Треба вчитися жити духовно?

Потрібно трохи тривожити своє комфортне існування. Не варто бути задоволеним своїм християнством, треба якось стимулювати своє духовне життя.

Нас дуже присипляє і наша середньої руки моральність, і міра зроблених добрих справ. Прикро, що інші священники можуть сказати: «Навіщо тобі читати Симеона Нового Богослова? Ти ж дітей виховуєш, щонеділі буваєш у храмі, домашні справи робиш, добре робиш — тим самим і спасешся».

Але ми не працею своєю спасаємося, а Христом. І в якій мірі через духовне життя ми знайдемо Христа, в такій мірі ми здатні увійти в Царство Небесне. Трудяться і язичники, і безбожники: і добрі справи вони роблять, і порядні — але ж вони не входять у Царство Небесне тільки через те, що вони порядні люди. Вони хороші, але щоб успадкувати вічне життя, треба знайти Христа. Людина вічна лише Богом.

Часто доводиться чути від парафіян: мій тато був комуністом, але ж він хорошою та доброю людиною. Можливо, але не мав Христа.

Потрібно навчатися молитві, вести духовне життя, не слід боятися слова «аскеза». Вони стосуються не тільки Антонія або Макарія Великих і не тільки чернецтва. Це слово стосується всіх нас. І в якій мірі ми зможемо дотриматися цих умов, у такій і знайдемо Христа.

Всі наші добрі справи та добрі починання мають бути у Христі. Прп. Серафим Саровський сказав, що тільки у Христі все цінно, тільки в ньому благодать Святого Духа. Коли яблуня цвіте, все її суцвіття однаково гарне та чудово пахне, але далеко не все дасть плоди. Частина тих суцвіть опаде на землю, не давши плоду. Так і люди, які не знайшли Христа, не дають плоду в життя вічне.

Духовне мислення – те, в якому відбувається молитва, – дуже просте, точне та чуйне. Думати та молитися — це не те саме. Молитва – це суттєво інша форма буття. Хто має молитву, той має дуже багато: терпіння в спокусах, багато любові та доброти. Христос зігріває серця тих, хто молиться.

Протоієрей Сергій Баранов