День пам`яті мучеників Кирика й Іулити Тарсійських

15/28 липня Православна Церква вшановує пам’ять мучеників Кирика й Іулити Тарсійських.

Свята Іулита жила в Іконії, головному місті Лікаонської провінції. Вона походила з роду колишніх римських імператорів і сповідувала християнство.

Іулита рано втратила чоловіка та залишилася з сином-немовлям на руках. У Святому Хрещенні хлопчика назвали Кириком.

У той час Римською імперією правив нечестивий імператор Діоклетіан (284–305). Він хотів знищити християнство й розпочав жорстоке гоніння на тих, хто вірив у Істинного Бога. Тих людей змушували до ідольського жертвоприношення.

Діоклетіан поставив начальником Лікаонського краю коміта Дометіана, який став нещадно катувати християн.

Свята Іулита побоювалася, що устрашиться лютих мук і зречеться Христа. Тому вона разом із сином у супроводі двох вірних рабинь залишила Іконію, де мала велике багатство.

Певний час Іулита мешкала в сирійському місті Селевкія, але й там поставлений імператором правитель на ім’я Олександр жорстоко вбивав рабів Христових.

Потім Свята прибула в кілікійське місто Тарс (батьківщину апостола Павла) й влаштувалася жити разом із бідняками. Згодом туди прибув і згаданий начальник Олександр.

Дехто з людей впізнали Іулиту й донесли на неї мучителю.

Коли воїни схопили Мученицю разом із сином, рабині зі страху втекли й здалеку стежили за тим, що відбувається.

Іулита постала перед правителем Олександром на відкритому для народу суді.

Мучитель запитав у неї про рід і вітчизну. Мужня християнка відповіла, що її походження та вітчизна — Небесне Царство Христове.

Така відповідь розгнівила правителя, тому він наказав оголити Святу та бити.

Трирічний Кирик виривався з рук тих, хто його тримав, і хотів підійти до матері.

Правитель звернув увагу на красу дитяти, наказав принести його та посадив собі на коліна.

Він говорив із хлопчиком ласкаво, гладив по голові й цілував. Однак Кирик відвертався, намагався вирватися та кричав, що він християнин і щоб його відпустили до мами.

Водночас хлопчик дряпав нігтями обличчя мучителя. Це розлютило останнього, він скинув дитину на підлогу й штовхнув ногою.

Маленький Кирик покотився вниз кам’яними сходинками, розбив до гострих кутів собі голову й помер. Так трирічний мученик пролив кров за Господа.

Коли Іулиту били, вона називала себе християнкою і казала, що не принесе жертви бісам.

Після катування Мученицю підняли з землі, і вона побачила свого мертвого сина. Тоді Свята прославила Господа, Який сподобив її дитя мученицького вінця.

Потім угодницю Божу повішали й почали стругати залізними зубцями. Рани Святої поливали киплячою смолою.

У той час глашатай говорив їй пощадити свою юність, щоб не загинути, як син, лютою смертю.

Іулита залишалася непохитною у вірі, і її засудили на усічення мечем.

Коли Мученицю привели на місце страти, вона попросила час для молитви, після якої її обезголовили.

Мощі Кирика кинули біля тіла матері без погребіння, щоб їх пожерли пси та звірі.

Згадувані рабині забрали святі тіла та поховали в іншому місці.

Одна з рабинь, яка дожила до часів благочестивого імператора Костянтина Великого, показала християнам місце погребіння Іулити й Кирика.

Мощі мучеників знайшли нетлінними. Від них поширювалися пахощі, а хворі отримували зцілення.

Згодом неподалік від Константинополя був заснований монастир на честь Кирика та Іулити. Поблизу Єрусалима на честь мучеників спорудили церкву.

Слава Богу вовіки. Амінь.