Нерозумні жебраки
Час від часу доводиться чути питання людей, переляканих тим, що деякі вороги наслали на них пристріт.
Люди вважають, що їхні проблеми зі здоров’ям, роботою та особистим життям пов’язані саме з цим – і шукають, до яких церковних священнодій слід вдатися, щоб відбити цей напад темних сил.
Люди запитують про якусь ікону, якийсь молебень, який би допоміг. Але так не завадиш; у Церкви немає «білої магії», яка б нейтралізувала «чорну». Це не факультет захисту від темних практик.
Церква пропонує зовсім інше. Так, і захист теж – але не зовсім той, який люди шукають.
Духовні сили зла реальні, різного роду маги й чаклуни мають справу саме з ними, але їхня мета – зовсім не в тому, щоб робити вам дрібні капості на роботі та в особистому житті. Вони охоче забезпечили б вам спокійне життя в усілякому достатку та задоволеннях, якби могли досягти головного – згубити вашу душу, назавжди відторгнути її від Бога.
Результатом гріха, спротиву волі Божій часто є й цілком земні, поцейбічні біди. Одак, це ефект, який для сил зла є побічним, навіть небажаним. Їхня мета – не дати вам встати на шлях спасіння або відвести з цього шляху, якщо ви на нього вже стали.
Сили добра – Бог, Його святі й Ангели – прагнуть не до того, щоб позбавити вас від дрібних капостей, які влаштовуються бісами, й дати вам здоров’я та достаток.
Звичайно, життя в послуху Божим заповідям, як правило, буде благополучнішим, мирним і безпечнішим – але не це головна мета.
Послання, яке сповіщає Церква, значно більше того, про що ми сміли б подумати.
Церква говорить про те, що Бог хоче дарувати вам – саме вам – життя вічне та блаженне. Тому що ви дорогоцінні в Його очах і Він полюбив вас. Він хоче ввести вас у Його дім і зробити вас членом Його сім’ї.
Як каже Євангеліє: «А тим, хто прийняли Його, які вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися»1(Інн. 1:12-13).
Це послання занадто величезне для нас, тих, що звикли до дрібних радощів і дрібних прикрощів, і ми часто його не чуємо, не розуміємо, навіть почувши, відходимо від нього – але воно залишається істинним.
Уявіть собі юного жебрака, безпритульника, який випрошує дрібні гроші в перехожих.
Тепер уявіть собі, що цар полюбив його, побажав зробити його членом царської сім’ї та спадкоємцем, ввести в палац.
Він кличе безпритульника – а той не дуже хоче чути про усиновлення та палац. Він хоче отримати щось простіше. Пару монет. Гамбургер. Банку пива. Позбавлення від інших жебраків, які складають конкуренцію. Ще щось у цьому сенсі, що трохи поліпшить його безпритульне життя.
Проте цар хоче дати йому не це – він дійсно хоче забрати його в палац. Не поліпшити це життя – а дати кардинально інше.
Людина часто опиняється в становищі цього жебрака, який хоче випросити в Бога якусь дрібницю. Щось, що зробить його земне життя комфортнішим – або хоч менш неприємним.
Однак, Євангеліє – про інше.
«Бо всі ви – сини Божі через віру в Христа Іісуса; усі ви, хто в Христа хрестилися, у Христа зодяглися»2(Гал. 3:26-27).
Ми покликані бути синами Богові. Це нелегко – життя волоцюги може бути важким і сумним, але в ньому немає дисципліни, послуху, навчання, яке є в житті принца-спадкоємця.
Проте Бог пропонує нам саме це – усиновлення Господу Всесвіту.
І щоб прийняти Його дар, ми повинні віддати Йому наше серце, ввірити наше життя – повністю.
Не варто ставити питання про те, «як мені спонукати Бога вирішити мої проблеми». Йдеться про інше – як довіритися та підкоритися Богові, як позбутися звичок волоцюги, які глибоко в’їдаються: до брехні, свавілля та спротиву.
Коли ми наважимося підкоритися Богові, ми побачимо наші проблеми зовсім по-іншому – ймовірно, частина з них просто відвалиться, а якісь перетворяться на ті уроки, які ми повинні вивчити в школі нашого Небесного Отця.
Але це наш вибір, ніхто не може змусити нас до нього – навіть Бог вирішив цього не робити, Він завжди чекає нашої добровільної згоди.
Ми можемо відмовитися, піти в пітьму зовнішню та залишитися там назавжди. Мета сил зла – саме в цьому, а не в тому, щоб робити нам дрібні капості.
А мета, з якою створена Церква, – вести нас шляхом спасіння.
Правосланий публіцист Сергій Худієв
