Фільм “Капітан Фантастік” і непрості питання про виховання дітей
У цьому фільмі порушуються непрості питання про виховання дітей: кого ми з них робимо, до чого їх готуємо? А ще про вміння визнавати помилки та робити вибір.
Перша сцена фільму досить шокуюча: в незайманому лісі підліток, вимащений багнюкою, вбиває оленя. І не просто вбиває, а ножем перерізає йому горлянку. Після цього з лісу виходять такі ж брудні люди – підлітки та один дорослий чоловік. Чоловік вітає підлітка з успішно пройденою ініціацією, маже його кров’ю та дає з’їсти оленяче серце.
Можна подумати, що це фільм про індіанців чи тубільних жителів, які населяли Америку, Австралію чи інші країни кілька сотень років тому. Але ні, це сучасні Сполучені Штати Америки. А люди, які вбили оленя, – це сім’я, яка живе далеко від цивілізації. Вони самі обрали такий спосіб життя.
У фільмі нічого не йдеться про причини цього рішення. Хто батьки в цій сім’ї? Колишні хіпі? Послідовники якоїсь секти? А може, батько – це колишній спецназівець, який пройшов гарячі точки, бачив смерть і несправедливість і озлоблений на весь світ? Про це можна лише здогадуватись.
Проте це не так важливо. Важливо те, що батьки мали якісь свої переконання, які не поділяє сучасне суспільство, і хотіли, щоб їхні діти були виховані в їхніх переконаннях, а не тих, що домінують у навколишньому світі. І тому самі відійшли від цього світу й захистили своїх дітей.
І тут виникає низка питань. Чи мають вони це право? Наші діти – це наші діти чи діти суспільства та держави?
Скільки православних вірян під час народження дітей ставили собі це питання? Відповісти на нього дуже непросто.
Якщо не захищати дитину від навколишнього світу, про яку сказано: «Весь світ лежить у злі»1(1 Інн. 5:19), то чи не захопить його цей світ у свої сіті?
Адже часто буває, що поки дитина росте у віруючій родині, з нею начебто все гаразд. Вона ходить до храму, слухняно вичитує ранішні та вечірні молитви, слухає, як йому читають Святе Письмо. І дитина найчастіше щиро вірить у все це.
Така дитяча віра найбільше цінувалася Іісусом Христом, Який навіть сказав: «…Якщо не навернетеся і не будете, як діти, не ввійдете до Царства Небесного…»2(Мф. 18:3).
Але ось дитина йде до школи, і її світогляд починає змінюватися під впливом того, чого її там навчають і того, що їй кажуть однолітки.
У підлітковому віці діти часто взагалі відкидають систему цінностей батьків. Їх захоплюють комп’ютерні ігри, соцмережі, прагнення красивих речей та все інше.
Часто батьки з жахом виявляють, що їхні діти почали жити не за законом Божим, а за законами світу цього, в якому «хіть плоті, хіть очей і житейська гордість»3(1 Інн. 2:6). І ось батьки запитують себе: а може, краще було б не віддавати дітей до школи, краще було б навчати вдома за екстернатною системою? Може, краще було б захистити їх від «згубного впливу»?
Батьки сім’ї, про яку йдеться у фільмі, Бен Кеш та його дружина Леслі вирішили так і зробити. Вони купили ділянку землі в лісі, оселилися там і звели спілкування своїх шістьох дітей із зовнішнім світом до мінімуму.
Вони дали своїм дітям чудову освіту, навчили їх математики, фізики, літератури, кількох іноземних мов. Їхні діти знають напам’ять Білль про права й багато чого іншого. Крім того, вони підготовлені до життя в дикій природі, вміють виживати в нелюдських умовах. Вони треновані та загартовані. Але головне, їхні діти ростуть переконаними анархістами, які не визнають капіталізм та порядки західного суспільства. Вони зневажають приватну власність, не визнають сучасної медицини та фармацевтики, вважають, що це просто викачування грошей у довірливих споживачів. Вони повністю ввібрали переконання батьків.
І, природно, їхні діти абсолютно не пристосовані до життя в суспільстві. Вони не знають, як спілкуватися зі своїми однолітками, як будувати стосунки з протилежною статтю, не можуть користуватися елементарними благами цивілізації.
