Ми поглинуті хибною боротьбою у світі, – монах Симеон Афонський

Ми поглинуті хибною боротьбою у світі, – монах Симеон Афонський

Тим, хто не оповитий темрявою недовіри,
Тим, хто не позбавлений міркування, здатного розрізняти добро та зло,
Тим, хто не залишив спроб зрозуміти сенс людського життя,
Присвячені ці короткі розділи про розум, складені на самоті»1З передмови до книги Монах Симеон Афонський. Раби розуму та переможці смерті..

Людина – істота розумна, яка має можливість стати істотою духовною. “Ми…, обожені, стаємо богами завдяки дару Божому“. 2Прп. Каліст Ангелікуд.

Якщо ми думаємо, що ми – розум, ми стаємо рабами його діяльності. Переконуючись у тому, що ми  – Дух, ми знаходимо спасіння у Христі.

Христос є Бог і заповіді його є одкровенням Духа, переможця гріха та смерті, тому що Христос переміг світ. Такими ж переможцями повинні стати й ми, Його духовні діти.

Мирське життя подібне до тополиного пуху, який відносить бурхливий вітер, так і ми блукаємо у світі, гнані нашими гріхами. Все, що нам доводиться зустрічати в житті, – це наслідки наших гріхів і добрих вчинків, які ми вважаємо існуючими незалежно від Божественної волі.

Такі наслідки постають перед нашими очима як різні обставини: погані чи добрі, ворожі чи дружні взаємини з нашими близькими. В цих обставинах душа навчається євангельському спілкуванню з оточуючими її людьми. Завдяки набутому досвіду вона готується до зустрічі зі Самим Богом. Відмовляючись здобувати такий досвід, вона відмовляється й від Бога.

Якщо ми помиляємося стосовно Бога, то ми помиляємось у всьому. Якщо ж наше серце осягає Бога, то нам уже немає потреби осягати все інше. Воно лише додається до Нього, не маючи самостійного існування.

Якщо ми помиляємося стосовно Бога, то ми помиляємось у всьому. Якщо ж наше серце осягає Бога, то нам уже немає потреби осягати все інше. Воно лише додається до Нього, не маючи самостійного існування.

Правильніше говорити, що ми існуємо в Бозі, а не Бог у нас. Проте нам легше осягнути Його, коли ми заглиблюємось у потаємні глибини свого серця. Бог перебуває в ньому нерухомо, але коли розум затьмарюється пристрастями та помислами, нам здається, що Бог відходить від нас. Якщо розум відволікається від споглядання Бога, може здатися, що розум також далеко відходить від Нього, але насправді ніхто і ніколи не може віддалитися від Бога.

Бог залишається непорушним, Він дає всьому живому Мудрість, Любов і Блаженство. Бо Він є Мудрість, Любов і Блаженство, як Отець, Син і Святий Дух. Оскільки нам здається, що ми втратили зв’язок із Богом, розум необхідно повернути в серце покаянням і молитвою, щоб збагнути істину того, що наш потаємний зв’язок із Богом ніколи не переривався.

Коли ми у всій повноті усвідомлюємо присутність у нас Бога, видимий світ постає перед нами в досконалій чистоті й одухотвореності Божественної благодаті.

Коли ми у всій повноті усвідомлюємо присутність у нас Бога, видимий світ постає перед нами в досконалій чистоті й одухотвореності Божественної благодаті.

Це можна назвати здобуттям через досвід досконалої віри у Святу Трійцю, що є Причиною створеного світу.

Саме таким є для нас розв’язання всіх труднощів і проблем, внаслідок чого знаходиться неруйнівне та неминуче Спасіння у Святому Дусі. Знати Бога означає знати все. Зуміти вирішити одну проблему в Дусі, означає вміти вирішувати всі проблеми, хоч би якими складними вони не здавалися. Вирішити хоча б одну проблему за допомогою Святого Духа означає зрозуміти, що немає нічого, що було б незалежним від Бога. Бо лише в Ньому вирішується всяка трудність, перемагається всякий гріх і долається все, навіть смерть.

Знати Бога означає знати все. Зуміти вирішити одну проблему в Дусі, означає вміти вирішувати всі проблеми, хоч би якими складними вони не здавалися. Вирішити хоча б одну проблему за допомогою Святого Духа означає зрозуміти, що немає нічого, що було б незалежним від Бога. Бо лише в Ньому вирішується всяка трудність, перемагається всякий гріх і долається все, навіть смерть.

