Справжня милостиня, яка вона?
Про що нас запитає Христос після смерті?
Про що нас запитає Христос після смерті? Він сказав:
– Чи дав ти Мені їсти й пити?
– Чи відвідав ти Мене, коли Я хворів або був у в’язниці?
– Чи пустив ти Мене у свій дім?
Сьогодні це звучить дивно, і місія здається нездійсненною.
У нас у країні ніхто з голоду не помирає. Є люди, які харчуються погано. Їм бракує вітамінів або делікатесів, але проста й груба їжа є в усіх у достатку.
Недорогий одяг доступний у магазинах секунд-хенд або його можна отримати при багатьох храмах або місіях. З водою теж ні в кого немає проблем. Пустити в дім невідому людину сьогодні смертельно небезпечно.
Так чим же сьогодні догодити Богові, хто той мій ближній, про кого написано в Євангелії?
“На це Іісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона й потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його та пішли, залишивши його ледь живого” (Лк. 10:30).
Можливо, це жебраки наших міст? Їм можна дати мільйон і все одно це не буде рішенням їхніх проблем. Велика милостиня може виявитися й зовсім несумісною з життям. Жебрак, який її прийме, уп’ється чи його вб’ють. Проблеми більшості жебраків не в грошах, а в голові.
Подаючи жінкам із дітьми на руках, розумієш, що більшість грошей буде пущено на горілку чи наркотики.
До злочинного угрупування може входити прекрасна людина, яка не здогадується про наміри колег. Але її участь у банді – зло. У нас у місті часто бувають десанти таких жебраків, організованих у мобільні команди. Їх масово привозять і відвозять. Забирають із “точок” пізно ввечері та привозять туди рано вранці.
Шкода дітей, які мерзнуть на вулицях, шкода безногих “десантників”, але й шкода також тих, кому на прибутки цих “десантників” куплять дозу героїну – дозу смерті. Ці “десантники” – ангели героїнової смерті. Такі ж, як звичайні “невинні” наркокур’єри. Вони можуть бути, самі по собі, незлими людьми, але працюючи в машині смерті, вони змінюють світ до зла.
Подавати чи ні?
Так означає, їм давати не потрібно?
Але Євангеліє палить серце словами: “Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Іісус сказав йому: іди і ти роби так само” (Лк. 10:36,37).
У другому місці ми читаємо:
– Не давайте святого псам і не кидайте перлів ваших перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми та, обернувшись, не пороздирали й вас (Мф. 7:6).
– А вона, підійшовши, вклонилася Йому й каже: Господи, допоможи мені. Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам (Мф. 15:25,26).
У голові запаморочиться.
З одного боку, є традиція давати не оглядаючись, із другого пропонується відокремлювати “псів”, негідних милості. За традицією, ми повинні подати незалежно від того, хто до нас звернувся. А якщо той, хто просить оберне милостиню на зло, то це його проблеми, за які він сам відповідатиме перед Богом.
За традицією, ми повинні подати незалежно від того, хто до нас звернувся. А якщо той, хто просить оберне милостиню на зло, то це його проблеми, за які він сам відповідатиме перед Богом.
Невірна основа бачиться в цьому міркуванні: “Я не можу зрозуміти проблеми тієї людини, і я, не бажаючи звалювати на себе відповідальність за свої вчинки, перекладаю цю відповідальність на плечі того, хто вже давно жодної відповідальності нести не може, за визначенням”. Це жорстоко й у цьому присутня фальш.
Традиція – не канон
Традиція – вірний маяк, але це не канон і не правило, прийняте Церквою. Церква, здебільшого, залишила справи благочестя на конкретне міркування. Господь дав голову не для шапки, а для того, щоб розум, як один із Божих талантів, приносив плід сторицею.
Розум може підказати, якщо шукати безгрішної милостині, то тремтячій від холоду людині можна замість грошей принести теплі речі чи ліки. Дитині, накачаній наркотиками, – залишити дитяче харчування. “Воїну-інтернаціоналісту” можна купити їжі.
Проте для цього буде недостатньо кинути гроші в шапку, посміхнутися й тут же піти. Для здійснення доброго вчинку потрібно буде розвернутися, витратити час на покупки та подумати. Зробити це набагато важче, оскільки нам усім ніколи та ми постійно кудись запізнюємося. Але це буде рішення, в якому знайдуть згоду серце й розум.
Приклади перекосів милосердя зустрічаються часто-густо. Кому не знайомі добрі, але безглузді жінки, готові віддати пройдисвітам своє життя, кошти й безглузду любов, що призводить до катастрофи?
Люди, в яких прекрасно працює серце, але вимкнена голова, називаються божевільними. Люди, в яких прекрасно працює голова при вимкненому серці, – психічнохворі.