Батьки все це розуміли, але вважали, що виростити своїх дітей у своїх переконаннях набагато важливіше за все це. Бен був абсолютно переконаний у цьому, а ось Леслі з жахом думала про ту катастрофу, яка чекає на їхніх дітей, коли вони стануть дорослими. Її свідомість роздвоювалася, розривалася тим часом щастям, у якому вони жили далеко від людей, і розумінням, що це все штучне, що діти потім не зможуть жити нормальним життям. Її психіка не витримала цього роздвоєння та почала давати збої.
З Леслі почали відбуватися напади психозу та панічні атаки, через які їм все ж таки довелося скористатися сучасною медициною та помістити її в клініку. Швидше за все, це сталося занадто пізно, і лікарі так і не змогли стабілізувати її стан. Після кількох невдалих спроб вона все ж таки наклала на себе руки.
Батьки Леслі, а особливо батько, мабуть, вважали Бена винуватцем всього, що трапилося з їхньою дочкою, тому він заборонив йому приходити на похорон під загрозою арешту та вилучення дітей соціальними службами.
Однак діти дуже хотіли поховати маму, і Бен наважується їхати.
Є ще одна обставина, яка змушує його так зробити. Він знаходить заповіт Леслі, в якому вона бажає, щоб її тіло кремували, оскільки вона була буддисткою. А батьки Леслі християни і вони збираються поховати її на цвинтарі, з чим Бен категорично не погоджується.
І ось тут діти, які виросли в лісі, не мали майже жодного спілкування із зовнішнім світом, стикаються з цим світом. У когось одразу спрацьовує захисна реакція, хтось щиро дивується, чому їм не можна користуватися благами цивілізації, наприклад, пити кока-колу та їсти гамбургер, а хтось озлобляється на батька, який позбавив їх багатьох можливостей та задоволень.
Один епізод із їхньої подорожі змушує замислитися над явищем, яке досить типове для сектантської свідомості. У супермаркеті Бен вдає, що в нього серцевий напад і під час переполоху, що піднявся, діти грабують магазин, виносячи з нього продукти.
Вони це називають «Операція: порятунок їжі». Виявляється, що ця операція ретельно опрацьована та відрепетирована. Кожна дитина знає свою роль. Хтось виносить товари, а хтось запихає до рота батькові таблетки, які той, нібито, забув випити.
По суті, батько привчає дітей до того, що порушення елементарної заповіді «не вкради» (а отже, й інших заповідей та базових правил життя суспільства) цілком припустимо, адже їхня філософія ставить свої переконання вище цього.
Так різні сектантські групи ставлять свої приватні правила вище загальноприйнятих понять та переконань. І виходить, що порушити це правило секти страшний гріх, а порушити елементарну заповідь цілком можливо і навіть виправдано. Особливо це помітно в тоталітарних сектах.
Дорогою сімейство Кеш заїжджає до сестри Бена, яка живе з чоловіком та двома дітьми. І тут дуже виразно виявляється вся різниця між дітьми, що виросли в лісі та виховані в суспільстві.
Ця різниця неоднозначна. З одного боку, діти Бена звикли до дисципліни та поваги до батьків, а діти його сестри можуть собі дозволити не слухатися та грати за столом на телефоні.
Проте з іншого боку діти Бена не знають, що курку не вбивають на полюванні, а купують у магазині, що «Адідас» – це не людина, а кросівки тощо. Крім того, відбувається сварка через те, що Бен абсолютно все чесно та докладно розповідає своїм дітям, навіть те, що є непристойним або що не може витримати непідготовлена дитяча психіка й не може збагнути розум дитини. Наприклад, про самогубство Леслі чи наркоманію.
Сестра заявляє, що Бен калічить своїх дітей, а той у відповідь влаштовує показовий іспит на знання з літератури та суспільствознавства, який його діти блискуче виграють.
Однак діти Бена знову бачать, як живуть їхні родичі у звичайному світі, які можливості мають та які задоволення отримують.
І ось сімейство Кеш приїжджає на похорон. Вони різнокольорових ошатних костюмах. Бен перериває священника, який зачитує з папірця свою тужливу надгробну промову. Він дістає заповіт Леслі й оголошує, що вона хотіла, щоб її похорон проходив весело, з жартами та танцями, як «свято життєвого циклу», її тіло було кремоване, а порох спущений в унітаз.
Батьки Леслі все ж таки ховають її на цвинтарі, а Бена під загрозою арешту змушують виїхати.
