Ім`я християнина

Подібно до того, як і тепер віряни приносять немовлят у храм для обряду Хрещення, так і нас з вами колись немовлятами принесли до храму Божого, і після занурення у води купелі ми отримали це щастя бути християнами.

Як каже святий апостол Павло: «Всі ви, що во Христа хрестилися, во Христа зодяглися»¹(Гал. 3, 27). Ми стали своїми Христу і, якщо гідно пройдемо свій земний шлях, то й залишимося вічно Христовими дітьми.

Але я хочу, любі мої, зараз нагадати вам і про інше. У таїнстві Хрещення нам не лише дароване високе звання християнина, а й своє, кожному належне, святе ім’я.

Кожен із нас у святому Хрещенні названий ім’ям на честь того чи іншого праведника-святителя чи преподобного, мученика чи мучениці, чи заради Христа юродивого, чи просто святого Божого раба.

У нашому православному церковному календарі під кожним числом читаємо імена святих. І щодня ці святі прославляються в наших Богослужіннях.

Під час занурення немовляти в купіль зі словами: «Хрещається раб Божий, або раба Божа, такий-то чи така-то», свята Церква устами священника, який звершує таїнство, закарбовує на ньому ім`я одного з цих святих Православной Христовой Церкви.

Звання православного християнина та ім’я святого нерозривно пов’язані між собою. Якщо ми православні християни, діти свого Небесного Отця, значить кожен із нас повинен мати й має ім’я святого. Якщо ми носимо ім’я святого, то ми православні діти Церкви Христової.

Проте чи знаємо ми, дорогі, чи думаємо ми про те, наскільки дороге для кожного з нас те ім’я, з яким ми вступили в життя і пройдемо це життя?

Це наша перша власність, яку ми отримуємо, коли народжуємося в цей світ; власність, яку ніхто не може від нас відібрати, яка не може ні згоріти, ні потонути.

Природа не розрізняє немовлят, що народилися. Усі вони безпорадні, усі слабкі. Якщо їх залишити без піклування, догляду та харчування, вони загинуть.

Природа не розрізняє мертвих. Кожен лежить у труні холодним, бездиханним, починає неминуче тління, хоча мертві та зодягнені в різну одежу.

Надаючи нам ім’я, Свята Церква ніби ставить на кожному з нас священний знак і іменем відрізняє одне немовля від іншого, і кожного мертвого від подібного до нього. З цим святим знаменням приналежності до Церкви Христової проходить усе наше земне життя. Під своїм ім’ям ми живемо і з ним ми підемо з цього земного світу. І Свята Церква буде згадувати нас з тим ім’ям, яке вона нам дала в хвилини святого Хрещення, і з ним ми постанемо перед лицем нашого Небесного Судді.

Ми голими народжуємось у цей світ, голими і йдемо з цього світу. Скільки б скарбів ми не зібрали в земному житті біля себе, ми все залишимо тут. Яких би титулів та звань ми не набули б упродовж свого земного життя, вони залишаться тільки в надгробних промовах та на надгробних пам’ятниках. А своє святе ім’я, те священне ім’я, яке кожний із нас носить, ми віднесемо у вічність, як невід’ємний дорогий дар, який дав нам наш Небесний Отець.

Вдумайтеся, мої дорогі: адже коли нам дається ім’я в таїнстві Хрещення, ми цим не тільки вводимося в суспільство вірян, не тільки стаємо синами чи дочками земної Церкви Христової, але через ім’я угодника Божого, яке ми отримуємо в Хрещенні, відразу входимо до спільноти святих людей.

Адже кожен праведник належить до престолу Божого і є членом тієї небесної, світлоносної, тріумфальної на небі Церкви Христової, яка складається з «добрих і вірних рабів» Небесного Отця.

Ми знаємо, що в земному нашому житті людині приносить задоволення вважати себе нащадком знатної і великої в земному значенні людини. Але що може бути славнішим за ім’я апостола, мученика, або мучениці, преподобного отця, або преподобної матері, імена яких ми носимо з дня Хрещення.

Прийде час, зникнуть з лиця землі всі імена людські, якими так люблять пишатися люди,— залишиться тільки книга життя вічного, в якій будуть вписані імена всіх святих і всіх вірних дітей Божих, які з честю та гідністю пронесли своє християнське ім’я земним шляхом і удостоїлися від Господа вічної слави.

