Як привчати дитину до домашніх обов’язків
Я часто говорю про інклюзивність дітей в суспільстві, але заледве спромагаюся включити власну дитину в сім’ю. Мені хочеться робити все швидко і мати максимум часу на самоті. Мені не хочеться прибирати те, що сталося внаслідок дитячої “допомоги”. При цьому я гризуся, що можу виростити ще одного безпорадного чоловіка і що проводжу з дитиною замало часу. Звісно, це передусім тому, що дитину я виховую сама, і досі не зрозуміла до кінця як перебудувати своє життя з урахуванням власного материнства. Але вихід є, навіть у такій маленькій сім’ї. Це зменшення розриву між дитиною та дорослим.
Модель партнерства
В ідеалі все починається з розділення відповідальності та формування культури, в якій мама з дитиною не аутсайдери, а почесні члени суспільства.
Тяжка праця виношування дитини, пологів, грудного вигодовування мають бути найвищою суспільною цінністю. У цій сфері має панувати цілковитий спокій і підтримка. Це база.
А тоді цій дитині треба спільно передати цінність партнерської моделі. Але, що зараз ситуація зворотня, то й починаємо міняти світ зсередини – з власної сім’ї.
Сьогодні цінність партнерства радше відсутня, а діти виховуються радше в домінантній системі, читай – раби, покликані виконувати накази.
Для дитини таке зростання – неприродний біль, що виливається в пригнічення власних емоцій, соціальну дисфункцію, шкідливі звички та завдавання болю іншим у дорослому житті. А подекуди ще в дитячому.
Як прищепити дитині партнерську модель
Виховання дітей із моделлю партнерського мислення передбачає прищеплення цінностей рівности, емпатії, взаємної поваги та співпраці з раннього віку.
Як цього досягнути:
Модель рівности у стосунках: діти вчаться, спостерігаючи за своїми батьками. Демонструймо збалансовані стосунки, коли обидва партнери розподіляють відповідальність, приймають рішення та поважають думку одне одного. Нехай вони бачать, що домашні обов’язки, емоційна праця та виховання дітей розподілені порівну.
Емоційний інтелект: заохочуймо дітей розпізнавати та здорово виражати свої емоції. Допоможімо їм зрозуміти важливість співпереживання, активного слухання та передачі своїх почуттів без страху перед осудом. Це сприяє емоційній відкритості, ключовому компоненту моделі партнерства.
Заохочення співпраці: залучаймо дітей до прийняття сімейних рішень, де це доречно, навчаючи їх цінності співпраці та спільної відповідальності.
Незалежно від того, чи це планування якоїсь події чи вирішення домашніх справ, дозволяймо їм брати в цьому участь на тому-таки партнерському рівні. Це не значить 50/50, це значить визнання цінности дитячого внеску.
Міхаелін Дуклефф пише про те, що західне суспільство звикло бачити дітей як тих, кого потрібно вчити.
Тобто у батьків є бачення того, як саме треба робити речі, і це бачення нав’язується дитині, збіднюючи тим самим наше життя та демотивуючи дитину. Бо навіть коли в дитини нема досвіду, в неї є власне бачення та цікаві ідеї. І навіть коли вони не працюють, краще, коли це побачить сама дитина, без “я ж казала”. Крім того, що коли вони власне працюють? Ми нав’язуємо свої очікування дитині, й самі ж гніваємося, коли дитина цим очікуванням не відповідає.
Ґендерні стереотипи: уникаймо посилення традиційних ґендерних ролей. Завдання призначаються не за статтю, а за інтересами та здібностями. Нема чоловічих і жіночих справ, є просто справи.
Взаємна повага: навчаймо дітей поважати свої та чужі кордони, думки та автономію. Заохочуймо їх вирішувати конфлікти шляхом шанобливого діалогу, а не боротьби за владу.
Це, звісно, можливо лише за умови, що ми самі утримуємося від авторитарности. Виховання має бути засноване не на наказах та послуху, а на взаємодії та співпраці.
Баланс індивідуальності та єдності: виховуючи почуття партнерства, важливо також навчити дітей зберігати свою індивідуальність.