Коли ми перебуваємо в благодаті, розум стає ясним, тіло не робить імпульсивних гріховних дій, душа наповнюється досконалим миром, якому немає кінця. Основною метою духовної практики є перебування у Святому Дусі, де вже не потрібно щось розвивати та вдосконалювати. У Ньому всі добрі риси існують із самого початку і через Нього нам повертається наше духовне синоположення та богоподібність у вічності.

Ми здобуваємо чесноти й чистоту серця сльозами, потом і кров’ю, але доповнює їх і доводить до досконалості благодать Христова, тому що Христос є Божественна досконалість і повнота всього доброго.

Молитовна практика сприяє поверненню розуму в середину та ствердженню його у світлоносній благодаті, що приносить із собою досконалий мир і спасіння від гріха.

Боротьба з розсіянням розуму та небажанням його бути… у серці, де є Христос, повертає розум у серце і призводить до нашого уподібнення Христу. У Ньому немає боротьби ні з чим і немає необхідності щось досягати і зберігати.

Христос є переможцем пекла й смерті, в Якому ми знаходимо відповіді на всі наші питання.

Вся сутність наших духовних надбань – навчитися жити в благодаті Святого Духа, де відсутні будь-які проблеми. Вони вирішуються тільки в Любові й через Любов.

Вся сутність наших духовних надбань – навчитися жити в благодаті Святого Духа, де відсутні будь-які проблеми. Вони вирішуються тільки в Любові й через Любов.

Ми поглинені хибною боротьбою у світі за наше існування, в якому помилково бачимо воргів і бажаємо захищати себе від їхньої агресії. Нам потрібно лише озирнутися, подивитися в самих себе, і ствердитися у Святому Дусі, в Якому немає ніяких ворогів.

Розум диктує нам, як його рабам, свою злу волю та змушує нас битися з людьми за цей тлінний світ, але Любов не бореться ні з ким. Любов бажає всім Спасіння і спрямовує кожну людину до вічного Життя. Вона не вступає в боротьбу з людьми і проти людей, бо Любов «довготерпить, милосердить, любов не заздрить, любов не звеличується, не гордиться, не безчинствує, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, але тішиться істиною …».

Ми загрузли у світі своїми незліченними гріхами, які нам видаються поганим збігом обставин і підступами ворогів. Наші власні внутрішні проблеми стали несприятливими обставинами, які спонукають нас схаменутися й повернутися до набуття духовного миру та Любові в нас самих, за допомогою Святого Духа. Тому висновок із усього багатостраждального досвіду наших життєвих пошуків може бути лише один: поганих людей немає, є лише наші погані обставини.

Основа всіх добрих справ – прагнення до Спасіння та пам’ять про смерть, а молитва – коріння.

Основа всіх добрих справ – прагнення до Спасіння та пам’ять про смерть, а молитва – коріння

Коли ми опановуємо непросте вміння перебувати в благодаті знову й знову, вона стає для нас більш відчутною та реальною, ніж цей минущий і ненадійний світ, який здається нам існуючим незалежно від нас і несе загрозу нашому благополуччю.

Коли ми стверджуємося в благодаті, розум перестає захоплюватися своєю розумовою діяльністю, що пов’язана з чуттєвим світом. Він повертається сам у себе, перетворюючись під впливом нетварного світла благодаті на нову істоту у Христі.

Коли ми перестаємо відволікатися на різні надумані уявлення про світ, як окремий від нас, і про самих себе, як окремі егоїстичні істоти, це дає нам можливість через досвід осягнути дії Святого Духа та здобути обожнення душі, що з’єдналася з Христом і з усіма людьми…

Основа всіх добрих справ – прагнення до Спасіння та пам’ять про смерть, а молитва – коріння.

Основа всіх добрих справ – прагнення до Спасіння та пам’ять про смерть, а молитва – коріння.

Коли ми насправді зрозуміємо, що дружба зі світом – це ворожнеча з Богом і відкинемо пошуки опори в бурхливому морі багатоликих і небезпечних обставин,нам стає легшезрозуміти та прийняти свої постійні страждання і переживання.

