безбожники вирвали з його рук Євангеліє. Натільний хрестик Святителю вдалося захистити ослабленими руками.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)