Заохочуймо їх розвивати свої інтереси та підтримувати свою незалежність, водночас цінуючи співпрацю в сім’ї.
Ключові принципи гармонійного виховання
Психологи виявили, що діти, яких залучають до сімейних справ, виростають більш відповідальними і здатними до самостійності.
Вони асоціюють роботу з позитивними емоціями, а не з покаранням. З відчуттям приналежності та власної цінности.
Більше того, співпраця у родині допомагає дітям навчитися працювати в команді, чого часто бракує у західному суспільстві з його культом індивідуалізму.
Тому, якщо ми хочемо уникнути проблем штибу підлітків, що з’являються на очі лише коли час вечеряти й відмовляються за собою прибирати, починати треба змалку.
Співпраця замість боротьби
Зокрема, наша культура майже повністю зосереджена на одному аспекті стосунків батьків і дітей. Це контроль — наскільки батьки контролюють дитину та наскільки дитина намагається контролювати батьків.
Найпоширеніші «стилі» виховання обертаються навколо контролю. “Батьки-гелікоптери” максимально контролюють.
“Батьки вільного вигулу” докладають мінімальних зусиль. Наша культура вважає, що контролює або дорослий, або дитина. (Полюй, збирай, виховуй, Міхаелін Дуклефф)
Батьки та діти — це не суперники, а партнери. Ніхто не любить, коли його контролюють, і діти не є винятком. Постійна боротьба за владу створює напругу та заважає емоційному розвитку дитини. Чим більше ми на чомусь наполягаємо, тим більше опору отримуємо у відповідь.
Замість цього зосередьмося на співпраці. Наприклад, залучаймо дітей до домашніх обов’язків: нехай маленькі діти тримають лійку, коли ми поливаємо квіти, чи складають книжки на полицю, – це може бути будь-яка дія, яка дитині від силу.
Залучаймо не до іграшок і не до інсценізацій – до реальної допомоги в реальному житті. З іграшками дитині важко відчути свою приналежність.
Роль дітей у родині
Якщо дитина погано поводиться, їй потрібно більше обов’язків. (Полюй, збирай, виховуй, Міхаелін Дуклефф).
Діти природно прагнуть бути корисними. У багатьох культурах, наприклад, майя, вважається, що навіть у наймолодших членів родини є своє призначення.
Залучення дітей до спільної роботи допомагає їм почуватися важливими членами сім’ї, а також розвиває відповідальність. Головне, щоб це базувалося на довірі, а не погрозах.
Навчання через дії
Часто ми недооцінюємо можливості маленьких дітей. Так, спочатку вони можуть робити щось незґрабно, але кожна спроба — це крок до вдосконалення.
Наше завдання — не робити все замість дитини, а допомагати їй навчатися.
Майя це роблять без інструкцій та критики: дивись і повторюй. І тим більше без крику. Коли ми кричимо, ми вчимо дитину кричати, — це все. Для нас, західняків, це — рівень бог.
Окрема тема похвала: західне суспільство звикло кричати “молодець” чи не за кожен найменший порух.
Похвала відноситься до тієї ж категорії покарань-винагород, яка забирає в дитини природну мотивацію.
Майя визнають внесок дитини, але не прив’язують його до конкретної дії, — це радше констатація факту — ти зробив щось для сім’ї. Вони також прив’язують дії дитини до зрілості: це поведінка дитини, а це поведінка дорослого. Діти прагнуть бути дорослими.
Свобода пробувати
Якщо дитина виявляє інтерес до якогось завдання, підтримаймо її.
Хай візьме участь у тій мірі, в якій їй під силу на цьому етапі, навіть якщо ідеально не вийде. Ідеальність – то взагалі сумнівна категорія. Важливо, щоб це було добровільно й щоб дитина могла так само вільно переключитися на инше завдання.
