День пам’яті преподобного Саватія Соловецького

27 вересня/10 жовтня Правславна Церква вшановує пам’ять преподобного Саватія, Соловецького чудотворця.

Преподобний Саватій був монахом Кирило-Білозерського монастиря, що розташовувався в Новгородській губернії на південь від Білого озера.

Він жив суворим подвижником, старанно виконував послухи й зростав у чеснотах. Братія любила й поважала Святого та прославляла його ім’я.

Проте Саватій шукав почестей від Бога, а не від людей, тому після багаторічного подвижництва в Кириловому монастирі він вирушив у Валаамську обитель. Цей монастир славився суворістю подвигів своїх насельників.

Монахи Валаамського монастиря радо прийняли Саватія. Там він своєю доброчесністю перевершив усіх подвижників і став оселею Святого Духа. Похвали братії були обтяжливими для Преподобного, і він зажадав пустельницького життя.

Угодник Божий чув розповіді про безлюдний Соловецький острів, що омивається водами Білого моря, і вирішив обрати його місцем свого пустельництва.

Святий просив ігумена і братію відпустити його, однак вони вмовили його залишитися.

Певний час Саватій ще жив у Валаамській обителі, а потім потай покинув її.

Преподобний прийшов на берег моря, навпроти якого розташовувався Соловецький острів, і почав розпитувати про майбутнє місце своїх подвигів місцевих жителів. Вони розповіли, що до острова можна дістатися лише в погожу погоду через два дні плавання морем. Тому до того часу він залишався незаселеним. На Соловецькому острові є рибні озера й гори, багато ягід та прісна вода.

Саватій визнав острів придатним для життя і висловив бажання поселитися на ньому. Співбесідники відмовляли його від того, наголошували на його похилий вік і далеке розташування острова від людських поселень.

Святий на те відповів, що його Владика єство старця робить юним, збагачує бідних, дає потрібне убогим, одягає нагих, годує голодних.

Після тих слів дехто подивувався мудрості старця, а хтось і посміявся над ним.

Святий пішов на ріку Виг, де зустрівся з монахом Германом, який жив при каплиці.

Деякий час преподобні прожили там разом, а потім із Божою допомогою перепливли на човні на Соловецький острів. Вони вийшли на берег і поставили хрест.

У глибині острова біля озера в гірській місцевості подвижники спорудили келію та почали проводити час у праці та молитвах.

Згодом жителі примор’я почали заздрити святим і замислили вигнати їх із місця подвигів. Вони вважали, що острів має належати їм і їхнім дітям. Тому один рибалка за порадою товаришів переплив із сім’єю через море та поселився поблизу старців. Преподобні ж не знали, що хтось живе поруч.

Якось Саватій вийшов із келії, щоб покадити хрест, який він поставив біля свого житла, і почув шум та крики. Старець визнав те за примару, але повідомив про те, що чує, святому Герману.

Святий Герман вийшов назовні й почув те ж саме. Він пішов на шум і зустрів дружину рибалки, яка зі сльозами розповіла йому, що два світлосяйних юнаки били її прутами. Вони наказували покинути те місце, бо Господь призначив його для перебування монахів.

Святий Герман розповів про те Саватію, а рибалка з родиною поспішив покинути острів.

Через деякий час преподобний Герман вирушив подвизатися на ріку Онегу, а святий Саватій залишився на острові сам. Його пустельницькі труди й подвиги, неустанні молитви та плач відомі тільки Богу.

У глибокій старості Святий відчув наближення своєї кончини й захотів перед смертю причаститися Святих Христових Тайн. Він помолився Господу й на невеликому човні переплив морем, яке стихло його молитвою, на інший берег.

Після того подвижник вирушив до каплиці, що розташовувалася на ріці Виг. Дорогою Преподобний зустрів ігумена Нафанаїла, який ішов у віддалене поселення причастити хворого.

Саватій посповідав йому свої гріхи й удостоївся причастя Пречистих Тіла та Крові Христових. Потім він замкнувся в збудованій при каплиці келії й почав готуватися до смерті.

Тим часом річкою плив купець Іоанн із Великого Новгорода й пристав до берега біля каплиці. Він поцілував чесні ікони й увійшов у келію до Святого.

Саватій звернувся до купця зі словом повчання та наставляв його звершувати добрі справи. Іоанн хотів дати винагороду Преподобному від своїх товарів, але Святий нічого не захотів узяти і, щоб утішити засмученого його відмовою купця, сказав йому залишитися там до ранку.

Святий сповістив Іоанну, що він побачить благодать Божу та благополучно піде своїм шляхом.

Купець не хотів залишатися, проте раптово почалася гроза, і на річці заштормило.

Зранку хвилювання води стихло, й Іоанн прийшов до Преподобного за благословенням. Він постукав у двері келії, але відповіді не почув. Тільки після того як купець постукав втретє, двері відчинилися.

Він увійшов всередину й побачив, що Святий сидить у мантії та куколі, а поряд стоїть кадильниця.

Купець почав просити благословення, однак угодник Божий не відповідав. Тоді він підійшов ближче й помітив, що Саватій мертвий. Келію наповнювали пахощі.

У той час прийшов ігумен Нафанаїл і разом із Іоанном поховав чесне тіло Святого.

Кончина Саватія настала 27 вересня 1435 року. У 1465 році мощі угодника Божого були перенесені на Соловецький острів.

Слава Богу вовіки. Амінь.