Твердий у вірі

У Олександрії, єгипетському місті, після преставлення святого Кирила престол патріаршества прийняв єретик Діоскор, який увесь Єгипет своєю єрессю наповнив. У ті часи жив благочестивий і в православних догмах нездоланний пресвітер на ім’я Протерій. Він був відомий усім своїм святим життям і богонатхненним розумом та премудрістю.

Він, бачивши багатьох, хто до патріаршої схилявся єресі, яка про одну в Христі природу злословила, чинив їм спротив твердо непереможними словами. Патріарх же Діоскор гнівався на нього. Проте, бажаючи привести його до свого неблагочестивого однодумства, лестив йому ласкою та вшанував честю протопресвітерства.

Але його підступні наміри не досягнули своєї мети — твердий-бо у вірі був святий Протерій. Адже він добре навчився православ’я від святішого Кирила, який перед тим був Олександрійським патріархом.

Після Четвертого Вселенського Собору святих Отців у Халкідоні, що відбувся за царювання Маркіана, викрито було Діоскора в єресі його. Суд ухвалив рішення про скинення з патріаршого сану єритика та відлучення його від Церкви. Діоскора відправили у вигнаня в край Пафлагонійський. До міста, що називалося Гангрена, де через якийсь час він і помер.

А в Олександрії на патріарший престол після скинутого Діоскора із православних архієреїв, кліриків і людей благочестивих вибрали святого Протерія, якого визнали гідним такого сану. Проте весь олександрійський народ, який ще заразився єрессю Діоскора, шкідливою для душі, ще ж і навчений деякими кліриками-єретиками, не погоджувався з поставленням Протерія.

Патріаршество

Тому, коли святого Протерія православні поставили патріархом і він прийняв свій престол, прославивши правовір’я, що Святі отці затвердили на Халкідонському Соборі, почався серед люду шум і галас.

Заколот

Дехто  із кліриків, серед них були й люди високих чинів — Тимофій-пресвітер, якого прозивали Єлур, і Петро Монгос, диякон, яких обох висвятив Діоскор, були сповнені його єрессю. Вони з іншими відлучилися від церковного собору та не бажали нічого спільного мати зі святим Протерієм.

Нечестивці зробили серед людей розкол і підбурювали їх на бунт. Тоді в Олександрійській Церкві стався великий розбрат. Одні трималися новопоставленого патріарха й православно мудрствували, інші ж — Діоскора знову хотіли та проклинали догми Халкідонського собору. Та крамола спричинювала бійки серед них і навіть зазіхання на патріарха.

Нерозумні заколотники кричали на святого Протерія, називали його перелюбодійником, тому що, коли живий ще був архієрей Діоскор, хоч і в ув’язненні, то він узяв його невісту, Святу Церкву.

Ще казали, що Протерій єретик і патріаршого сану не достойний. Багато святий Протерій бід перетерпів від бунтівливого єретичного народу. Боячись убивства, він змушений був просити воїнсько захисту. Проте завжди був у страху, очікував народного нападу, бо підбурені люди повстали уже й проти своїх претоначальників і в місті нападали на царське військо.

Тоді, щоб вгамувати бунт, прийшов до міста анфіпат із Фіваїди. Проте засліплені брехнею люди кидали камінням у воїнів, що з ним прийшли. Ті ж, побачивши народне повстання, побігли до храму, що називався Серапідіс, і в ньому замкнулися. Люди ж, прибігши, обступили храм той і усіх воїнів вогнем живими спалили.

Почувши ж про те, благочестивий цар Маркіан дуже розгнівався та послав більшу військову силу. Військо вгамувало громадян і людей, забравши в міста пшеницю та зерно, які з єгипетських міст і земель привозили кораблями до Олександрії. Він наказав, щоб вже привозили товар не до Олександрії, а до Пілусії, а звідтіля до Царгорода.

Голод

Також цар забрав у олександрійців і народні лазні, й інші деякі угіддя, і всяку свободу, і заборонив звичні для них видовища. Через те зажурилися громадяни, а найбільше через обмаль хліба —  в них почався голод.

Вгамувавшись, народ просив святішого патріарха Протерія, щоб пішов і попросив за них царя. Святіший пішов до царя та проси за місто своє і схилив царя на милість — усе, що просив, отримав. Насамперед він отримав свободу для міста та хліб.

У мирі на своєму престолі Святитель Божий прожив один рік. Тимофія ж Елура, який не бажав покаятися, та його заколотників позбавив сану. Після того преставився благочестивий цар Маркіан, і знову повстали єретики-розкольники. Вони почали підбурювати нерозумний народ до заколоту й не зупинилися, допоки не здійснили своє беззаконня.

