День пам’яті преподобних отців у Синаї та Рїфі вбитих
14/27 січня Православна Церква вшановує пам’ять преподобних отців у Синаї та Рїфі вбитих.
Перше побиття
Побиття монахів у Синаї та прибережній пустелі Раїфі, яке сталося в IV столітті, описав єгипетський монах Аммоній.
Він жив у Олександрійському краї в місцевості, що називалася Каново. Той монах вирушив поклонитися Святим місцям в Єрусалимі. Під час своєї подорожі він відвідав Синай, де подвизалися подібні до Ангелів отці, і розповів наступне.
Розповідь
Монахи на Синайській горі майже весь час проводили у своїх келіях у безмовності. Вони збиралися в суботу на Всеношну, в неділю причащалися Святих Христових Тайн і після Літургії поверталися в келії. Їжею подвижників були лише фініки та жолуді, які вони вживали в невеликій кількості.
Якось напали на той край влемміани, лівійські розбійники, що жили на заході та півдні від Єгипту. Вони жорстоко повбивали монахів у Синайських околицях. Частині отців разом із настоятелем Дулою вдалося сховатися в башті (укріпленому сторожовому місці монастиря). Коли варвари наблизилися до укріплення, Господь послав на вершину гори велике полум’я, а всю гору оповив дим.
Влемміани злякалися й втекли. Тоді вцілілі монахи спустилися з башти. Вони знайшли 38 убитих преподобних отців. Одним відсікли голови, а іншим – ноги та руки, у декого не було очей, а деяких розрубали навпіл від голови до ніг.
Двоє важко поранених монахів, Ісайя та Сава, залишалися ще живими. Ісайя помер наступної ночі, а Сава, що молив Господа не розлучати його з убитими та доповнити ним чотири десятка страждальців, спочив на четвертий день.
Старці з Раїфу
Через декілька днів прийшов на Синай один монах і розповів про вбивство отців у пустелі Раїфі, що була населена пустельниками. Дехто з них подвизалися там по 60 або й 70 років.
Старець Мойсей провів у чернецтві 73 роки, жив у печері поблизу монастиря і раніше був там настоятелем. Наділений від Господа даром звершення чудес він навернув до Христа всіх жителів Фаранського краю, з якого був родом. Якось привели до Преподобного біснуватого Ведіана, начальника одного ефіопського племені. Святий звільнив його від нечистого духа. Старця Мойсея варвари жорстоко вбили.
Загинув від рук нечестивих ще один Мойсей, учень згаданого старця, який походив із Фіваїди. Він прожив біля свого духовного отця в безмовності 46 років і був прикладом для інших монахів.
Серед пустельників Раїфи був отець Іосиф. Якось один монах побачив через віконце, що Іосиф стоїть на молитві в келії, охоплений полум’ям із голови до ніг. Від страху монах впав на землю та лежав, як мертвий, близько двох годин. Потім він звівся на ноги та просидів біля келії ще деякий час, і лише після того постукав.
Тоді старець запитав у відвідувача, коли той прийшов, і з його відповіді здогадався, що він став очевидцем чуда. Від того дня Іосифа ніхто не бачив, і учень Геласій дуже тужив за ним.
Тільки через шість років старець з’явився знову, і Геласій запитав, чому він залишив його. Іосиф відповів, що це відомо лише Богу. Він сказав, що насправді не відходив нікуди й щотижня причащався в церкві разом із отцями Тіла та Крові Христових, тепер же прийшов час його смерті. Невдовзі старець спочив, лице його просяяло, як колись сяяло в Пророка Мойсея.
Після того мохах, який прийшов із Раїфи, розповів, що всього їх подвизалося 43 чоловіки. Якось люди, яким вдалося врятуватися від варварів, сповістили їм про наближення нечестивих. Влемміани зійшли з корабля на берег, вступили в битву з жителями Фарана, перемогли їх та полонили велику кількість жінок і дітей. Потім вони рушили до чернечої обителі.
Тим часом монахи молилися Богу.
Настоятель Павло закликав братію мужньо та з радістю прийняти смерть. У молитві до Бога Святий просив укріпити їх та прийняти їхні душі. Після молитви монахи промовили: «Амінь». У той час із вівтаря почувся Голос: «Прийдіть до Мене всі тружденні й обтяжені, і Я упокою вас». Братію охопив страх, і всі втратили надію залишитися живими.
