День пам’яті благовірного царя Давида IV
26 січня/8 лютого Православна Церква вшановує пам’ять благовірного Давида IV Відновлювача, царя Іверії й Абхазії.
Святий цар Давид народився у 80-х роках ХІ століття і виховувався в благочесті. Вихованням Давида займався преподобний Арсеній Ікалтойський — богослов і вчений-енциклопедист.
Відновлювачем Святого назвав народ, оскільки Давид багато доклав зусиль задля добробуту Грузії. Він зміг об’єднати в потужну централізовану державу спустошені турками та стражденні від міжусобиць грузинські землі.
Запорука міцності держави
Будучи глибоко благочестивою людиною, цар Давид піклувався про процвітання Церкви, в цьому він бачив запоруку міцності та єдності держави. З його ініціативи в 1103 році відбувся Церковний Собор у Руїсі, який мав позитивний вплив на церковне життя.
Святий був високоосвіченою людиною та дбав про розвиток наук. Він заснував Гелатську та Ікалтойську академії. За сприяння благовірного царя споруджувалися численні храми та чернечі обителі, будувалися нові та розширялися вже існуючі міста.
Також Давид піклувався про благоустрій грузинських монастирів, що знаходилися за межами Грузії.
Коли цар проводив визвольні битви, то завжди звертався до молитовного заступництва великомученика Георгія, на честь якого вирішив спорудити храм. Тоді йому з’явився у видінні сам святий і показав місце для будівництва.
У 1123 році Давид звільнив Вірменію від турецького гніту. За його наказом храми, які турки перетворили на мечеті, знову освятили.
У одному з таких храмів покоїлася бабка Святого. Вона була дружиною вірменського царя Гагіка І. Згідно з переданням, Давид підійшов до гробу своєї бабки і сказав їй радіти, бо Господь звільнив її храм від агарян. У відповідь на це почувся голос, що дякував Богу.
Щоб з’єднати Грузинську та Вірменську Церкви турботами царя Давида був скликаний Церковний Собор в місті Ані. Проте скликання Собору не дало очікуваних результатів, оскільки лише частина вірменських єпископів, що трималися єресі монофізитства, вирішила навернутися до Православ’я.
Поряд із високим патріотизмом благовірний цар вирізнявся страхом Божим і любив читати Святе Письмо. Він склав «Покаянний канон», що містить дев’ять скорботних і зворушливих пісень.
Перед своєю смертю Давид склав духовний заповіт і причастився Тіла та Крові Христових, після чого з молитвою на устах відійшов до Господа.
Чесна кончина Святого настала 24 січня 1125 року. Його тіло поховали в Гелатському монастирі.
Наприкінці ХІІІ сторіччя благовірний царя прославили в сонмі святих.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Святые православного Запада на N.E.W.O.D.)
