Що таке наше Різдво в очах Божих?

Існують три погляди на свято: небесний, спільний з Христом і земний. Христовий погляд – це результат передвічної Ради Трійці. Спільний – це погляд співпрацівників, які причетні до Різдва, з’єднуються постом, молитвою і Христовими трудами. Святкова трапеза, різдвяні вистави, походи в гості, це погляд на Різдво з точки зору благочестивого споживача.

У звичній системі координат Різдво завжди одне і теж, хіба тільки ми потихеньку старіємо, а діти зростають. Одні і ті ж дні посту, одні і ті ж співи і тлумачення. Один і той самий сценарій дитячої різдвяної інтермедії.

Намальовані вуса, смугасті костюми, вірші переляканих маленьких артистів і доброзичливі дорослі глядачі. Одні маленькі артисти змінюють інших і тільки ми, глядачі, залишаємося тими ж і там же.

Це добре, що маленькі актори нагадують нам усім про те, що Різдво ми повинні зустрічати дарами, як волхви чи вифлеємські пастухи.

Але от, що цікаво, у цій інтермедії ми самі з роками залишаємося в часі на місці. Вифлеєм, Вифлеєм і ще раз Вифлеєм. Майже ніхто з нас не переходить тимчасову межу Різдва. Ми залишаємося по цей бік барикад або по цей бік іконостасу, навіть не думаючи встати на місце тих, хто серйозно називається ім’ям Христовим.

У слові християнин корінь – Христос. Відповідно, нам рано чи пізно треба встати з дитячого стільчика і подивитися на світ очима Божими. Ми повинні вміти бачити світ Його очима. Тобто, стати на Його бік. Зрозуміло, що в передвічну Раду Трійці ми проникнути не можемо.

Ніхто точно не знає як Бог-Отець ставиться до Бога-Сина і як вони спілкуються з третьою Особою Трійці. Це природно, оскільки в нашій голови чисто технічно не може поміститися інформація про Всесвіт і те, що над ним. Проте є богослов’я. У ньому істини відкриті силою розуму, але частіше силою духу чи навіть одкровенням зверху.

Богословська точка зору – це тільки слабка тінь істини Їх спільного існування. Сотні інтерпретацій. Але всі сходяться в одному. Бог існує поза часом і простором. І Син незбагненним чином вічно народжується і вічно приносить Себе в жертву любові.

З появою людини виникло якесь інше буття по відношенню до Бога. Проте природа Сина не змінилася. Ми наділені подобою Бога по благодаті і саме тому Його любов і жертовність були спрямовані до нас. Передвічна рада любові Трійці обернулася для нас тим, що Господь здолав межу світів і вийшов зі світу, який нам здається віртуальним. У тілі ми упізнали Його як Іісуса Христа.

Отже ми бачимо, що мотивом Різдва для Бога стала жертовна любов, засвоєна Ним у Трійці.

Жертовність Христа неминуче привела Його до Голгофи – фільтру, в якому осів первородний гріх. Господь, люблячи нас, показав нам цей єдиний шлях у Рай. Йти то хочеться, але страшна Голгофа. І якщо під цим кутом подивитися на Різдво, то воно, як перший крок до розп’яття, може здатися не таким вже нестримно веселим, як це прийнято. Не лише Голгофа, але і все життя, без любові – мука і страх. Ми шукаємо її і страждаємо без неї і одночасно ховаємося від цього дивного дару, без якого все безглузде і порожнє.

Погляд холодного серця перетворює Різдво на спектакль. Спектакль у храмі, спектакль після відправи і буфет після вистави. Але священик не масовик-витівник. А церква не клуб для нудьгуючих глядачів. Потрібно дати собі звіт, що ми прийшли в храм не для того, щоб розважитися і помилуватися на своїх дітей, а для того, щоб якось почати рух до Бога, бо у світі цьому не навчишся. Храм – місце нашої зміни.

У нормі людина ніколи не виходить з храму такою, якою вона ввійшла туди. У нормі, ми повинні вийти з посту змінившись.

Піст, як ключ запалення в моторі, повинен завести сплячу душу і привести її в стан руху. Але прийшовши на сповідь, ми говоримо все про одне і те ж. Означає мотор не завівся. Якщо з нами нічого не відбувається ні під час посту, ні після нього, то це симптом відсутності духовного життя. Якщо це так, то означає, підсвідомо ні повернення в Рай, ні Сам Бог нам не потрібні. І рухатися нікуди ми не хочемо.

Але припустимо, ми на певний час забулися, а тепер опритомніли. Де наше місце?

Абсолютне буття Трійці має земну проекцію стосунків між членами всього створеного світу. І ми є найважливішою частиною цієї проекції. Наше місце в цій проекції Трійці, подібно до місця Христа. А наше маленьке різдво має бути подібним до Різдва великого.