У духовному житті подвижник спрямовує розум до Бога, в Якому вирішуються всі проблеми, а не бореться у світі за своє місце в ньому, де цим проблемам немає кінця…

Стяжання благодаті, а не розвиток розумових здібностей є переходом людської свідомості на більш високий – духовний рівень, рівень Богоуподібнення та повного уподібнення Христу. Там немає опори на розмірковування, рабами якого ми є.

Якщо розум постійно конфліктує з оточуючими людьми та обставинами через егоїстичне бачення життєвих обставин, він впадає в прихильності – пристрасті чи непрязнь, і тому заплутується в цих протиріччях стосунків…

Мрії – це підступний демон, який поневолив розсіяний розум. Розсіяність – це спритний пекельний трюкач, що отруює тебе помислами. Спокусливі думки – це вовки в овечих шкурах. Уявлення думок – це вбивці, які прикидаються твоїми друзями. Припини назавжди дружбу з убивцями. Пам’ятай – Христос твій єдиний Друг.

Ніколи не мрій. Вчися жити справжньою миттю. Розпізнавай хитрощі диявола, який помислами викрадає твоє життя. Зупиняй молитвою всяке мріяння, як воно з’являється.

Увага – це вістря твоєї боротьби за Спасіння. Увага – це ключ до розгадки буття. Увага – це незламний щит проти помислів. Увага – це меч для демонів, які тебе спокушають. Увага – це брама до Царства Небесного.

Не вважай видимий світ постійним. Якщо побачиш його подібним диму, що відлітає, не матимеш прихильності. Не вважай оточуючих тебе людей і себе вічними. Якщо пам’ятатимеш про це, припиниш мріяти. Не вважай це життя опорою. Якщо зрозумієш, що єдина опора – це Христос, звільнишся від мирських помислів.

Якщо зрозумієш, що єдина опора – це Христос, звільнишся від мирських помислів.

Вийшовши з уявного лабіринту, тримайся за уважну молитву. Зроби молитовну практику безперервною. Не поділяй час на день і ніч, і звернеш увагу на молитву. Працюй старанно, молися уважно. Вчися бачити кожен помисел і розпізнаєш його підступність.

Не бійся жодної думки, не дружи з жодною мрією. Уникай уявного рабства, як вогню, що обпалює. Приліпи розум до уваги і за недовгий час відчуєш свободу від поганих помислів.Тримайся молитовного розпорядку і не втратиш себе через розсіяння.

Не молися в голові, молися в серці. Не працюй без молитви, не молися без уваги. Полюби працю в молитві та молитву в праці. Стій увагою в серці, дай відпочити голові. Відганяй помисли, як стерв’ятників. Спасайся тут і зараз, бо Господь дивиться з Любов’ю на тебе в ту саму мить, щоб дарувати тобі вічність.

Саме жива присутність Христа в нашому серці і є тією єдиною суттю наших духовних пошуків, яким ми повинні присвятити всі наші сили та здібності. 

Саме жива присутність Христа в нашому серці і є тією єдиною суттю наших духовних пошуків, яким ми повинні присвятити всі наші сили та здібності.

Хоча наш досвід Богопізнання нескінченний у своєму постійному розвитку, його основний прояв полягає у здобутті смирення та Любові… Бо навіть мала благодать навчає нас і зміцнює більше, ніж десятиріччя безплідних роздумів над євангельськими заповідями.

Тільки з благодатною допомогою ми можемо назавжди позбутися рабства думок, мета яких одна й та сама – вкидати нас у нові та нові страждання, яким не видно кінця. У духовному житті все вирішує правильний вибір мети. Якщо ми не здобуємо благодать, нам не вдасться вийти за межі мислення, яке, навіть нехай і дуже благочестиве, є лише діяльністю нашого розуму. Тому саме здобуття Святого Духа є справжньою метою Спасіння. Навіть молитва є лише підручним засобом для набуття благодаті…

Той розум, який шукає не блаженства, а Самого Бога, входить у невечірнє і невичерпне світло незлитної та нероздільної Трійці, знаходячи в ній свою безсмертну обитель, одержуючи у вічний дар усі євангельські блаженства. Такий розум стає переможцем смерті й має життя вічне.

Монах Симеон Афонський. Раби розуму та переможці смерті. – Видання пустелі Нова Фіваїда Афонського Руського Свято-Пантелеїмонова монастиря, 2013.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x