Короткі настанови старця Фаддея (Вітовницького)

– Як потрібно молитися?

Слова молитви потрібно вимовляти з вірою, щоб Господь дивився і чув. А коли під час молитви в серці щось підніметься, «зловіть» це і «стійте» в цьому…

– Як ви навчилися молитися?
Я був слабкою й фізично нерозвиненою дитиною. Недалеко від нашого будинку росло велике дерево; я часто йшов туди й там просив Бога зробити так, щоб і я колись був для чогось потрібен.

Коли я побачив, що і батьки, і родичі, і друзі не приносять мені нічого, крім ран, образ і болю, я вирішив більше не жити для цього світу, але присвятити останні дні свого короткого життя Богу. Я зрозумів, що в мене немає нікого на світі, крім Господа.

– Що найголовніше для духовного життя?

–Найважливіше, я думаю, – збереження миру в серці. Будь-якою ціною не допускайте в серце тривогу. У ньому повинні панувати мир, безмовність, тиша. Уявний хаос – це стан занепалих духів. Наш розум повинен бути зібраний, Уважний, зосереджений. Тільки в такий розум може вселитися Бог.

–Як ви навчилися розумово-сердечній молитві?

–Я був зовсім молодим послушником, коли почав вправлятися в молитві. Отець Амвросій мені сказав: “Що б ти не робив, постійно повторюй в собі:” Господи, Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!” Я був отроком і послухався його всім серцем. Кожен день я сповідався духівнику в тому, що відбувається в моїй душі, а він мені радив, що робити. Через деякий час я відчув, що молитва «входить» в мене разом із повітрям, яким дихаю. І поступово молитва сама стала звершуватися в серці. Але пізніше, коли мій духівник помер, багато років я провів у важких стражданнях. Скорбота роздирала душу. Я боявся, що старші будуть завжди мною незадоволені, й ніколи не міг розслабитися.

– Що ви тоді робили?

–Коли як; найчастіше брав гармоніку, йшов подалі та грав. Я завжди любив музику, і вона приносила мені розраду.

Іноді я запитував себе: “що ти хочеш? Ти що, голодний, голий і босий, хворий? Все тобі Господь дав, що тобі ще потрібно?» Але все-таки душа плакала та чекала розради, але не було нікого, хто б міг втішити. Я їздив до різних духівників, просив поради, але нічого не допомагало. Так тривало, поки я не прочитав “шлях до спасіння” Феофана Вишенського, І Господь допоміг.

Коли немає людини, яка б втішила нас, тоді Господь прийде й через книгу та втішить душу.

– Про стояння перед Господом

Поряд зі збереженням миру в серці, вправляйтеся в стоянні перед Господом – це значить, потрібно постійно тримати в розумі, що Господь на нас дивиться. З Ним ми повинні вставати і лягати, працювати, їсти і ходити. Господь всюди й в усьому.

З альтанки, в якій ми сиділи, відкривався чудовий краєвид на поля та гори, і  старець, піднявши руку, показав у той бік:

Господь – Сила, яка рухає життям всякого творіння, влаштовує порядок у всесвіті, про все промишляє та перебуває в серці людському. Цар Слави перебуває в кожному творінні й у дітях своїх.

– Про молитву

– Людина всередині себе знайде Царство Боже. “Зійди в своє серце і знайдеш в ньому сходи для сходження в Царство Боже», – радить преподобний Ісаак Сирин.

Святе Письмо вчить нас, що Царство Боже «праведність і мир, і радість у Святому Дусі».

Перший крок до молитви – віддати себе повністю в руки Божі. І тоді діє Бог.

Молитва означає те, що Господь вселяється в нас, діє в нас. Наш дух зодягається в Нього, Він управляє нашим розумом, волею та почуттями. Тоді ми стаємо добровільним знаряддям в його руках – діємо Ним у думках, бажаннях, почуттях, словах і справах.

–Як людині, яка досягла високого ступеня духовності, вберегтися від гордості?

–Це не так складно, богоспілкування – нормальний стан духу, людина створена для такого життя. Але гріх віддалив людину від неї. Ми лише намагаємося прийти в нормальний здоровий стан духу.

– Як покращити наше життя?

– Які в нас думки, таке і наше життя. Якщо наші думки спокійні, тихі, шляхетні та лагідні, таким самим буде й наше життя. Але коли ми подумки звертаємося до навколишніх обставин, входимо в це коло роздумів — немає нам ні спокою, ні миру.

Адже ми страждаємо тому, що у нас злі думки та злі бажання.

Ми самі є причиною своїх страждань, тому що в нашому народі немає покаяння. Нема покаяння ні серед віруючих, ні тим більше серед невіруючих.

Наші погані думки та злі бажання і розорили красу світу, вони просто зламали її та принесли злі та небезпечні плоди. Але ми самі в усьому винні та пожинаємо плоди своїх думок та бажань…

Ми маємо відродитися через покаяння. Але це не тільки сповідь у священика, хоч і вона необхідна для звільнення людини від поганих думок. Це поворот до Абсолютного Добра, тобто навернення до Бога, тому що Бог – Абсолютне Добро.

Заради свого ж блага ми повинні зберігати добрі думки та добрі бажання. Але ми цього не робимо, і тому страждаємо. Ми тримаємо у собі багато зла; воно проявляється і в сім’ї, і на роботі, і в усьому суспільстві, а результат – страшні страждання. Ось бачите, куди ми прийшли… Але погано не лише нам, а й усьому світу.