Коли в сім`ї не треба мовчати

— Буває, жінка так береже свій шлюб, свою сім’ю, що готова мовчати навіть у відповідь на насильство, зради та інші деструктивні прояви чоловіка. Психологи таким нерішучим одразу ставлять діагнози, але дружини так і продовжують терпіти. Скажіть, любов справді здатна перемогти все?

– Оскільки справжня любов «ніколи не перестає», вона може не зникати навіть у таких екстремальних ситуаціях. І сто зрад можуть її не вбити. Шокують, дезорієнтують на якийсь час, але зовсім не обов’язково, що вб’ють любов. Однак про зраду мені б говорити не хотілося, бо це привід для розірвання шлюбу, навіть вінчаного.

Щодо будь-якої конфліктної ситуації важливо пам’ятати: мовчати не треба ніколи. Говорити треба обов’язково — тому що саме мовчання руйнує тонку матерію стосунків, практично знищує близьку людину, робить її ніби неіснуючою.

…Говорити треба обов’язково — тому що саме мовчання руйнує тонку матерію стосунків, практично знищує близьку людину, робить її ніби неіснуючою.

Але, знову-таки, що казати і як?

Є у соціальній психології, психології спілкування, два види висловлювань:

• «я-висловлювання» та
• «ти-висловлювання».

Перше — це коли людина говорить про свої почуття з приводу ситуації, що склалася, про свій біль, страх, самотність, сумніви та інше.

Друге — це, як то кажуть, переведення стрілок, звинувачення, переходи на особистість.

Обов’язково треба говорити цими «я-висловлюваннями». Якщо важко, якщо боляче, якщо справді кривдить свекруха або, навпаки, теща…

Але даремно повідомляти чоловікові, що твоя мама – Баба Яга, і говорити інші епітети, що «підходять» до цього випадку.

Хіба нормальна людина скаже: «Так, вона така»? А якщо й скаже, то варто було б замислитися: як можна охаювати свою матір, яка б вона не була…

При цьому подружжю важливо пам’ятати, що сім’я — закрита система, і проникнення до цієї системи інших людей — друзів, родичів — має бути обмежене. Усі питання мають вирішуватися між чоловіком та дружиною.

Усі питання мають вирішуватися між чоловіком та дружиною.

Однак є ситуації, про які жінки все ж таки вважають за краще мовчати, і особливо жінки православні.

Це найболючіші сімейні проблеми, пов’язані, наприклад, із пияцтвом чоловіка, особливо якщо це «тихе» пияцтво — алкоголізм, якого не бачать оточуючі. А якщо чоловік належить кліру, навіть якщо просто паламар, все одно це вже людина Церкви. Звичайно, рідкісна дружина скаже про нього, що він п’є, чи б’є, чи б’є дітей, чи гуляє. І жінки мовчать.

Так само і православні чоловіки. Хто говоритиме про свою дружину, що вона його не слухається, що вона, можливо, п’є чи погано виховує дітей, не готує їжу для нього чи відмовляє в інтимній близькості?

Можливо, нікому й не слід розповідати про все, не поділишся ж із людиною, що стоїть поруч у храмі своїм болем?

Проте біда в тому, що такі проблеми, конфлікти замовчуються не лише в буквальному значенні, а й усередині самої людини. Ніхто з цим практично нічого не робить саме тому, що якщо неможливо про це сказати, то цього ніби й немає.

У цій ситуації важливо пам’ятати, що будь-яка проблема має кілька рівнів вирішення, як і сама людина неоднорідна.

Ми не монолітні, трискладові, й у кожній складності є духовна складова, душевна та соціальна. А буває, що й фізична: наприклад, жінка чи чоловік не може мати дітей. Це чисто фізіологічні проблеми, однак і для них обов’язково є рішення і духовне, і фізичне.

Можливо, лікар і допоміг би усунути цю причину, але людина каже собі: так Бог дав, отже, так тому й бути.

