Настанови румунського старця Іакінфа

Пам’ять румунського старця Іакінфа Іакінф (Унчуляк) був великим румунським духівником і проповідником, настоятелем монастиря Путна. Він відійшов до Господа, якому ревно служив усе своє життя, 23 червня 1998 року.  Скористаймося й ми богомудрими настановами з невичерпної духовної скарбниці відомого подвижника.

__________________________________________________________________

Молися так: «Господи, не забери в мене дару, який дав мені».

На запитання «Коли настане кінець світу?» старець відповів так: “А чому тебе не цікавить твій кінець?”

Брату, який хотів виконати свою волю: «Не вчи Бога, що Йому робити!»

Щоб довіритися Богові, старець радив своєму духовному синові молитися так: «Господи, я Твій, не залиши мене!» – і додав: «Я знаю декого, хто сперечається з Богом». Тим, хто хотів почути слово на спасіння, старець говорив: «Хочеш спастися – ходи й запитуй, бо справжня мудрість полягає “в совєтє многє”¹(див.: Прип. 11: 14)» .

“Що робить ченцем?” – «Відсічення волі».

Учениці: “Прийшовши з церкви, сотвори молитву “Достойно єсть”, а потім скажи: “Благодать Господа зі святого дому Його нехай перебуватиме й у моєму домі”. Про старанність у праці: «Почавши справу, доводь її до кінця та не оглядайся, як Сара, назад».

Невдоволеному ченцю: «Дякую Богові за все, що отримуєш, і не суди». Учневі, якого він багато разів жалів, старець сказав: «Як Господь Іісус Христос змилосердився та помилував усіх нас, так і ти не забувай про заповідь любові та виконуй її».

Ніколи не ремствуй на волю Божу та не кажи: “Більше не можу”.

Про наполегливість у молитві: «Проси в надії, що отримаєш, а якщо відповідь затримується, сперечайся з Богом, і Бог не засмутиться, дивлячись на твою завзятість». Також про молитву. Старець спонукав одного ченця говорити так: «Іісусе, Господи, з радістю дякуємо Тобі». На сповіді він говорив одному священнослужителю: «Служи з миром, служи з ангелами».

На одрі хвороби, навіть коли його стан погіршувався, на запитання: «Як ви почуваєтеся, батюшка?». – Він відповідав: “Краще!”

Про охолодження до молитви говорив: “У нас під ногами земля горить, а ти спиш?”

Теплохолодним говорив: «Шлях до Царства Небесного проходить по вістрю ножа».

Одному страждальцеві-християнину старець сказав: «Шукай собі миру молитвою та покладаючись на опіку Божу і не забувай, що блаженство – не від цього світу». Коли старець розмірковував про Страсті Господні, то  говорив: «Ніхто не може осягнути розумом, якого болю Господь зазнав на Хресті».

Духовній дочці, що захопилася мирськими піклуваннями, казав: «Сестро, зараз найважливіше – це порятунок. Спрямуй усі свої бажання на цю мету».

Духовним чадам говорив: «Найважливіше – відчувати Бога в серці», – і багато учнів поряд зі старцем відчували це. Як дійсність, достовірність.

Коли старець Іакінф був настоятелем і народ докучав йому, він гнівався і говорив: «Нехай покарає нас Бог за годину до нашої смерті, хай дасть нам час покаяння».

Страждання останніх років життя дали Богові більше місця в серці старця, і одному учневі, який просив його молитов, він говорив: «Молитва в мене залишилася. Не забуду тебе».

Якось старець сказав: «У настоятеля має бути стільки терпіння, щоб він міг ним перемогти всіх у братстві».

«Помірність – це печатка мудрості. Будемо завжди мати почуття міри. Не кидатимемося в крайнощі ні праворуч, ні ліворуч. Шукатимемо найкращих засобів для досягнення найблагородніших цілей».

«Тому, що любимо себе, ми грішимо проти ближнього, грішимо проти Бога, Який сказав: “Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем”²(Мф. 11: 29). Ну чому ви сперечаєтеся між собою, чому хочете позбавити один одного правоти? Людина тим людяніша, чим більше живе для інших».