Наступної ночі сімейство Кеш проводить на стоянці кемпінгу. Старший син Бодаван потрапляє в ситуацію, яка змушує його подивитися на світ і на себе іншими очима.
У кемпінгу він знайомиться із дівчиною з сусіднього будинку на колесах. Дівчина виявляє до нього інтерес, і вони цілуються. Після того Бодаван, вражений своїми відчуттями, видає дівчині та її мамі, що опинилася поблизу, всю інформацію, яку він засвоїв від батька щодо шлюбу та взаємин із протилежною статтю й просить вийти за нього заміж.
Це викликає просто сміх і Бодаван раптово розуміє, як безглуздо він виглядає в очах тих, хто його оточує.
Але ж інакше він виглядати просто не вміє. Він володіє іноземними мовами, знає основи багатьох наук, але не орієнтується в реальному житті. Не знає, як спілкуватися з дівчатами, як бути дорослим та самостійним. Він зривається, кричить на батька й кидає йому в обличчя жорстку фразу: Ти зробив нас виродками!
Крім того, з’ясовується, що Леслі потай від чоловіка допомагала Бодавану відсилати свої резюме до різних університетів і що вони надіслали йому запрошення. Він хоче вчитися, а Бен вважає, що син уже має всі необхідні знання.
У той же час середній син, Релліан, який був найбільше прив’язаний до матері та який звинувачував батька в її смерті, тікає до свого діда. Коли Бен намагається його забрати, батько Леслі викликає поліцію та погрожує позбавити його батьківських прав.
Тоді Бен вирішує здійснити операцію з визволення Релліана в стилі американського спецназу. Він наказує старшій дочці Веспір, залізти на дах і проникнути в кімнату, де перебуває Релліан. Бен навчав своїх дітей скелелазання, вони всі сильні та натреновані, тому Веспір легко проникає на дах. Але коли вона наближається вже дуже близько до мети, ламається черепиця і Веспір зривається з краю даху, падає на автомобіль, що стоїть біля гаража, а потім на землю.
У результаті вона отримує перелом шийного хребця та ноги, а лікар у лікарні каже Бену, що якби перелом стався на кілька міліметрів нижче, то Веспір би загинула чи залишилася б на все життя інвалідом, прикутим до ліжка.
І тут Бен раптом усвідомлює, що він своєю нерозсудливістю мало не занапастив свою дитину, мало не зламав їй життя. До нього починає доходити, що, можливо, він не такий вже й правий, змусивши свою сім’ю зректися суспільства, піти жити в ліс. Можливо, це справді він довів свою дружину Леслі до божевілля. Можливо, саме він став причиною її смерті. І можливо, має рацію його син Бодаван, який заявив, що він виростив їх потворами. Можливо, все його життя було фатальною помилкою, за яку вже розплатилася Леслі й ще довго розплачуватиметься він та його шестеро дітей. Вісім зламаних життів!
Можна тільки уявити, що діється в душі людини, яка усвідомила все це. Що робити? Як жити далі? Багато людей у подібних ситуаціях не витримують усвідомлення своєї провини та завершують життя самогубством. Багато хто знаходить вихід у тому, що стають ще більш завзятими у своїх помилках. І лише одиниці знаходять у собі сили зізнатися самим собі та оточенню у своїх помилках.
Покаяння – це дуже легко та водночас неймовірно тяжко. Адам у раю так і не знайшов у собі сили сказати Богові: «Пробач» або хоча б зізнатися, що він порушив заповідь.
Бен знаходить сили визнати помилку та прийняти дуже непросте рішення. Він каже своїм дітям, що їм краще залишитися з дідусем та бабусею. Так вони матимуть шанс стати нормальними людьми та жити в суспільстві.
Сам Бен їде. Він ще не знає, що робити, куди їхати та як жити далі. Його мучить совість. Він сильно переживає все, що сталося. Але він твердо знає, що далі так не можна. На одній із заправок він збриває свою бороду.
Але на цьому фільм не закінчується. Бен прийняв рішення, він залишив своїх дітей батькам Леслі, сподіваючись, що бабуся і дідусь дадуть їм те, чого не зміг дати він. Але його діти теж самостійні особистості, які мають свободу волі. Яке рішення ухвалять вони? Який спосіб життя оберуть? Що буде з родиною Кеш?
Все це можна дізнатися, додивившись фільм до кінця.