У звичайному земному житті люди знаходять собі задоволення бути знайомими з якими-небудь прославленими людьми. Чи може з чимось зрівнятися щастя бути в духовному спілкуванні зі святими, імена яких ми носимо? Адже всі земні знайомства, всі земні зв’язки розірвуться в мить смерті. А зв’язок зі святим, ім’я якого ми носимо на собі, залишиться вічним для кожного з нас.

Якщо ми будемо того гідні своїм християнським життям на землі, то ми не тільки станемо перед лицем Небесного Отця, але поклонимося й тому угоднику Божого, ім’я якого ми маємо, і побачимо його віч-на-віч.

Якщо люди вважають себе щасливими, коли мають добрих і вірних друзів, у яких можуть знайти собі підтримку у своїх земних справах, у яких можуть чогось повчитися, отримати якесь керівництво в земному житті, то яке ж щастя для нас, православних християн, полягає в тому, що ми маємо, в особі святих, небесних, чистих, світлосяйних друзів і покровителів, які своїми подвигами, своїм покірним життям навчають нас, а своїми молитвами про нас супроводжують кожного з нас на земному шляху, якщо тільки наше серце звертається до них за цими молитвами й тією небесною їхньою допомогою.

Адже Свята Церква, коли дає нам ім’я, доручає кожного з нас керівництву та опіці того угодника Божого, ім’я якого вона знаменує на нас.

Якщо у своєму земному житті праведники удостоїлися від Господа дару прозріння, дару зцілення, сміливості просити в Бога благословення та допомоги людям, то тепер, коли вони перебувають у Господа, коли вони Його бачать, вони мають тим більшу силу й відвагу просити для нас усе, що нам потрібно в нашому духовному й тілесному житті.

З висоти неба їм видно весь наш життєвий шлях з усіма його спокусами, небезпеками та випробуваннями, яких ми через свою духовну сліпоту можемо не помічати.

Який же великий дар Божий — мати в особі святих таких могутніх і велелюбних небесних покровителів!

Ми знаємо, що шлях земного життя кожного з угодників Божих надскладний. Він привів їх до Царства Небесного до вічної слави. І тому кожен із нас повинен наслідувати свого святого, ім’я якого він носить, у своєму житті та подвигах.

Кожен повинен знати про життя свого святого, щоб, коли наслідуємо його, тому з великою відвагою та надією просити собі його молитов та благословення.

І якщо історія не зберегла нам подробиць про життя та подвиги того угодника, ім’я якого ми маємо, то всі ми знаємо, що всі вони: преподобні, мученики, святителі, подвижники рятувалися гарячою вірою в Господа, любов’ю до Бога, любов’ю один до одного, чистотою своєї душі, молитвою, покаянням і лагідністю. Усі ці чесноти притаманні всім праведникам.

Ми йдемо земним своїм життям у те ж Царство Небесне, шлях до якого прокладений святими людьми. І життя кожного з нас має відповідати життю свого святого, найвищому званню християнина, даному нам у таїнстві Хрещення.

Кожен із нас повинен мати страх перед думкою про те, щоб своїм негідним, поганим, нерозкаяним, грішним, маловірним життям не зганьбити свого християнського звання та імені свого небесного покровителя.

Адже й у земному суспільстві негідні, порочні люди відкидаються від спілкування з людьми. І батько може відвернутися від свого рідного сина, якщо він виявиться невиправним у своїх пороках.

Нехай і кожен із нас, дітей свого Небесного Отця, дітей свого угодника Божого, ім’я якого ми носимо, не образить своїм грішним життям молитов і турбот про нас святих та любові до нас нашого Небесного Отця.

Кожен знає, як багато тривог і турбот, і сліз буває у нас на земній ниві. О, як ми повинні бути вдячними нашому Господу за те, що в особі свого святого ми завжди можемо знайти для себе дбайливу руку, завжди можемо зустріти любляче серце, що милує нас, готове зігріти й обійняти нас своєю турботою!

За молитвами наших небесних покровителів, імена яких ми носимо, нехай дає нам Господь сили подолати гріховні спокуси, робити добро, очищати душі.

Хай Він дасть усім нам почуття розчулення на молитві та почуття слізного каяття при наших гріхах.
Хай Він дасть нам усім щастя гідно причащатися Святих Христових Тайн і, проживши тут із Господом під покровом Його угодників, прийти туди, де святі прославляють у нескінченних віках Небесного Отця та чекають нас, як своїх дітей, до себе, щоб ми після доброго християнського земного шляху розділили з ними вічну радість.

Митрополит Миколай Крутицький і Коломенський, 1956 р.