«Коли ми знову приходимо в себе, оговтуємося та повертаємо зв’язок із Вищим Благом, тільки тоді означає, що ми прокидаємося. Досягаємо реальності, яку шукаємо. Насправді це подібно до пошуку потрібної довжини хвилі».

Робити якнайбільше добра

Що може вберегти нас від стресів цього світу? Християнська духовність.

 Не всі це розуміють. У тому вирі життя, в якому ми зараз живемо, я не дуже бачу, щоб люди знаходили найкращі способи спастися й врятувати суспільство, якому ми служимо. Спаситель каже: “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити й віддати душу Свою для викуплення багатьох”³(Мф. 20: 28). Тож ось нам приклад: робити якнайбільше добра іншим. Бо Божественна справедливість завжди залишається самовладною. Десь сказано: “Мої думки – не ваші думки, ні ваші шляхи – дороги Мої, говорить Господь”⁴(Іс. 55: 8)».

Про святих старець говорив так: «Дуже важко змусити себе глибше мислити й жити, як радять святі, що покояться в околицях монастиря Путна. Між ними є спілкування. Це і люди науки, і люди віри. Існує зв’язок між тими, які виснажили себе на околицях монастиря, які служили Богу, були світочами для свого часу й тепер спілкуються з нами після смерті. Так пояснюється, чому ми поклоняємося мощам святого Іоанна Нового Сочавського та святого Каллініка Черникського, які говорили про наші часи, що “буде забрано мир із землі”, і “горе тим, хто правитиме народами в цю епоху”, і що “природні стихії мститимуться людям”».

Про ухилення з правого шляху: «Якщо диявол бачить, що не може висмикнути тебе назад, він штовхає тебе далеко вперед. Тому тримайся розважливості».

Забезпеч собі пустелю в серці – і можеш бути ісихастом навіть у натовпі міста.

“Сумнівайся в собі, не покладайся на свої сили”.

«У святих місцях спокуси сильніші. Тому треба бути міцним, щоб їх відвідувати або там залишитися, інакше впадеш у спокусу». “Якби я починав життя спочатку, то все одно став би ченцем”.

«Сповідь твоя нехай буде короткою, розміром із долоню, небагатослівною». «Після Святого Причастя, відпочивши, молися гарячіше». «Коли приймаєш сповідь, пом’якшуй важкість гріха, щоб людина не впала у відчай».

Хоча старець був творцем розумної молитви, але зі смирення, коли в нього просили поради про Іісусову молитву, відповідав: «Я нічого не знаю про цю молитву. Іди до більш успішних отців».

 Я питав його: «Батюшко, а чому я не можу ствердитися в молитві Іісусовій?». Він відповів: «Бо не підносиш її серцем. Коли вона б`є з серця, її вже не треба поганяти, навіть якщо ворог заважатиме».

Однієй людині будь-що хотілося молитися й за інших.

На це прохання отець Іакінф відповів: «Молися ось так: «Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішну, і благодійників моїх»». Це ще й для того, щоб не обтяжувати себе надто довгим особистим пом`яником. І коли я починала підносити цю молитву, спочатку у мене виникало враження, що я молюся тільки за людей; але потім, поговоривши з отцем Іакінфом, я зрозуміла, що додавання слів «моїх благодійників» насправді означає все творіння Боже. І я, як та, що не заслуговувала на такі високі дари, через якийсь час сказала йому: «Я не зустрічала такого формулювання молитви Іісусової». – «Це тому, що гордилася, тому більше й не твориш її в такому вигляді». Коротко та без слів.

Батюшка завжди діяв приховано.

Якщо ти був початківцем, він навчав вимовляти молитву в її повному вигляді й уважно працював із тими, хто всерйоз пішов цим шляхом. Неважливо, чи чернець ти, чи мирянин, важливо було те, що в серці в тебе зазвучав поклик Божий, і батюшка брався за тебе всією своєю силою та розумінням.

По тому, як ти сповідався, він призначав правило та епітимію. І в цьому не було нічого формального, але, як кажуть святі отці, все було мистецтвом, судячи зі:

• стану твого здоров’я,
• духовної міри, в якій ти був,
• твого завзяття,
• соціальних труднощів, конкретних умов твого життя.

