Щирість дитячої молитви

Діти моляться дуже щиро, і при цьому не мають ніякого лукавства та милування собою, що іноді присутні у молитві дорослої людини. Доросла людина може молитися і думати: «Як я добре молюся!» Вона може милуватися навіть інтонаціями свого голосу. А дитині таке зовсім невластиве.

Деякі батьки зашкодили дітям тим, що перебільшували значення написаних молитов і намагалися, щоб дитина вивчила їх напам’ять якнайбільше. Дорослі повинні розуміти, якщо діти не навчені молитися в Дусі, то їхня молитва стає механічною. Вони мають дуже гарну пам’ять, вони можуть запам’ятати багато молитов, але чи усвідомлюватиме дитина те, що читає? Чи буде її досвідом те, що він вимовляє?

Нещодавно до мене звернулася одна жінка 46 років. Вона вперше сповідалася та причащалася. Вдома вона намагалася молитися за молитвословом.

– Але коли, – каже, – я доходжу до деяких молитов, то не усвідомлюю, що я така, як там сказано. Я не відчуваю, що я «блудна, грішна і окаянна». Виходить, що я намовляю на себе».

Це не означає, звичайно, що той, хто написав ці молитви, написав неправду. Він виходив зі свого духовного досвіду, з глибини смирення. Але людина, яка ще не має такого досвіду і такого глибокого смирення, не може органічно вимовити ці слова. Він має цінувати досвід того молитовника, але усвідомлювати, що це ще не її «одяг» і не її стан. Тому вона не може увійти в цю глибину і реально молитися цими словами.

Якщо доросла людина відчуває збентеження, то дитина тим більше. Коли ми чуємо такі молитви з вуст дитини, то відчувається неправда. Вона також намовляє на себе. Якщо змусити її подумати, чому він «блудна, грішна і окаянна» – вона нічого не вигадає, це нерозв’язна для неї проблема. Дитина просто вичитуватиме ці молитви, як папужка, і це не відповідатиме її духовній реальності.

Якщо людина молиться щиро, серцем, то молитва не втомлює, а, навпаки, живить її душу. Але дитина, оскільки вона молиться щиро і говорить правду, відчуває, що коли вона її пвимовить, то більше вже нічого сказати не може.

Тому завжди важливо знати межі молитви. Іноді це може бути просто зітхання. Кажуть іноді: «Зітхнемо перед Богом!»

Доросла людина, яка молиться нещиро, не довіряє такій короткій молитві, вирваній із серця дитини. Дорослому здається, що треба говорити дуже багато слів – ось він і каже, каже… А дитина відчуває межі, бо вона щира. І це дуже важливо.

Архімандрит Віктор (Мамонтов)

Дети молятся очень искренно, и при этом нет никакого лукавства и любования собой, которые иногда присутствуют в молитве взрослого человека. Взрослый человек может молиться и думать: «как я хорошо молюсь!» Он может любоваться даже интонациями своего голоса. А ребенку такое совершенно несвойственно.

Некоторые родители повредили детям тем, что преувеличивали значение написанных молитв и старались, чтобы ребенок выучил их наизусть как можно больше. Взрослые должны понимать, что, если дети не научены молиться в Духе, то молитва их становится механической. У них очень хорошая память, они могут запомнить много молитв. Но будет ли ребенок сознавать то, что читает? Будет ли его опытом то, что он произносит?

Недавно ко мне обратилась одна женщина 46 лет из Риги. Она первый раз исповедывалась и причащалась. Дома она пыталась молиться по молитвослову.

– Но, когда, – говорит, – я дохожу до некоторых молитв, то не сознаю, что я такая, как там сказано. Я не чувствую, что я «блудный, грешный и окаянный». Получается, что я наговариваю на себя».

Это не значит, конечно, что тот, кто написал эти молитвы, написал неправду. Он исходил из своего духовного опыта, из глубины смирения. Но человек, не имеющий еще такого опыта и такого глубокого смирения, не может органично произнести эти слова. Он должен ценить опыт того молитвенника, но сознавать, что это еще не его «одежда» и не его состояние. Поэтому он не может войти в эту глубину и молиться реально этими словами.

Если взрослый почувствовал смущение, то ребенок тем более. Когда мы слышим такие молитвы из уст ребенка, то в этом чувствуется неправда. Он тоже наговаривает на себя. Если заставить его подумать, почему он «блудный, грешный и окаянный» – он ничего не придумает, это неразрешимая для него проблема. Ребенок просто будет отчитывать эти молитвы, как попугайчик, и это не будет соответствовать никакой его духовной реальности.

Если человек молится искренно, сердцем, то молитва не утомляет, а, наоборот, питает его душу. Но ребенок, поскольку он молится искренно и говорит правду, чувствует, что, когда он ее выскажет, больше уже ничего сказать не может. Поэтому всегда важно знать границы молитвы. Иногда это может быть просто вздох. Говорят же иногда: «Воздохнем пред Богом!» Взрослый, который молится не искренно, не доверяет такой краткой молитве, исторгнутой из сердца ребенка. Взрослому кажется, что нужно говорить очень много слов – вот он и говорит, говорит… А ребенок чувствует границы, потому что он искренен. И это очень важно.

архимандрит Виктор (Мамонтов)