Якщо дитина говорить «ні» або ігнорує вас, залиште її в спокої. Повторіть спробу пізніше. Ми вчимо дитину співпрацювати, а не слухатися батьків. Частиною спільної роботи є прийняття переваг дитини, коли вона вирішує не допомагати. (Полюй, збирай, виховуй, Міхаелін Дуклефф)
У підсумку
У західній культурі ми докладаємо додаткових зусиль, щоб провести межу між світом дітей і світом дорослих. Діти йдуть до школи; батьки йдуть на роботу. Діти рано лягають спати; батьки пізно лягають спати. Діти їдять дитяче харчування; батьки їдять «дорослу їжу» (як минулого літа мені сказала моя семирічна племінниця). Відрив різкий. Але це не повинно бути так. Ваше завдання полягає в тому, щоб знайти можливості поєднати два світи. І є багато, багато можливостей. Вам просто потрібно навчитися їх розпізнавати. (Полюй, збирай, виховуй, Міхаелін Дуклефф).
Чимало з нас потрапило в цю пастку: ми “живемо життя”, поки дитина бавиться в сусідній кімнаті.
У результаті дитина виявляється абсолютно непідготовленою до реального життя, а стосунки терплять крах через цей розрив.
Ми навіть відчуємо провину за те, що не бавимося з дітьми. Але те, що ми називаємо грою, насправді заточування навиків і задоволення інтересу до того, як речі працюють, це зовсім не про іграшки. Дитині не потрібна надумана гра, їй потрібна реальність.
Нема ніякої нудьги, якщо дитина поруч і включена в спільну діяльність. Навіть якщо мама просто працює за комп’ютером, краще хай дитина побачить, що саме робить мама, і робить щось своє, але поруч. А може й тут для неї знайдеться маленьке завдання.
Жити спільно на перший погляд важче: працювати, відпочивати, робити домашню роботу тощо.
Але це просто шлях до легшого і спосіб жити гармонійніше. Це врешті робочий спосіб “змусити” дитину прибирати за собою.
Людина хоче відчувати свою приналежність. Людина мотивується власною цінністю.
__________________________________________________
Для чого дитині домашні обов’язки
Наявність списку щоденних завдань допомагає дітям розвинути відчуття рутини та структури, а також дає їм відчуття безпеки та передбачуваності в їхньому житті. Якщо навчити їх бути відповідальними, вони також зможуть побачити себе цінними учасниками сім’ї, що підвищує їхню самооцінку.
Обов’язки для маленьких дітей
Для маленьких дітей звичайна та особиста взаємодія з люблячими дорослими є важливою для здорового розвитку. Даючи маленьким дітям обов’язки, ви вчите їх навичкам розв’язання проблем, почуттю власної гідності, цікавості та гордості.
Одягатися самостійно, прибирати ліжко, прибирання іграшок, допомогти накрити на стіл, скласти білизну у корзину.
Коли вони погоджуються це робити, це посилює ідею, що вони відіграють певну роль у родині й це налаштовує їх на інші обов’язки, коли вони ростуть.
Обов’язки дітей шкільного віку
Діти шкільного віку зосереджені на тому, щоб заводити нових друзів, досліджувати інтереси та орієнтуватися у великому світі за межами своєї сім’ї. Важливо навчити дітей шкільного віку, що те, що вони роблять у житті, має значення та впливає на інших.
Сервірування обіднього столу (без допомоги), прибирання посуду, пакування рюкзака для школи, прибирання власної кімнати, догляд за домашніми тваринами.
Обов’язки для підлітків
Підлітки перебувають у періоді статевого дозрівання, який супроводжується значними фізичними, психічними та емоційними змінами, і це часом може бути дуже складним.
Завдяки звичайним обов’язкам, відвертим розмовам і чітким межам підлітки можуть орієнтуватися в цих змінах і вирости здоровими, впевненими підлітками, готовими до раннього дорослішання.
Прання, миття посуду, прибирання ванної кімнати, винесення сміття, догляд за домашнім улюбленцем (можна додати вигулювання собаки, зміна котячого туалету або догляд за шерстю).
Ці завдання вчать їх відданості та співчуття, також це допомагає їм розвинути почуття відповідальності, чого часто не достає сучасним дорослим.
