Переваги Православної Церкви

Православна Церква має виключні переваги і перевершує всі церкви не православні,

• по-перше, своєю істиною, своїм Православ’ям, дотриманим і завойованим кров’ю апостолів, ієрархів, мучеників, преподобних і всіх святих;
• по-друге, тим, що найправильнішим чином приводить до спасіння (рівним, прямим і правильним шляхом), що правильним чином очищає, освячує, оновлює через ієрархію, Богослужіння, таїнства, пости;
• по-третє, що найкращим чином навчає догоджати Богу та спасати душу свою, найкращим чином веде до покаяння, виправлення, молитви, вдячності, славослов’я.

Де є такі молитви, славослов’я, подяки та прохання, таке дивовижне Богослужіння, як в Православній Церкві? – Ніде.

«Я перебуватиму з вами повсякчас аж до кінця віків»¹(Мф. 28:20), – говорить Христос.

Сам Господь завжди притаманний Своїй Церкві – для чого ж тоді існує намісник – папа? І чи може грішна людина бути намісником Господа? – Не може.

Намісник Царя, намісник Патріарха в будь-якому місті може бути й буває, а намісником, заступником Господа, Безначального Царя та Глави Церкви, ніхто не може бути. Правильно.

Папізм

Найшкідливіша справа в християнстві – це верховенство людини в Церкві, наприклад, папи та його уявна непогрішність. Саме в догматі його непогрішності й полягає найбільша погрішність. Бо папа є грішною людиною, й біда, якщо він вважатиме себе, що він непогрішний.

Скільки похибок найбільших, згубних для душ людських вигадала католицька, папська церква. В догматах, в обрядах, в канонічних правилах, в богослужінні, в злісному ставленні католиків до православних. В хулах і наклепах на Православну Церкву, в картаннях, звернених до Православної Церкви та до православних християн!

І в усьому цьому винен непогрішний, нібито, папа, його й єзуїтів доктрина, їхній дух брехні двоєдушності та всіляких неправильних засобів «ad majorem Dei gloriam» (для великої слави Божої)».

Необхідно належати до Церкви Христової, Головою якої є Всемогутній Цар, Переможець пекла Іісус Христос.

Справжнє Царство

Царство Його є Церква, яка воює з началами та владою й світодержателями темряви віку цього. З духами злоби піднебесними, які складають майстерно організоване царство та борються вкрай дослідно, розумно й сильно з усіма людьми. Добре вивчивши всі їхні пристрасті та нахили.

Одна людина тут в полі не воїн. Та й велике суспільство, але неправославне та без Голови – Христа – нічого не може зробити з такими ворогами. Хитрими, тонкими, постійно здоровими, які чудово вивчили науку своєї війни.

Християнину православному потрібна сильна підтримка згори від Бога і від святих воїнів Христових, які перемогли ворогів спасіння силою благодаті Христової. Й від Церкви земної Православної, від пастирів і вчителів, потім – спільної молитви й таїнств.

Ось такою-то помічницею людині-християнину в боротьбі з невидимими та видимими ворогами є саме Церква Христова, до якої, Божою милістю, ми й належимо.

Церкви “Без Голови”

Католики вигадали нового голову, принизивши Єдиного справжнього голову Церкви – Христа. Лютерани відпали й без Голови залишилися; англікани – теж. Церкви немає у них, союз із Головою розірвано. Допомоги всесильної немає, а Веліар воює усією силою, підступністю та всіх тримає в своїй звабі й смерті. Тих, хто гине безліч у безбожництві та розпусті.

При будь-якому богослужінні церковному – домашньому, приватному й громадському – духовному погляду православного християнина представляється думка, ідея про єдине духовне тіло, яким є Церква Христова, стовп і підвалина правди, Головою якої є Сам Христос Бог.

Ця Церква Христова, або духовне Тіло Христа складається з трьох колін – небесного, земного й загробного. Тому свята Церква земна (або коліно земне) щодня благає свого Голову про прощення гріхів тих, хто упокоїлися в вірі та покаянні й про розташуванні їх у Царстві Небесному.

І в посередники свого клопотання закликає членів Церкви Небесної й Саму Начальницю повчання церковного – Матір Божу, щоб молитвами їх Господь покрив гріхи їхні й не позбавив Царства Небесного.

Нам, що живуть на землі членами Церкви Божої, – досить радісно та втішно завжди вірити, знати й сподіватися, що духовна Мати наша свята Церква невпинно таємно день і ніч молиться і за нас. Ми завжди перебуваємо під покровом благодатним Самого Господа, Богоматері, святих Ангелів, Предтечі й усіх святих.

У католиків голова Церкви – папа, людина грішна (хоча і проголошений неправильно непогрішним) і, як такий, допустив безліч помилок у Церкві Христовій, і самими справами позначився таким, і саме поняття про Церкву Божу спотворив. І скував духовну свободу й совість християн католиків, піддав в той же час неправедній хулі та неприязні католиків святу Православну Церкву, стовп і підвалину правди.

У протестантів – німців і англійців – зовсім перекручене поняття про Церкву, бо немає у них благодаті законного священства, немає таїнств, немає коліна небесного – Церкви Небесної. Не визнають святих, немає й коліна загробного – померлих не визнають і не моляться за них. Вважають це непотрібним.

Слава Церкві Православній!

Слава Христу Богу – Найсвятішому Голові, єдиному Голові Церкви Божої на землі! Слава Богу в Трійці, що ми не впали в хулу на Бога, не визнали та не визнаємо навіки головою Церкви святої грішну людину!

Дякую Господеві, який слухав і продовжує слухати молитви мої перед всеспасительною й страшною Жертвою (Тіла й Крові Христових) про заблукалих у вірі великих суспільствах, християнськими іменованих, але по суті відступницьких:  католицького, лютеранського, англіканського та інших.

Чин навернення від різних вір і сповідань і приєднання до Православної Церкви на що вказує? Необхідність – залишення помилкових вір і сповідань, заперечення помилок, сповідання Справжньої Віри й покаяння в усіх колишніх гріхах, обіцянки Богу зберігати та твердо сповідувати віру непорочну, берегтися гріхів і жити в чеснотах.

Святий праведний Іоанн Кронштадський. Думки про Церкву