Оповідання дітям про працю та терпіння

Ганнуся все зітхала та охала, а Марійка все жартувала та сміялася. Ось Ганнуся і каже Марійці:

— Як ти можеш сміятися? Невже тобі легко? Адже твій кошик навіть важчий за мій і сили в тебе небагато.

Це так, — відповіла Марійка, — але в моєму кошику є чудесне зіллячко; якщо його покласти у кошик, — і ноші відчувати не будеш.

— Яке ще зіллячко? — вигукнула здивована Ганнуся. — Дай його мені.

Марійка засміялася і сказала:

— Дати його тобі я не можу, та якщо хочеш, то скажу, як воно називається. Зілля це — терпіння.

Усе перепробувала. І в маминих туфлях ходила. 1 в бабусиному пальті сиділа. І зачіску, як у тьоті Каті, робила. І намисто приміряла. І годинник на руку одягала. Нічого не виходило. Тільки сміялися з неї та жартували.

Якось Марійка надумала підлогу підмести. І підмела. Та так гарно підмела, що навіть мама здивувалася:

— Марійко! Та невже ти в нас великою стаєш?

А коли Марійка чисто-пречисто вимила посуд та сухо-насухо витерла його, тоді не тільки мама, а й батько здивувався.

Здивувався і при всіх за столом сказав:

— Ми й не помітили, як у нас Марія виросла. Не тільки підлогу підмітає, а й посуд миє.

Тепер усі маленьку Марійку великою називають. І вона дорослою почувається, хоч і ходить у своїх крихітних туфельках і коротенькому платтячку. Без зачіски. Без намиста. Без годинника.

Не вони, очевидно, маленьких великими роблять.

Першокласник Петрик був ледаченьким хлопчиком.

Бабуся дала йому нести вузлик з їжею й водою, але Петрикові вузлик здавався дуже важким.

Бабуся понесла їжу сама, а Петрикові дала тільки пляшку з водою.

Прийшовши до лісу, бабуся з онуком сіли відпочити. Вони побачили, як до куща прилетіла маленька пташка. У дзьобику вона принесла волосинку.

Петрик тихенько підвівся й глянув на кущ. Він побачив велике волосяне гніздо.

Пташка швидко летіла до гнізда, щоразу приносячи по волосинці.

Петрик від подиву й хвилювання стояв, широко розплющивши очі.

— Бабусю, — пошепки запитав він, — невже вона по волосинці носила й збудувала таке велике гніздо?

— Так, по волосинці, — відповіла бабуся. — Це працьовита пташка.

Петрик замислився.

За хвилину він сказав:

— Бабусю, я нестиму з лісу ваше пальто…

Якось Тетянка сиділа в саду й шила своїй ляльці Катрусі сукню, та раптом вколола палець і від прикрості закинула шиття.

Після обіду вона спробувала продовжити своє заняття, але стібки виходили нерівними, нитки рвались і врешті заплуталися так, що потрібне було велике терпіння, щоб розплутати їх, а його в Тетяни не було.

На очі дівчинки навернулися сльози, вона злостилася і на ляльку, і на голку, і на сукню. Вона сердито глянула на неї й закинула далеко в траву. Тетянка сердилася навіть на яблуньку, біля якої сиділа.

Коли сльози почали висихати, вона помітила на деревці павутинку, яку старанно плів маленький павучок. Цієї ж миті подув вітер, і від тонкої павутинки залишились одні обривки.

Наляканий павучок втік на одну з гілок і, весь зіщулившись, сидів там до тих пір, поки вітер не вщух.

Перед очима дівчинки почав вимальовуватися дивний візерунок. Майстра нітрохи не засмучувало те, що сталося з його першою роботою.

Тетянка, подумавши над побаченим, розшукала закинуте шиття та взялася до роботи.

Через деякий час, коли павучок довгими ніжками погладжував свій візерунок, сукня для ляльки теж була готова.