День пам’яті праведних отроків Іакова й Іоанна Менюзьких

24 червня/7 липня Православна Церква вшановує пам’ять праведних отроків Іакова й Іоанна Менюзьких.

Рідні брати Іоанн і Іаков народилися в благочестивого подружжя землеробів Ісидора та Варвари. Вони жили за царювання Іоанна IV Васильовича в одному з поселень Медведського погоста Новгородського повіту Новгородської губернії.

Коли старшому Іоанну було п’ять років, а молодшому Іакову три, останнього спостигла незвичайна смерть.

Одного разу батько отроків забив барана, приготував його в їжу та вирушив з дружиною працювати далеко в поле. Тоді  діти залишилися вдома самі без нагляду. Вони визнали те, що їхній батько вчинив із бараном, грою і вирішили повторити побачене.

Іоанн взяв палицю та вдарив по голові Іакова, який тієї ж миті помер. Наляканий хлопчик сховався в печі за дровами, які поклали туди для просушування.

Коли повернулися батьки й знайшли Іакова мертвим, то почали гірко плакати та ридати. Їхні страждання посилювалися й тим, що ніде не знаходився Іоанн.

На плач нещасних батьків зійшлися родичі й сусіди та почали горювати разом із ними.

Коли всі дещо заспокоїлися, матір розпалила вогонь у печі. Після того, як дрова прогоріли, вона побачила за ними мертвого старшого сина, причому вогонь нітрохи не пошкодив його тіла.

На крики дружини прийшов Ісидор і з жахом почав також кричати. Знову зібралися сусіди й близькі.

Вражені неушкодженістю тіла Іоанна вони прославили Бога. Господь вшанував нетлінням тіла незлобливих і безвинних дітей.

Вбрані в погребальний одяг тіла Іоанна й Іакова поховалиі біля храму на честь святителя і чудотворця Миколая. Через декілька днів їхні гроби з’явилися плаваючими в невеликому озері поблизу запустілого Менюзького монастиря

Дехто з селян пішли за звичаєм в ліс на полювання і заблукали. На третій день вони вийшли до згаданого озера й побачили гроби нещодавно похованих Іоанна та Іакова, які пливли по ньому.

Мисливці впізнали гроби та попросили отроків вказати їм дорогу. Раптом селяни побачили невелику стежку, якою вони повернулися додому.

Звістка про диво пронеслася тією місцевістю, а священники довколишніх погостів із причтами та великою кількістю народу вирушили до лісового озера.

Знайдені гроби з мощами хлопчиків хотіли знову поховати біля Миколаївського храму. Проте мисливці сказали, що отроки бажають почивати в пустельному місці на Менюші, де раніше розташовувався монастир. Так гроби з чесними тілами поховали в згаданому місці біля струмочка, а над їхнім гробом збудували каплицю.

Господь прославив Іоанна й Іакова даром звершення чудес. Заступництвом святих хворі почали чудесно зцілюватися від своїх недугів. Спорудженню церкви над місцем погребіння отроків посприяв наступний випадок.

Монах Макарій, який прямував із Пскова в Новгород, раптом тяжко захворів. У той час він перебував поблизу місця поховання праведних отроків і ледве дістався до їхнього гробу. Там хворий помолився й отримав чудесне зцілення.

Він вирішив залишитися біля мощей святих і розпочати відновлення Менюзької обителі. Згодом на зібрані пожертви збудували церкву та відродили Троїцький Менюзький чоловічий монастир.

Під час святительського служіння Новгородського митрополита Корнилія мощі Іоанна та Іакова були знайдені цілими та неушкодженими, якими перебувають і нині.

Кончина святих, згідно з переданням, настала 24 червня близько 1570 року.

Слава Богу вовіки. Амінь.