День пам`яті святителя Іоанна Шанхайського та Сан-Франциського
19 червня/2 липня Православна Церква вшановує память святителя Іоанна (Максимовича) Шанхайського та Сан-Франциського, архієпископа.
Святий Іоанн народився в 1896 році в містечку Адамівці Харківської губернії. Його батьки дворяни Борис і Глафіра Максимовичі назвали сина Михайлом.
Хлопчик вирізнявся слухняністю, подовгу молився, збирав ікони та божественні книги, особливо любив читати житія святих.
Гувернантка Михаїла, що була француженкою і сповідувала католицизм, через праведність свого вихованця навернулася до Православ’я.
Батьки Святого віддали його навчатися до Петровського Полтавського кадетського корпусу. Михаїл досягав високих успіхів у навчанні й користувався любов’ю оточуючих. Водночас він відчував, що це не його щлях.
Великий вплив на духовне життя майбутнього Святителя справили законовчитель кадетів протоієрей Сергій Четверіков, ректор семінарії архімандрит Варлаам, а згодом архієпископ Антоній (Храповицький).
Після навчання в кадетському корпусі Михайло став студентом юридичного факультету Харківського університету, який закінчив у 1918 році.
Деякий час він служив у Харківському суді. Душа Святого прагнула життя духовного, і він весь вільний час присвячував читанню духовної літератури.
Через прихід до влади більшовиків сім’я Максимовичів евакуювалася до Югославії. Там Михайло навчався на богословському факультеті Університету святого Сави, який закінчив у 1925 році.
У 1926 році угодник Божий прийняв чернечий постриг із іменем Іоанн, на честь свого родича святителя Іоанна Тобольського. Потім його хіротонісали в ієродиякона, а пізніше в ієромонаха.
Святий викладав Закон Божий у сербській державній гімназії. У 1929 році місцем викладацької діяльності майбутнього Святителя стала сербська семінарія Апостола Іоанна Богослова в місті Бітола.
Отець Іоанн віддавався аскетичним подвигам. Він неустанно молився, щоденно причащався Тіла й Крові Христових. Подвижник вживав їжу один раз увечері, ніколи не лягав спати та засинав від знесилення часто під час земного поклону.
Святий вирізнявся скромністю, терпінням, незвичайною пам’яттю. Він був високоосвіченою людиною і міг відповісти на будь-яке запитання студентів, за яких ревно молився.
Уночі, коли семінаристи спали, угодник Божий обходив їхні келії й осіняв кожного хресним знаменням.
У 1934 році угодника Божого висвятили в єпископа Шанхайського, і він став вікарієм Пекінської та Китайської єпархії. З часом Святий удостоївся сану архієпископа.
У Шанхаї мешкала велика кількість емігрантів із Росії, і владика самовіддано піклувався про них.
Святитель завершив будівництво величного собору на честь образу Богоматері «Споручниця грішних». Також він очолив будівництво інших храмів, шпиталю, лікарні для душевнохворих, будинків для престарілих, громадської їдальні.
Також Святитель заснував притулок на честь святителя Тихона Задонського для сиріт і дітей нужденних людей. Сюди Святий збирав хворих і голодних дітей із вулиць та закутків міста.
Щоденно Святитель звершував Божественну Літургію. За будь-якої погоди й у будь-який час він відвідував хворих та тих, хто потребував допомоги. Молитвами Святого зцілювалися навіть смертельно хворі.
Господь наділив Свого угодника даром прозорливості.
Якось архієпископа Іоанна покликали в лікарню причастити помираючого. Він вирушив туди ще з одним священнослужителем.
У шпиталі Святитель побачив молодого чоловіка, який грав на гармошці, і сказав йому, що хоче його причастити. Тоді той чоловік посповідався і причастився.
Побачене здивувало священнослужителя, що прибув із Святим, і він запитав у архієпископа Іоанна, чому він не пішов до помираючого.
Святий пояснив, що молодий чоловік, який причастився, має померти наступної ж ночі, а важкохворий буде жити ще багато років. Слова Святителя збулися.
Коли в Китаї владу захопили комуністи, руські емігранти змушені були тікати. Багато з них потрапило в табір Міжнародної організації біженців на філіппінському острові Тубабао. Там у 1949 році мешкало близько 5 тис. руських.
Тій частині Тихого океану були притаманні сезонні тайфуни. Однак табір проіснував на острові понад 2 років, і лише один раз йому загрожував тайфун, проте і той змінив напрямок та оминув Тубабао.
Святий щоночі обходив табір і благословляв його з чотирьох сторін. Коли емігранти залишили острів, на нього налетів сильний тайфун і знищив усі будівлі.
Архієпископ Іоанн здійснив подорож у Вашингтон, де клопотав за своїх співвітчизників. У результаті 3 тис. емігрантів змогли поселитися в США, а решта переселилася в Австралію.
У 1951 році Святитель очолив Західно-Європейську єпархію. Угодник Божий, який володів іноземними мовами, зміг навернути до Православ’я багатьох європейців.
У 1962 році святитель Іоанн прибув у США на допомогу хворому й престарілому архієпископу Тихону. У 1963 році архієпископ Тихон помер, і Святий став правлячим архієреєм Західно-Американським та Сан-Франциським.
Там він продовжив призупинене будівництво собору на честь ікони Богоматері «Всіх скорботних радість», при цьому не залишав своїх молитовних подвигів.
У своїх вчинках святитель Іоанн строго дотримувався церковних правил. Були люди, які заздрили йому та нарікали на нього. На Святого зводили наклепи, переслідували.
Угодник Божий прозрів свою кончину. Влітку 1966 року він прибув у місто Сіетлл, куди супроводжував Курсько-Коренний чудотворний образ Божої Матері.
19 червня після звершення Літургії в Миколаївському соборі він ще три години пробув у вівтарі. Потім відвідав своїх духовних дітей біля собору та пройшов у кімнату церковного будинку, де зупинявся.
Раптом присутні в будинку почули гуркіт, побігли до Святителя і побачили, що він лежить на підлозі. Святого посадили в крісло, і перед чудотворним образом Пресвятої Богородиці він відійшов до Господа.
Попрощатися з архіпастирем приходило безліч людей. 6 днів його тіло лежало без погребіння, і хоча було спекотно, запах тління не відчувався. Рука владики не затверділа й була м’якою на дотик.
Господь дарував благодать Своєму угоднику й після кончини звершувати чудеса. Нині багато людей через заступництво святителя Іоанна отримують чудесну допомогу.
28 вересня 1993 року спеціальною комісією був відкритий гроб Святого — його мощі виявилися нетлінними.
Слава Богу вовіки. Амінь.