Якщо вона може понести, то, звичайно, добре, але хто з нас настільки сильний? Ось і озлобляються жінки, озлобляються чоловіки…

Звичайно, тут може допомогти саме духівник. Розуміючи свій захід на ситуацію, що склалася, він може також підказати, до якого фахівця треба звернутися.

— На жаль, багато хто з нас не готовий упокорюватися, вважає, що це чоловік до мене несправедливий, і поводиться якимось образливим для мене чином…

— На жаль, нам часто й на думку не спадає подивитися на ситуацію з іншого ракурсу: який мій власний внесок у проблему? Що я зробила не так?

Такий ракурс важкий навіть для монахів, адже він — основний у нашому житті. Ми — з немочі, звісно, ​​— постійно намагаємось усім довести, що не винні, виправдати себе та звинуватити свого «противника» чи обставини. Мало того, ми щодня самі собі це доводимо.

У багатьох проблемних ситуаціях найчастіше провина лежить саме на жінці: запиляла чоловіка так, що той не витримав і запив чи знайшов собі когось, хто до нього по-іншому ставиться…

І дружина не бачить, що, по суті, сама його й виштовхала. Адже це вона з ним не розмовляла, не готувала їжу, погано ставилася до дітей чи не хотіла їх зовсім, не мирилася з його рідними. Це вона вся поринула в роботу чи, навпаки, не хоче працювати, зовсім нічим не допомагає сім’ї.

Взагалі любов — це дуже високе поняття, щоб його вводити в контекст наших звичайних бесід, тому в даному ключі можна просто знизити пафос і сказати, що,

• по-перше, за словом Господа, «той, хто потерпить до кінця, спасеться».
• А по-друге: витягни спочатку колоду зі свого ока.

Як ми спасаємося? Очищенням серця, але насамперед очищенням розуму.

Що означає очистити розум? Будь-які погані думки в нашій голові – від лукавого. Усі абсолютно.

Думка про те, що мій чоловік поганий – від ворога. Це все одно що сказати, що моя права рука, гидота така, захворіла. Чоловік і дружина єдина плоть. А якщо ми якусь свою частину оголошуємо непридатною, виходить, і ціле погано, чи не так?

Думка про те, що мій чоловік поганий – від ворога.

У будь-якому випадку ми щосили лікуємо нашу ручку.

А що ж чоловік? Дуже часто він сприймається як щось чужорідне, здається, що саме від нього походять усі проблеми, і міняємо чоловіка. Змінили, а все повторюється.

Отже, всі чоловіки такі, як у відомій фразі? Третій, п’ятий — усі чоловіки будуть однакові, бо проблема не в них.

І ми зараз говоримо не про патологію, а про нормальних людяй, нормальні родини, в яких, проте, дисфункції просто в кожній першій.

Тому добре було б, щоб об’єктивувався погляд і чоловіка, і особливо жінки на важку ситуацію: я теж у неї вклала чимало, і з чого взагалі я вирішила, що він один винен?

Так влаштовано, що практично все чоловіки роблять заради жінок, тому в них переважають реакції на наші дії.

Коли жінка виходить заміж, для неї часто майже нічого не змінюється: як була в якомусь сенсі вільною та свавільною, такою і залишається.

А чоловік, уявіть собі, виходить з материнського будинку та переміщується в деякі координати, що взагалі перпендикулярні до всього, до чого він звик і в чому ріс. І при цьому йому ніби кажуть: «Негайно змінися, негайно!»

Як це? Він 25 років клав свої шкарпетки сюди, а тепер раптом у ультимативній манері йому заявляють, що якщо не покладеш в інше, вказане місце, не отримаєш нічого — всі радощі життя скасовуються.

Ну, це жах, це в’язниця. І цим затьмарюється основне, заради чого люди створюють сім’ї.

До того ж, на жаль, погане виховання, грубість та примітивна неввічливість стали майже безальтернативними.

Ігуменя Арсенія (Воспянська)