Мудрість у добродіянні
Мудрість полягає в поєднанні розуму та серця. Це розумне серце та добрий розум. Злочин і безвідповідальність проти божественної природи людини – виключення однієї із складових, вкладених у нас Творцем.
Мудрість полягає в поєднанні розуму та серця. Це розумне серце та добрий розум.
Милосердя як ліки. У невмілих руках воно може принести посилення хвороби.
Усім пам’ятна історія ієромонаха з Карелії, зарізаного тими, кого він прихистив із жалю. Люди, які ввійшли під його дах, позбавили його життя за півпляшки службового вина, знайденого ними у вівтарі.
Системою координат у нашому випадку має бути мудрість. Вона говорить про те, що любов у вчинках має вимірюватися благом людини.
Системою координат у нашому випадку має бути мудрість. Вона говорить про те, що любов у вчинках має вимірюватися благом людини.
Не буде благом дати на горілку, проспонсувати героїнову мафію, випустити передчасно з в’язниці вбивцю. Пожалівши вбивцю, ми не пожаліємо його наступну безневинну жертву. Огульне й суцільне потурання проханням вад породить легалізацію гріха та збільшить міру зла.
Благо визначається задумом Божим про людину. Умова прийняття блага – вільна воля людини, бажання прийняти допомогу. В інструкціях по роботі з пройдисвітами та безхатьками чітко написано, що надавати допомогу слід людині, яка перебуває в непритомному стані чи не чинить опір цій допомозі.
Благо визначається задумом Божим про людину. Умова прийняття блага – вільна воля людини, бажання прийняти допомогу.
Існують інструкції, написані кров’ю й сльозами тих, хто спілкується з особами, які перебувають в ув’язненні. І добре сказано щоб: “Обернувшись, не розтерзали вас. Насправді, спочатку вони переймають на себе личину лагідності, щоб дізнатися; потім, коли дізнаються, ставши зовсім іншими, лаються, ганьблять, сміються над нами, як би над обдуреними”. З чого витікає, що безглуздого добра не може бути, у принципі.
Самообман – один із підводних каменів милосердя
Є ще один підводний камінь милосердя – самообман. Кинути гроші в чужу шапку – це не милосердя, а епізодична відписка в любові до нещасного.
Хіба людина, яка тільки дає, не здатна на щось більше, то, можливо, й підійде і така милостиня. Милостиня у в’язниці з батарейками, конвертами, авторучками та книжками – з цього ж розряду.
Видів такого сурогатного милосердя виявилося досить багато. Вони нагадують фрагмент із Євангелія, в якому згадуються люди, які сурмлять про милосердя на перехрестях доріг.
У древній Іудеї був такий звичай – збирати жебраків, загравши в маленьку сурму.
І це було б непогано, якби не одне “але”. Христос, коли засуджував фарисеїв, мав на увазі те, що милостиня стала символічною. Бралася, умовно кажучи, гривня, мінялася на копійки та подавалася під звуки труб.
Існує імітація милосердя у вигляді бурхливої телефонної діяльності в численних фондах, де бадьорі телефоністи придумують, як розподілити чужі гроші та не забути себе. Звіти, фотографії, круглі столи, бесіди – основна їхня робота.
За милосердям далеко ходити не потрібно. Поряд із нами завжди є довгограючі проекти допомоги сусідам, знайомим і навіть… найближчим родичам. Христова нива лежить від нас на відстані витягнутої руки.
Можна відкупитися від голосу совісті непрямою допомогою, але кращий спосіб жити в згоді з совістю – участь своїми руками, своїм серцем.
Можна переказати гроші по чеку, але для душі найкраще підняти того, хто має потребу, власними руками.
Походи в дитячий будинок, до інвалідів, до літніх людей, до поранених солдат змінюють душу якнайглибшим чином.
Християнська турбота про ближнього – це цілюща волога для нашого серця. Вона, рясно зволожена добротою, розквітає й плодоносить. Без милосердя вона сохне й кам’яніє. Християнин не може жити без неї, за визначенням.
Відсутність милосердя – серйозна вада, бо милосердя лежить в основі головної заповіді. Воно обпалює черстве серце. Жити без нього соромно. Жити з ним – здається страшно. Але без виконання першої заповіді всі інші втрачають сенс.
Відсутність милосердя – серйозна вада, бо милосердя лежить в основі головної заповіді… Але без виконання першої заповіді всі інші втрачають сенс.
Є реальні братерства милосердя, де завжди не вистачає рук і грошей. На останній вибір, для тих, хто не вміє любити людей, але хоче навчитися любові, є безпритульні кішки, собаки та ліси, що горять. Справжній християнин милостивий до всього живого світу.