Господь, з небесного світу, перейняв на Себе людське тіло. Воно принесло Христу відчуття холоду, спеки, болю, сльози і перешкоди зв’язку з небом. У той же час, Він показав, що при певному зусиллі ні наше тіло, ні весь світ не є роковою перешкодою для повернення в Рай.

З нашого боку, через це наближення Бога до людини, нам стало можливо прийняти властивості небесної природи. Нам нагадали хто ми і показали як увійти назад, що і зробили сотні тисяч святих. Наше маленьке різдво – це не лише проходження власного шляху, але допомога в його проходженні для наших братів. Це також постійний діалог з Богом, Який завжди поруч і завжди готовий допомогти. Це особисте різдво є початок того, до чого ми були покликані Богом – бути Його подобою.

Це тільки на вигляд ми Сергії Олександровичі, Тетяни Іванівни, Маші, Романи. Ми тільки вісім десятків років, носимо на собі тлінне тіло, окуляри, капелюхи і камилавки. Усю вічність, що починається за земною смертю ми будемо іншими. Ми за кресленнями Божими, швидше ангели і істоти духовні. Христос через Своє Різдво знову нагадав нам про те, що ми природні жителі неба. Він запропонував нам знову добровільно прийняти назад дари Божі. Ми володарі фантастично прекрасної небесної природи.

Але ми втратили відчуття реальності небесного світу. Ми дуже погано чуємо голос нашого небесного брата ангела-хранителя. А він завжди поруч. Для нас не подія його переживання про нас. Ми дуже рідко чуємо в серці Голос Божий. І нам не особливо потрібні і Його дари. Нам не цікава навіть смерть. Ми звикли жити без голосу неба. Ми звикли жити у світі, де Бог далеко і високо. І саме дивне те, що нам це не здається дивним.

Але що тоді ми святкуємо в Різдво? Свято галантерейних подарунків і час канікул? Насправді, Різдво без Христа стало дуже популярним і давно не здається дивним.

Чи можливо це час коли ми вибачаємося перед Богом за недбайливе життя і чекаємо, що Він як завжди простить, а ми продовжимо жити як жили?

Хоч би одного дня в житті ми повинні дати собі звіт, що таке Різдво для мене, хто я і де я?

За звичкою ми зустрічаємо Різдво радіючи і засмучуючись разом з Божою Матір’ю про прийдешню долю Сина, стоячи поза долею Ісуса, забувши, як ми давали обіцянку стати з Ним і на Його боці. Адже ми колись насправді хотіли щоб Його доля стала і нашою долею.

У Різдвяний піст ми, знайшовши своє місце, вірогідно, повинні були спробувати прийняти назад дари, забуті нами в Раю, які нам повернув Христос. У цей піст ми повинні були прийти в захват від благодаті, що знову виявилася в наших руках. Ми повинні були здригнутися від сили божественної любові, що була дарована нам при хрещенні і благополучно забута на роки, але яка несподівано повернулася. Ми повинні були зламати цю скриню гріха, де ці Божественні дари були заховані. І головне, нас повинно були привести в спокій і заспокоєння “несподівана” близькість Божа. Але чи сталося це під час посту?

Не рідкість приймати таку сповідь:

– Грішний: порушив піст.

– Тобто ви були злі, грубі, скупі, нікого не любили і з Богом не розмовляли.

Пауза

– Я скуштував скоромне.

– Але ж ви, здається, готуєтеся до Різдва як християнин? Це пастушки і волхви не знали Христа. Вони не знали, що таке бути Христовим і принесли плоди землі. Але ми християни носимо на собі Ім’я Христове і повинні були наслідувати Христа, передусім у дусі. У чому ви уподібнилися Йому цим постом? Що принесете ви Богу на свято окрім з’їденої трави і риби?

Сидячи на різдвяній виставі парафіяльного театру ми думаємо, що думати тут абсолютно немає про що. Здається, що Бог, як настоятель, буде розігрувати спектакль, а ми як глядачі в цьому театрі життя тільки дозволятимемо розважати себе.

Нескінченна ролева гра в пастушків з овечками на руках, пристойна дітям. Це треба їм для входження у світ історії більшої, ніж їх маленьке власне життя. Для дорослих християн природне розуміння свого унікального місця в цьому світі, що визначається активною співпрацею з Богом. Перейнявши на себе славу і честь імені Христового, нам також як і Йому, необхідно ввійти до реального світу з реальною любов’ю. Для нас Різдво і піст повинні були б стати поверненням до реальності нашої віри. Цей час, коли ми повинні були не лише прийняти, але і конвертувати дари, отримані нами від Бога, у реальні справи.

Говорять, що дорослі відрізняються від дітей вартістю іграшок. Чоловікам вважається пристойним гратися в дорогі машинки. Жінкам – пізні “дочки-матері” і ляльки. Але ж життя не іграшка. Пора встати з дитячого стільчика і згадати про свою небесну велич і покликання. Пора подивитися на Різдво очима Христовими.

Священник Констянтин Камишанов