Варвари перелізли огорожу та вдерлися до храму. У дверях храму сидів старець Ієремія. Загарбники схопили його й почали вимагати, щоб той вказав їм на настоятеля. Ієремія відмовився, його зранили стрілами й утих муках він помер.
Настоятель Павло сказав влемміанам, що він той, кого вони шукають. Нечестивці почали вимагати від Святого, щоб він сказав, де заховане золото. Преподобний відповів, що нічого не має, крім старезного одягу, в яке вбране його тіло. Тоді мучителі випустили в Павла багато стріл, пробили каменем йому голову, а потім розрубали її навпіл.
У той час монах, який прибув згодом на Синайську гору, сховався під пальмовим гіллям. Варвари кинулися вбивати всіх присутніх у храмі. Вони хотіли помилувати гарного юнака, якому було близько 15 років. Однак той спеціально вихопив меч у одного варвара та вдарив у плече іншого. Це розлютило мучителів, і вони вбили подвижника. Так нещадно вбили преподобних отців.
Влемміани не знайшли в монахів нічого цінного та повернулися на пристань. Їхній корабель розбив об берег вітер, оскільки кормчий перерізав мотузку, якою той був прив’язаний, вбив варвара, що за ним наглядав, та втік. Це дуже розлютило нечестивих, і вони вбили всіх полонених, у тому числі жінок і дітей. У той час із міста Фарана прибули близько 600 вправних воїнів і знищили всіх влемміан.
Крім монаха, що розповів про вбивство преподобних отців, залишилися живими ще троє: Домн, Андрій та Оріон. Однак Домн, який мав важку рану в боці, до вечора помер. Усього ж святих отців, які прийняли смерть від нечестивих у Раїфі, було сорок. Прикрашені сивиною понівечені страждальці здавалися юними, подібними до Ангелів, оскільки на їхніх обличчях сяяла доброчесність.
Погребіння святих допоміг звершити благочестивий князь Ведіан із одноплемінниками. Відійшли до Господа Преподобні отці 14 (27) січня.
Слава Богу вовіки. Амінь.
Друге побиття
Преподобні отці, що проживали в Синаї та Раїфі постраждали під час другого побиття, загинувши від рук варварів. Ті варвари були кочевниками та бродили пустелею, що розташовувалася між Аравією та Єгиптом, Червоним морем та Йорданом. Варвари нападали на мандрівників і чужі поселення, грабували та вбивали людей.
Синайські подвижники жили відлюдно в печерах та ущелинах, невеликих келіях біля джерел води, а декотрі при храмі. Їли вони корені рослин, фініки та овочі, що траплялися в тому краї. Преподобні дотримувалися суворого посту: одні з них їли через день, другі через два-три дні, а треті – лише раз на тиждень. Своїм життям вони уподібнювалися до Ангелів, намагалися догоджати Богу та постійно славословили Його. Щонеділі отці проводили ніч у храмі в молитві, причащалися Святих Христових Тайн, після чого розходилися та подвизалися в безмовності.
Ніл Посник
На Синайській горі жив Ніл Посник, який раніше був епархом у Царгороді, мав дружину та двох дітей. З часом він та його дружина зреклися світу. Ніл із сином вирушив на Синай, а його дружина з дочкою – в Єгипет, де стали насельницями одного з жіночих монастирів.
Святий Ніл відвідував пустельників, що жили в околицях. Якось він із сином прийшов до отців, які саме в той час разом приймали їжу. Один із них, пресвітер Феодул, прозрів духом біду та висловив сумнів щодо того, чи доведеться їм до смерті ще раз зібратися за трапезою.
Наступного дня на чернечу обитель напали варвари. Вони розграбували комори, монахів вивели з храму та оголили. Старців нечестиві поставили в ряд, щоб їх зручно було вбивати. Спочатку розбійники приступили до пресвітера Феодула, який безстрашно схилив під меч свою голову та промовив: «Благословенний Господь!». Нечестивці двічі вдарили Святого мечем і розсікли його тіло від хребта до щелепи та від плеча до грудей.
Потім вони вбили старця, що жив із отцем Феодулом. Після того варвари підступно вбили отрока, який прислуговував пресвітеру. Вони зробили вигляд, що хочуть помилувати його. За наказом нечестивців отрок нахилився зібрати розсипані плоди, але його одразу вбили.
