Чи допустима молитва в трамваї

Цілодобова молитва

Потрібно тягнути ниточку молитви, щоб вона по можливості оповила та вмістила в собі цілу добу. Як це можливо?

Це стає можливим тоді, коли християнин не просто починає день з молитви та завершує його молитвою. А коли він свідомо йде до цього вечірнього часу, коли він знову постане перед Богом і підбиватиме підсумок прожитого дня: згадуватиме всі свої вчинки, свої денні прохання до Господа, проситиме про те, що протягом цього дня було не так, і напоумлення в тому, в чому він не зміг розібратися.

Тоді людина матиме можливість і в нічний період увійти з пам’яттю про Бога й із відчуттям предстояння перед своїм Творцем.

Звичайно, уві сні ми молитися не будемо, але вранці, вставши та перш за всяку справу звернувшись до Бога, відчуємо, що ця зверненість в нас нікуди й не зникла.

Потрібно тягнути ниточку молитви, щоб вона оповивала собою цілу добу.

Ми знаємо, наскільки рідко це виходить і як легко буває – у денному поспіху, у вечірній втомі – збитися з цього шляху. Але треба раз-по-раз знаходити, що нашій молитві заважає в нас продовжуватися, і розбиратися з цим.

Тут можна згадати, наприклад, таке твердження преподобного Ісаака Сиріна: “молитва злапамятного подібна до сіяння на камені”.

Тобто, якщо ми на когось ображаємося, сердимося, то вже не зможемо як слід помолитися.

…якщо ми на когось ображаємося, сердимося, то вже не зможемо як слід помолитися.

І добре, якщо людина усвідомлює те, що саме заважає її молитві. А буває, в людини стільки образ на інших, що це вже якийсь несвідомий вантаж, це вже просто постійне тло її життя, і чому її молитва виявляється такою сухою, мізерною, вона, за великим рахунком, не може зрозуміти.

До цього можна додати те, що говорив колись старець Ієронім Егінський: “якщо ти встаєш на молитву й починаєш у цей час про щось, як тобі здається, дуже термінове та важливе для себе думати, так що твій розум від молитви віддаляється, то знай: це з’явилися твої вороги. Запам’ятай їх в обличчя, щоб потім із ними розібратися, і продовжуй за будь-що-будь зосереджуватися на молитві.

Вороги молитви

Тут слід обов’язково уточнити, що ворогами є, безумовно, не люди, не речі, не справи, які нам під час молитви згадуються, а те, що з цими людьми, речами та справами в нашій свідомості пов’язане та надто захоплює наше серце.

Це може само по собі не бути злом у нашому житті, але зараз це те, чому ми дозволяємо стати між собою та Богом.

Потрібно зрозуміти, яким чином це для нас набуло такої значущості та як цю значущість понизити.

Тут можна згадати епізод із житія святого Василя Блаженного, коли той вказав цареві Іоанну Грозному на його думки, через які цар був не на Богослужінні, а на Воробйових горах – вибирав місце під будівництво свого палацу.

У нас це може бути не палац, а щось набагато менш грандіозне, але масштаб тут не первісний.

Можливо, у будівництві цього умовного палацу ми зовсім не даємо діяти Богові, й треба знайти в собі сили сказати: «Господи, я Тобі це довіряю. Я сам все, що в моїх силах, зробити постараюся, а Ти визволи мене від піклування про це та дай мені можливість зараз думати тільки про Тебе й у всьому моєму житті тільки до Тебе прагнути».

І тоді, з Божої милості, нас це піклування внутрішньо відпустить, і ми зможемо помолитися про наші потреби духовні.

Але тут може бути інший момент, який докорінно відрізняється від того, про що я сказав щойно.

Згадування під час молитви про людину

Буває, що ми під час молитви згадуємо людину, яка нам завдала якогось болю, а можливо, що й ми їй завдали біль теж. І ми з чимось іншим хочемо до Бога звернутися, а в нас все це стоїть перед очима.

У цьому випадку треба, навпаки, не намагатися звільнитися від цих помислів, а зробити змістом своєї молитви молитву за цю людину.

І це поєднає нашу молитву з життям: якби наші переживання та душевна мука в цей момент були б про одне, а молилися б ми про інше, це було б штучним, а так наша молитва буде цілісною та правдивою.

Мені здається дуже важливою думка святих подвижників про те, що все, що стосується нас у цьому житті, стосується й Бога, – і тому не треба нічого, що нас турбує та що стосується наших ближніх і нашого спасіння, проносити повз Бога. Про все треба молитися, й про все треба говорити з Господом.

…все, що стосується нас у цьому житті, стосується й Бога, – і тому не треба нічого, що нас турбує та що стосується наших ближніх і нашого спасіння, проносити повз Бога. Про все треба молитися, й про все треба говорити з Господом.

Коли мало часу на правило

Часом від парафіян після розмов на ці теми можна почути наступне. «Батюшко, я з усім згодна, що ви кажете: як потрібно зосередитися під час правила, як відганяти сторонні помисли. Але на практиці я, щоб зібратися, відправити дітей до школи, доїхати вчасно до роботи, встаю о пів на шосту ранку, і для мене єдина можливість прочитати правило – у трамваї … »

Нехай для зосередженої молитви є лише п’ять-десять хвилин – але вони обов’язково повинні бути!

Це не рідкість. І я не можу сказати парафіянам, які й так сплять по п’ять-шість годин на добу, щоб вони вставали ще на півгодини раніше та встигали помолитися вдома.

Хтось молиться вранці в транспорті, хтось дорогою вечірнє правило читає, коли повертається пізно з роботи, бо розуміє: потім просто від втоми відключиться.

Проте, це теж – життя, і наша молитва, як я вже говорив вище, – частина цього життя з усіма його непростими обставинами.

За аналогією можна сказати, що хтось може дозволити собі різноманітну здорову їжу, а для когось основою раціону стають дешеві макарони.

І так само, як у людини, яка не має грошей на щось більше, не виникає питання зварити собі макарони або залишитися взагалі без їжі, в нас не повинно виникати дилеми, помолитися дорогою на роботу або просто констатувати, що виконувати правило вранці ми не можемо.

Однак при цьому так само, як людина, яка живе в убогості, прагне за будь-якої можливості насититися, людині, яка має мало можливостей для повноцінної відокремленої молитви, має бути властиве прагнення влаштовувати собі хоча б іноді повноцінну духовну трапезу.

Потрібно постаратися, щоб у будь-яких обставинах, хоча б якийсь час для молитви на самоті, молитви зосередженої в нашому житті було місце.

Якщо це не може бути півгодини, значить це має бути хоча б п’ять-десять хвилин: можна почати таким чином своє ранкове правило, а продовжити його вже в дорозі.

Так само і ввечері: можна прочитати в дорозі молитви до «Владико Людинолюбче, невже мені одр цей гріб буде…», а закінчувати свою молитву вже в тиші, коли ніщо нас не відволікає від предстояння перед Богом.

Можливо, в якийсь момент ми скажемо Богові лише кілька слів, просячи у Нього прощення за те, що молимося так, то на ходу, то в напівсні, просячи Його зміцнити нас у життєвих труднощах, – і в цих словах буде сконцентровано те, що не народилося б у нас навіть за багато років за ідеальних умов для молитви.

І якби ми весь цей час не намагалися молитися, не дивлячись ні на що, то цього б знову не було. Адже насправді суть молитви полягає в покаянному, прохальному, вдячному зверненні людини до Бога, що походить безпосередньо з її життя. А решта – лише деякі зовнішні варіації.

Ігумен Нектарій (Морозов)