Тимофій Елур був пройдисвітом, лукавою людиною та волхвом. Він хитро обдурив єгипетських монахів, що жили в монастирях і у відлюдництві. Дочекавшись безмісячної ночі, лукавий накрився темним одягом, обійшов келії монаші, покликавши кожного на ім’я. І, коли кожен із них, відповівши, питав, хто то і чого потребує, він казав: “Я один зі служебних духів. Я посланий від Бога, щоб ви не входили в спілку з Протерієм і собору Халкідонського щоб не приймали. Тимофія ж Елура єпископом Олександрії поставте”.

Так підступний хитрець за допомогою біса чарами обманув їх. Вони ж, не зрозумівши ворожого підступу, повірили брехні та розповідали один одному з’явлення те, наче ангельське. Тому зі словами єритика погодилися.

Монахи зібралися разом у велике зібрання, порадившись, вирішили йти до Олександрії, наче на війну. Розпалені гнівом на невинного православного Божого архієрея Протерія, вони бажали вигнати його з церкви.

Бунт

Тим часом в Олександрії Тимофій, одних, навчивши підступом, інших, таємно найнявши підкупом, зібрав собі великий полк бунтівників. Дочекавшись зручного часу, коли анфіпата Діонісія не було в місті, бо той затримався у верхній частині Єгипту, він пішов до церкви з великою силою народу.

Також бунтівник залучив до того озброєне, для того найняте воїнство, і  ченців, які прийшли до нього, що мали з собою якихось двох єпископів, за церковними правилами позбавлених єпископства через своє зловір’я, а також і кліриків, відлучених від церкви за провину.

Скинуті єпископи висвятили Тимофія на архієрейство і нарекли Олександрійським патріархом, не боячись ані правил церковних, ані законів царських, ані жодного суду не чекаючи. Заколотники всю надію свою поклали на збунтований народ і на велику кількість обманутих ченців.

Святіший патріарх Протерій, бачачи той бунт і ні від кого допомоги і заступництва не маючи, бо не було в місті анфіпата, вирішив втікти. Утаївшись від усіх, він вийшов вночі з міста.

Пророк Ісайя

Коли ж Патріарх спочивав десь у таємному місці, з’явився йому у видінні святий пророк Ісая, кажучи: “Повернися до міста, я-бо чекаю, щоб узяти тебе”. Коли святитель Протерій побачив те видіння й зрозумів мученицьку для себе кончину, то повернувся й увійшов у церковну хрестильницю.

Бунтівники ж, що дихали убивством, шукали всюди Протерія — довідалися, що він у хрестильниці, спершу замкнули його там. Потім вони, зваблені Тимофієм, ввійшли до нього та вбили, проколовши його палицями-тростинами, що на кінці мали гостре залізо.

Убили ж і тих, хто були при ньому, шістьох чоловіків, і пролили кров неповинну в той час, коли Пасха наша — Христос — за нас убитий був. Той-бо день був Великої Суботи, коли відбулося те люте вбивство.

Спалення

Не досить було того убивцям, а, не наситившись невинною кров’ю, ще більше поширили свою лють, бо мертве тіло святого Протерія, підчепивши за ноги, потягли з людьми на середину міста. Вони били його всім, що було, і шматували на частини. А дехто через диявольську лють зубами, наче пси й звірі, тіло його шматували. Потім заколотники розпалили великий вогонь, спалили тіло святого Протерія, а попіл розвіяли в повітрі.

Також, за наказом беззаконного патріарха Тимофія, і престол патріарший, на якому святий Протерій сидів, спалили, наче осквернений Протерієм. Самі були скверні та нечестиві, святого ж угодника Божого скверним робили. Після того лютого вбивства святого Протерія псевдопатріарх Тимофій Елур послав воїнів своїх у всі єгипетські міста, щоб вигнати православних архієреїв. На їхні ж місця він поставляв інших, своїх.

Тоді правовірні єпископи та клірики, і всі, що були, писали слізні прохання до благочестивого царя Льва, який після Маркіана посів престол. Також писали і до святішого Анатолія, патріарха Царгородського, сповістивши все, що було, і просячи врятувати Церкву Олександрійську від такого катування.

Покарання

Цар і патріарх дуже засмутилися через безпричинне й нелюдське вбивство великого архієрея Божого Протерія. І одразу цар, пославши сановників своїх із силою воїнською, покарав тих, що були з народу, бунтівників. Одним відтяли руки, іншим відрізали язики, одних покарали путами та в’язницями, інших же ранами і вигнанням.

Тимофія Елура, лжепатріарха, з його єпископами та кліриками представили духовному суду. Їх судили православні архієреї. Тимофій прийняв відплату за діла свої — його відлучили не тільки від архієрейства, а й від християнства. Потім єритика відправили у вигнання до Гангрійського міста, де помер і його вчитель Діоскор. На патріаршество замість нього поставили іншого Тимофія, якого прозивали Салофакіол. Він був чоловіком правовірним і премудрим і за добрі звичаї всі його любили.

Після того прийняла спокій і тишу Церква Христова в Олександрії, православно славлячи Отця і Сина і Святого Духа, єдиного у Трійці Бога, Йому ж слава вовіки. Амінь.