Справжній християнин милостивий до всього живого світу.
Але для тих, хто любить людей, і хоче приносити користь, є можливість вчитися цьому.
Навчатися доброму
Одного дня в Італії в невеликому містечку Ріміні, я зайшов у храм. При вході лежав фотоальбом. На ньому було написано Карітас – “милосердя”.
Я відкрив його і здивувався. Там були фотографії сотень людей із літніми людьми, інвалідами у візках і хворими. Трохи пізніше, зайшов до іншого храму на околиці та знайшов там такий самий альбомчик.
Ці слова написані не тому, що там усе добре, а тут усе погано, а тому, що хорошому звичаю треба вчитися, як ми вчилися архітектурі та музиці.
Бо якщо любов залишається віртуальною, то чого варта самовпевненість і гордість нашого показового “благочестя”?
В апостола Павла написано: “Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання та всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо” 1(1Кор. 13:1,2).
Якщо хтось гадає, що він вірний хранитель Церковного вчення, то він має пам’ятати, що передусім слід любити Христа і Його заповідь: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе”2(Мф. 22:37-39).
Ця заповідь має бути випробуванням на вірність.
Милосердя – це непереборний бар’єр для багатьох із нас. Це те, що більшість не вміє робити.
Милосердя – це непереборний бар’єр для багатьох із нас. Це те, що більшість не вміє робити.
Зрозуміло, що історично наша Церква була в юридичному гетто. Їй не дозволялося втручатися в соціальне життя Імперії, і відводилася роль споглядача небесних таємниць. Але чому сьогодні найпопулярніші книги – це книги про чудеса та записки самотніх мандрівників, які тікають зі світу, й про все те, що не має стосунку до реального життя і справ?
Реальні святі усвідомлювали свою історичну роль перед Богом і людьми. Вони знали першу заповідь і тому служили Богу та людям одночасно, кожен своїми дарами. Форми служіння можуть бути різними.
Реальні святі усвідомлювали свою історичну роль перед Богом і людьми. Вони знали першу заповідь і тому служили Богу та людям одночасно, кожен своїми дарами.
У нас спільна колективна історична травма співчуття. Ця травма лікується благодаттю. Благодать береться із спілкування з Богом і добрих справ. Добрих справ невимовна кількість. Тому єдиного рецепту милосердя немає. Рецепти народжуються в тій мірі, в якій людина набирається мудрості.
Милосердя, як і любов – мистецтво, якому треба вчитися все життя.
Зрозуміло, на стадії учнівства можлива перевага традиції, що виключає міркування. Але прямолінійна традиція не завжди й скрізь може бути застосовна. Шаблон не може бути мистецтвом.
Ми, як і євангельський законник, намагаємося знайти відповідь на те, хто гідний нашої милості.
Христос, по суті справ, не відповів на питання про те, хто його ближній, а визначив поняття “ближнього” глобально. Ближній і ближні – це ті, кому потрібна любов Небесного Отця, ті, хто може дати й прийняти цю любов.
Ближній і ближні – це ті, кому потрібна любов Небесного Отця, ті, хто може дати й прийняти цю любов.
У системі координат мудрості легко та просто вирішувати всі завдання, що зустрічаються. Якщо людина не вміє любити, то для неї спасіння традиція. Але якщо вона досконала, то нею керує мудрість.
Як сказав античний філософ: “З мудрості витікають наступні три особливості: виносити прекрасні рішення, безпомилково говорити й вчиняти те, що слід”.
Ісус син Сираховий, у своїй Книзі Премудрості, написав про те, як вона отримується:
“Якщо бажаєш премудрости, дотримуйся заповіді, і Господь подасть її тобі, бо премудрість і знання є страх перед Господом, і благоугодження Йому – віра та лагідність. Не будь недовірливим до страху перед Господом і не приступай до Нього з роздвоєним серцем.
Не утримуй слова, коли воно може допомогти: бо в слові пізнається мудрість, і у мові язика – знання. Не супереч істині й соромся твого неуцтва. Не соромся сповідувати гріхи твої та не стримуй плину ріки. Не підкоряйся людині нерозумній, і не дивися на сильного. Подвизайся за істину до смерти, і Господь Бог поборе за тебе. Не будь швидким на язик твій, і лінивим та недбалим у ділах твоїх. Не будь, як лев, у домі твоєму та підозрілим до домашніх твоїх. Нехай не буде рука твоя розпростертою до прийняття та стисненою при віддачі” 3(Сир. 1:26-28; 4:27-35).
Усе створив Господь, і благочестивим дарував мудрість – плід діяльної любові.
Свящ. Констянитин Камишанов
