Уроки Євангельських зцілень

Коли ми читаємо Євангеліє, неможливо не помітити одну незвичайну рису: саме ці люди – у самому центрі уваги.

Хто зустрічається нам мало не на кожній сторінці? Це книжники та фарисеї (свого роду релігійна еліта тієї пори), це митарі й блудниці, що розкаялися (зневажені всіма грішники, які вирішили змінити своє життя) і це сліпі, сухорукі, прокажені… – ті, хто зустрічав Іісуса та отримував раптове й повне зцілення.

Усі інші здійснені Ним чудеса (насичення натовпу п’ятьма хлібами, втишення бурі, навіть воскресіння дочки Іаїра, чи сина вдови, чи Лазаря) – події рідкісні, викликані якоюсь особливою ситуацією.

Проте що відбувається навколо Іісуса як би саме собою, від однієї Його присутності, так що навіть неможливо перерахувати всі подібні випадки?

«І ходив Іісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і про­повідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу та всяку неміч у людях»¹(Мф 4:23).

Саме це й стає одним з найперших пунктів незгоди між Іісусом і фарисеями: чи можна зціляти в суботу?

«Встань, візьми постіль твою і ходи», – так просто сказав Він одному зціленому²(Інн. 5:8).

Той встав і пішов, і ліжко забрав із собою, і вийшов подвійний скандал: мало того, що людина в суботу несла кудись свій вантаж, так ще, виявляється, і лікарська діяльність мала місце у священний день відпочинку! Явне порушення правил.

Іісус відповідав на подібні звинувачення: у суботу людина може допомогти навіть худобі; саме цього дня належить робити добрі справи³(див. Мф 12:11-12); дочку Авраамову (тобто єврейку), яку зв’я­зав сатана слід було негайно звільнити цього дня⁴(див. Лк 13:16).

Насправді фарисеї, наскільки нам відомо, не забороняли будь-яку лікарську діяльність по суботах: якщо життю людини загрожувала небезпека, всі інші правила переставали діяти.

Але у випадку хронічного багаторічного, а то й вродженого захворювання – хіба не можна було почекати один-єдиний день? Що б змінилося, якби Іісус зцілив таку людину завтра?

Виявляється, така важка хвороба – це тенета сатани, тобто безумовне зло, від якого слід позбавляти людину за першої-ліпшої нагоди. Тому Христос і не може відповісти “завтра” на заклик виконати волю Отця, на прохання людини про порятунок.

Це настільки ж безглуздо, як сказати людині, яка страждає від спраги: дам тобі напитися завтра.

Або ти вже допомагаєш тут і зараз, або твоя “допомога” за строгим розкладом виглядає швидше знущанням.

І слова Христа: «Субота для людини, а не людина для суботи»⁵(Мк. 2:27), сказані, втім, із іншого приводу, слід віднести й до випадків зцілення.

Зцілень, судячи з Євангелія, була велика кількість, й іноді вони набували масового характеру.

Проте одного разу серед натовпу Христос спеціально звернув увагу на одну жінку, яка доторкнулася до Нього. Вона довгі роки страждала на кровотечу, отже, була ритуально нечистою – сам її дотик оскверняв інших людей. І все-таки вона доторкнулася до одягу Учителя.

Він міг би з поблажливості не помітити такого порушення правил, але Він, навпаки, привернув до нього загальну увагу.

А на закінчення сказав: «Віра твоя спасла тебе. Іди з ми­ром і будь здорова від недуги твоєї»⁶(Мк. 5:34).

Сьогодні багато заборон і приписів традиційних релігій здаються нам несучасними, незручними, надмірно строгими, й ми обходимо їх заради власної зручності.

На цьому прикладі Христос показує, що саме може стати причиною повної відміни всіх подібних обмежень – це допомога людині, яка страждає.

…причиною повної відміни всіх подібних обмежень стає допомога людині, яка страждає.

Взагалі, смертельна або просто тяжка хвороба змушує людей долати будь-які межі: з проханням про зцілення своїх близьких зверталися до Христа не лише ізраїльтяни, але й римський центуріон, і навіть язичниця-хананеянка.

Напевно, не було на світі іншого такого приводу, який змусив би її вдатися з благанням до мандруючого іудейського Проповідника, але коли мова йде про здоров’я дочки…

І сьогодні люди нерідко вперше серйозно звертаються до Бога саме з такого приводу. Хвороба ближнього може стати сходинкою, що приводить людину до віри.

Хвороба ближнього може стати сходинкою, що приводить людину до віри.

Але чи завжди близькі поспішають на допомогу? Чи у всіх вони є?

Повернемося до тієї людини, яка несла своє ліжко в суботу. Євангеліст Іоанн розповідає про купальню біля єрусалимських воріт. Там чудеса відбувалися прямо-таки регулярно, хоч і не за розкладом: коли вода в купальні збурювалася, то це був знак, що на неї зійшов ангел, і перший, хто входив у купальню, отримував зцілення від будь-якої недуги. Не дивно, що біля купальні постійно перебувало безліч людей, які сподівалися на одужання.

Христос, проходячи повз, запитав одного такого страждальника, чи хоче він видужати. Хворий відповів: «Так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед ме­не входить»⁷(Інн. 5:7).

Євангеліст повідомляє нам, що той чоловік хворів тридцять вісім років. Ймовірно, не всі ці роки він лежав біля купальні, але можна припустити, що пробув він там досить багато часу.

І ось тиждень за тижнем, місяць за місяцем він спостерігав одну й ту саму картину: за перших ознак дива натовп кидався у воду, кожен прагнув бути першим і розштовхував інших, прямо як у сучасних телевізійних шоу.

Зрозуміло, чим важчою була хвороба, тим менше було шансів опинитися першим, якщо тільки тобі не допоможе хтось із здорових. Цій людині ніхто не допомагав, так що шансів практично не було. Але він все-таки залишався біля купальні, оскільки тут була хай і примарна, але все-таки надія.

Він отримав негайне зцілення від Христа. Він один із усього цього натовпу… Інші продовжували чекати наступного забігу за своїм першим місцем.

І мені чомусь не здається дивовижним, що Христос тоді не зцілив їх усіх разом.

А от ще одна історія про зцілення…

Іісусові одного разу зустрілися десять прокажених – мабуть, ці знедолені суспільством люди намагалися якось підтримувати один одного, триматися разом. Вони дотримувалися шанобливої дистанції та лише просили Його про допомогу.

Іісус велів їм показатися священникам – Мойсеїв Закон вимагав, щоб саме священник засвідчив очищення від хвороби.

Вони повірили Іісусові й пішли, а дорогою помітили, що хвороба залишила їх.

Подякувати Іісусові повернувся лише один – і це був самарянин, представник ворожого народу, який зневажався іудеями. Інші, мабуть, були іудеями, й поки всі вони були знедоленими, не було особливої різниці між ними. Але тепер іудеям належало показатися священникам в Єрусалимському Храмі, а самарянина б туди просто не пустили – от і трапилось їм мимоволі розставатися.

Але саме таке розставання привело цю людину до Христа вже не просто за насущною потребою, але за чимось набагато важливішим і потрібнішим.

«Іди; віра твоя спасла тебе», – такими словами проводив його Іісус⁸(Лк. 17:19), це Він казав далеко не всім зціленим.

Виходить, що зцілення було дане десятьом, але тільки один із прокажених отримав спасіння – той самий самарянин, який у здоровому стані був знехтуваний суспільством.

Біблеїст, публіцист Андрій Десницький