Коли одних преподобних отців вбивали, дехто з варварів дали знак іншим тікати. Так сильніші мужі врятувалися від погибелі на малодоступній горі. Серед них був і Ніл Постник. Однак його син (теж звати Феодул) залишився в руках розбійників. Феодул мав гарну зовнішність, і вони вирішили принести його в жертву ранковій зорі, якій поклонялися. Преподобний Ніл почав невтішно ридати та нарікати.
Ввечері подвижники, які врятувалися втечею, зійшли з гори, щоб поховати останки загиблих. У той час пресвітер Феодул ще був живий, і монахи проплакали над ним цілу ніч. Він наставляв монахів не бентежитися через біду, яка їх спостигла, бо Господь віддає до влади ворога Своїх угодників, щоб удостоїти їх більшої нагороди. Під час такої розмови старець Феодул попрощався з оточуючими та прготувався віддати душу Богу.
Уцілілий раб
Між тим до уцілілих монахів прийшов юнак, що зміг врятуватися від смерті. Він був рабом правителя Магедона, який прибув із сином у цю місцевість у справах, пов’язаних із його правлінням.
Варвари пограбували та убили Магедона та його сина, а згаданого раба взяли в полон. Юнак розповів святому Нілу, що його зв’язали разом із Феодулом, і їх мали на світанку принести в жертву. Він запропонував Феодулу тікати, але той відмовився, бо побоявся бути схопленим. Тому юнак утік сам. Крім того він розповів про муки преподобних отців, які бачив на власні очі.
Вірність
У одному місці варвари помітили в горі невелику печеру, вивели з неї поважного старця та побили його камінням. У іншій порослій густим лісом місцині в невеликій печері розбійники знайшли молодого подвижника та зажадали, щоб він вийшов до них і віддав свій одяг. Монах не підкорився. Він захотів, щоб його житло стало його гробом. Одяг він відмовився зняти, щоб не бачити своєї наготи, і сказав варварам, аби вони забрали в нього вбрання, коли вб’ють його.
Після того нечестиві пообіцяли зберегти пустельнику життя, якщо він відкриє місце розташування таємних монастирів. Святий не став зрадником рабів Божих і його розсікли на шматки в печері. Потім на своєму шляху варвари зустріли ще трьох отців та вбили їх мечами. В пустелі їм трапилися ще дві обителі, що розташовувалися поблизу одна від одної. Варвари розділилися на два загони й напали на монастирі. Які злодіяння вони там вчинили, юнаку не було відомо.
Господь почув молитву батька
Ніл Постник ридав за Феодулом і тужив, що його мали принести в жертву. Він ревно молив Господа про порятунок сина, і Господь зберіг отрока. Варвари проспали ранкову зорю, тому вирішили відкласти жертвоприношення та повели Феодула в свій край.
Тим часом до агарянського князя Амана прибули посланці від жителів Фарана зі скаргою, що його розбійники порушили мирний договір і напали на монахів. Аман пообіцяв стратити злочинців і написав фаранцям послання, щоб вони прийшли й без викупу забрали своїх полонених, які залишилися живими.
Між тим преподобний Ніл із іншими отцями вирушив у пустелю, щоб відшукати та погребти тіла загиблих. Вони знайшли тіла Прокла, Іпатія, Ісаака, Макарія, Марка, Веніаміна та Євсевія. Монах Ілля був ще живим, але невдовзі помер.
Після погребіння вбитих подвижники прийшли в Фаран, де дізналися про послання від агарянського князя. Тоді разом із іншими фаранцями, що хотіли забрати в агарян своїх близьких, вирушив у дорогу й Ніл, який не знав, чи живий його син, чи загинув.
Проте отрок Феодул потрапив у місто Емесу1В житії, що написав ієромонах Макарій Симонопетрський, замість Емеси згадується місто Елуза, а також сказано, що і батька, і сина посвятив Елузький єпископ у пресвітерів. (нині сирійське місто Хомс), де його викупив місцевий єпископ і зробив своїм кліриком. Обрадуваний Ніл вирушив за Феодулом. Емеський єпископ прийняв його прихильно та посвятив у священний сан. Потім батько з сином повернулися на Синайську гору, де подвизалися ще багато років.
У V столітті Ніл та Феодул відійшли до Господа. За царювання імператора Іустина Молодшого (565–578 рр.) їхні нетлінні мощі перенесені в Константинополь і покладені в храмі на честь Святих Апостолів в Орфанотрофії.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)
