Казки бувають не лише для дітей…

Заєць-хвалько (українська народна казка)

Жив собі заєць у лісі. Влітку було йому добре, а взимку погано – доводилося до села ходити, на току овес красти. Приходить він якось на тік, а тут вже зайців цілий табун. От він і почав перед ними вихвалятися:

– У мене не вуса, а вусища, не лапи, а лапища, не зуби, а зубища – я нікого не боюся!

Зайці й розповіли тітці вороні про цього хвалька.

Тітка ворона пішла хвалька шукати та й знайшла його під кущем.

Побачив її заєць, злякався:

– Тітонько вороно, я більше не вихвалятимуся!

– А як ти хвалився?

– Та що в мене не вуса, а вусища, не лапи, а лапища, не зуби, а зубища.

Поскубла вона його трошки й пустила:

– Дивись, більше не вихваляйся!

Одного разу сиділа ворона на паркані, собаки її схопили, почали душити. Побачив це заєць:

«Треба ворону рятувати! Як же їй зарадити?»

Вискочив він на горбок і сів. Собаки побачили зайця, кинули ворону – та й за ним. Ворона враз підлетіла та на високе дерево сіла. А заєць від собак утік.

Трохи згодом зустріла знову ворона цього зайця й каже:

– От тепер ти не хвалько, а хоробрий заєць!

Мудрість: Не вихваляйся хоробрістю, поки не доведеш її справою.

Про дружбу журавля та жаби (азербайджанська казка)

Якось журавель пив воду з болота. Аж тут вилізла з води жаба й каже:

– Брате журавель, побратаймося.

– Слухай, жабо,– відповів журавель.– Мені здається, що з нашої дружби нічого не вийде.

– Чому? – питає жаба.

– Бо ти живеш під водою, а я літаю високо в небі. Піду в гості до тебе – задихнуся. Та й у тебе крил немає, щоб літати зі мною,– відповів журавель.

– Дарма. Приходь до болота, я зустрічатиму тебе.

Минув якийсь час. Зустрілися журавель та жаба й почали гомоніти.

– Брате журавель! – вигукнула жаба, – я зроду-віку ніде не була, нічого не бачила, крім цього болота. А ти літаєш у небі, все бачиш довкола. Добре було б, якби ти взяв мене з собою й показав мені увесь світ.

– Але ж як ти полетиш, жабо? – здивувався журавель.– У тебе ж крил немає.

– Дарма, що я крил не маю. Посадиш мене поміж своїх крил, я міцно триматимусь, ось так і полину в небо.

Хоч як журавель відмовляв жабу, та вона стояла на своєму. Довелося журавлеві брати жабу поміж крила й злетіти вгору над болотом. Тільки-но злетіли вони, як жаба не втрималася й упала. На щастя, вона впала в воду, покалічилась, але не загинула.

Спустився журавель до болота та й каже:

– А я ж тобі казав, жабо, що з дружби нашої нічого путнього не вийде. На світі так ведеться: хто повзає, літати не буде.

Мудрість: Не будь самовпевненим, розраховуй на свої сили та вдачу.

Брати (грецька казка)

Одного разу троє братів подалися в чужі краї на заробітки. Довго вони йшли, аж поки надибали криницю. Сіли перепочити, коли бачать – дід з ковінькою шкандибає.

– Здрастуйте, хлопці! – мовив він.

– Добридень,– відповіли брати.

– Сідайте до гурту, попоїжте з нами,– каже менший брат.

І відрізав дідові скибку хліба.

Сів дід біля братів. А навкруги ворон – сила-силенна! Дід і питає старшого брата:

– Чого б тобі зараз хотілося?

– Щоб усі ворони стали вівцями й належали мені,– відповів той.

– Добре! – каже дід. – А якщо бідняк проходитиме цим краєм, ти нагодуєш його?

– Аякже! Дам молока, м’яса, сиру, всього, що тільки він забажає.

Дід ударив дубцем по землі – обернулися ворони вівцями. Аж побіліло все навколо.

Старший брат збудував хату та й почав у ній жити.

А двоє братів із дідом пішли далі. Коли опинилися в лісі, дід спитав середнього:

– А ти що хотів би мати?

– Я хочу, щоб усі дуби стали маслиновими деревами та належали мені.

– Хай буде по-твоєму,– сказав дід. – А пригостиш перехожого маслинами?

– А чого ж ні? – відповів хлопець.

Дід ударив дубцем по землі – і дуби стали маслиновими деревами.

Середній брат залишився тат жити. Торгував олією, маслинами.

Дід і менший брат пішли далі. На роздоріжжі, біля криниці, сіли відпочити.

– Чого ти нічого не просиш? – спитав дід хлопця.

– Я, дідусю, хотів би, щоб у криниці завжди був мед.

– А нужденним даватимеш?

– Даватиму!

Дід ударив дубцем по землі – і криниця наповнилася медом.

Так менший брат поселився на роздоріжжі. Жив у достатку і допомагав бідним людям.

А дід пішов своєю дорогою.

Минав час. Якось менший надумав провідати братів. Прийшов до середнього, а там ростуть, як і раніше, дуби. Пішов до старшого брата. Дивиться – а навколо самі лишень ворони літають.

Розгубився менший брат.

Аж тут звідкись узявся той самий дід.

– Бачиш? – мовив він. – Не виконали твої брати обіцянки. Не ділилися з бідними… Тому я все у них відібрав: і маслини, і вівці. Тільки ти дотримав слова. То хай тобі й живеться добре!

І дід зник – так само несподівано, як з’явився.

Мудрість: ділися з ближнім і все в тебе примножиться, а в скупого відніметься й те, що має. 

(Святые запада)