Спочатку старець не допускав, щоб ти творив молитву інакше, як розумом. Хтось запитав його про усну молитву, й він відповів питанням на запитання: «А що ти потім робитимеш?» – Врахувавши, що тривала вправа з лицьовими м’язами викликає тик. Крім того, щоб вимовляти її вустами, треба десь усамітнюватися. А якщо ми творимо її усно, коли перебуваємо в миру, це позбавляє її покриву таємниці.

Відомо, що розумова молитва в серці є даром Божим, який приходить у належний час.

Але, коли тобі допомагають молитви духовника, цей дар можна отримати швидше. Старець не радив сидіти на стільчику та дозволяв молитися на ньому тільки якщо просять. Говорив: «Молитву треба творити вчасно та невчасно. Тобто для правила та єпитимії потрібно мати розклад, адже на тебе чекають Господь і Мати Божа, щоб ти виконав свій обов’язок. А в іншому розклад вільний. Де б ти не був, у якому б становищі не знаходився, твій розум нехай буде з Господом. Так знаходь пустелю свого серця. Навіть у натовпі, поїзді та в будь-яких обставинах, де буває безліч людей, намагайся мовчати й бути наодинці з Богом».

Старець наголошував на передпочаткових молитвах, на увазі до молитви, а найбільше – на смиренні та пам’яті про Бога. Для цього він радив вдаватися й до примусових заходів, кажучи: «Знаю когось, хто приходить до мене сповідатися, а сам носить на шиї важкий хрест, свинцевий, щоб не забувати про Бога та згадувати про Нього. Знаю й іншого, хто носить ланцюг під лівою стопою; він може бути й срібним».

Бог діє

Важко говорити про отця Іакінфа, тому що мимоволі доводиться розповідати й про себе. А це теж вимагає смирення, бо він завжди казав, що Бог діє.

Він зливався з тобою в молитві, і, за благодаттю Святого Духа, ти на практиці знаходив відповіді на свої запитання. Так, ідучи кудись і побачивши нитку чи «нічого», він піднімав це та клав у кошик. Профанові це здавалося кумедним: ну як він зміг розглянути це «нічого» та зробити для нього зусилля? А для творця це було станом смиренної молитви та пам’яті про Бога: бо це «ніщо» – я.

Все було важливо в молитві Іісусовій, але смирення над усе. Старець часто говорив про синергію. Я спитав його, що це означає. Відповідь була такою: «Віддай волю та отримай силу».

Старець часто говорив про синергію. Я спитав його, що це означає. Відповідь була такою: «Віддай волю і отримай силу».

Питання: Що таке чиста молитва? Сама відповідь батюшки вводила тебе в стан чистої молитви на якийсь час. І ти вже на все життя знав (порівняно зі самим собою), чого треба досягти.

«Коли їси,— говорив батюшка,— кожен рух щелеп має відбуватися в такт молитви Іісусової, й нехай ця їжа здається тобі Святим Причастям, а потім скажи: «Я не заслуговую на блага, які Ти подаєш мені, Господи»».

Коли постиш, сильніш за все тебе боре спрага, і ти прокидаєшся з думкою: «Хочу пити!» Батюшка радив йти далі та говорити: «Я жадаю Тебе, Господи! П’ю воду, а Тобі подали оцет і жовч!

На молитві, люблячи Господа, сперечайся з Ним: «Я Твоя, Господи! Хочеш, не хочеш мене спасти, але я Твоя!

Щоб показати мені нашу нечутливість до Бога, старець говорив: «Хто може знати, якого болю зазнав Спаситель на Хресті? Це дуже боляче, щоб цвяхи пронизали тобі середку долоні (і показував на своїй долоні точне місце, куди вони були вбиті), на якій висить все твоє тіло».

Цю мить болю він справді відчував своєю істотою та передавав мені співчуття, якщо не до Господа, то хоча б до того, хто, страждаючи, стояв у мене перед очима.

З книги: Отець Іакінф Путненський: “Бізантина”, – 2000 (Părintele Iachint al Putnei. Editura Bizantina, 2000). Архім. Іакінф (Унчуляк) Переклала з румунської Зінаїда Пейкова. (Cuvantul Ortodox) Православне слово

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D., нові статті)