Дітям про Премудрість Божу

Дітям про Премудрість Божу

Урок

Батько накреслив на грядці свого городу три початкові букви імені того сина і засипав ці борозенки насінням салату. Днів десять по тому хлопчик, здивований, прибіг до батька і повідомив, що його ім’я виросло на грядці.

Батько посміхнувся і зробив вигляд, що не вірить у таке диво. Тоді дитина стала наполягати, щоб батько пішов на город і переконався у цьому сам. Батько погодився і, прийшовши на грядки, сказав:

— Це звичайна випадковість.

Хлопчик задумався. «Як же це ні з того ні з сього виросло моє ім’я? — розмірковував він. — Хто-небудь це неодмінно влаштував, тільки я не знаю, хто і як».

Користуючись таким випадком, батько сказав синові:

Ти правий, це не могло відбутися само по собі. От так-то й увесь світ, що ти бачиш, не міг утворитися сам по собі, якби його не створив Бог, Якого ми тому і називаємо Творцем не тільки землі, але й неба.

Саме по собі?

Один американський професор-біолог щоденно вивчав закони життя: від найпростіших рослин до тварин і людини. Він завжди дивувався таємниці Божого творіння.

У нього, до речі, був товариш, астроном. Багато ночей проводив той за телескопом, вивчаючи мільярди зірок і планет.

Якось уночі астроном узяв біолога із собою до обсерваторії. Показав йому малесеньку світлу цятку на небі і запропонував розглянути її у величезний телескоп. Картина була настільки вражаюча, що в біолога аж дух захопило: світла цяточка виявилася неймовірною безліччю великих і маленьких зірок, звитих у формі величезної спіралі. Астроном пояснив:

— Це Галактика, яка складається приблизно із сотні мільярдів сонячних систем.

Професор-біолог, вражений величчю творіння й відчувши себе зовсім крихітним, розчулено вигукнув:

— Яка ж мудрість і сила у Господа, якщо Він створив усі ці зірки!

— Всесвіт виник сам по собі, — заперечив товариш, — існують певні теорії…

Астроном не вірив у існування Бога-Творця.

Через деякий час біолог запросив його на вечерю. Під впливом побаченого в обсерваторії він купив макет Сонячної системи і помістив у своєму кабінеті.

Астроном був сам не свій від здивування.

— Оце так річ! — присвиснув він. — Кожна планета обертається навколо Сонця точно по своїй орбіті! Хто зробив цей макет?

Професор усміхнувся і відповів:

— Ніхто. Він виник сам по собі.

Премудрість Божа

Якось один мудрець відпочивав під яблунею. Лежить він, слухає, як пташки співають, розмірковує:

— Скільки у природі незрозумілого! Як це так виходить, що яблука, сливи й вишні ростуть на великих і високих деревах, а гарбузи — на землі. Чи не краще було б навпаки?

Тієї ж миті з високої гілки зірвалося яблуко і стукнуло мудреця по носі.

— Я зрозумів! — зрадів мудрець. — Бог влаштував усе мудро. Якби гарбузи росли на деревах і на мене зараз упав гарбуз, то вже ніколи не довелося б мені їсти яблук…

Чудо для царя Соломона

Одного разу майбутній цар Соломон, будучи ще юнаком, сидів, глибоко замислившись, під пальмами в саду свого батька. До нього підійшов Нафан, його вчитель, і спитав:

— Про що ти так замислився?

Юнак підняв голову і відповів:

— Мені хотілося б побачити чудо, Нафане!

Учитель Нафан посміхнувся і сказав:

— Коли я був таким як ти, я бажав того ж.

— І що ж, здійснилося твоє бажання? — поспішно запитав юнак.

— Одного разу я побачив, як гранатова кісточка впала в ямку, земля одразу ж дала тріщину — і з маленького зерняти з’явилося два листочки. Але не встиг я розглянути їх, як вони склалися і утворили круглий стовбур, який на моїх очах ставав усе товстішим і вищим. Поки я дивився, на стовбурі з’явилися гілки. Вони покрилися зеленим листям, так що я опинився в прохолодній тіні і відчув приємний аромат. Дерево зацвіло. Я підвів голову і побачив, що між листям уже з’явилися плоди.

Тут Нафан замовк. Соломон же поспішно спитав:

— Я теж хотів би побачити таке чудо!

Нафан сказав:

— Ти можеш побачити все те, що я тобі розказав, у саду твого батька. Чи не те саме відбувається навесні з кожним деревом?

— Так, — погодився Соломон, — але це здійснюється якось само по собі і протягом досить довгого часу.

Учитель Нафан відповів йому:

— Хіба тому, що воно здійснюється непомітно, воно втрачає свою принаду? Я думаю, що від цього воно стає ще більш божественне. Придивися до природи — і ти швидше пізнаєш Творця.

Царство короля

Якось король, який дуже любив дітей, зайшов у сільську школу довідатися, чим діти займалися до його приходу і, дізнавшись, що читанням, звелів одному з хлопчиків продовжувати заняття.

Учень став жваво читати про те, що все, що існує в природі, поділяється на три царства: тваринне, рослинне й мінеральне, причому людина відноситься до тваринного царства.

— Добре, — сказав король, коли дитина закінчила, — але чи всі зрозуміли прочитане?

— Усі, — хором відповіли діти.

— Чудово! У такому випадку я вас зараз перевірю. — І король, вказавши на великий коштовний камінь, який прикрашав його перстень, запитав: — До якого царства віднести його?

— До мінерального, — дружно відповів клас.

— Чудово. А горобця?

— До тваринного царства.

— Ну, а до якого царства належу я?

— Також до… — почали було діти, але раптом зам’ялися і похнюпилися.

— Ну, і що ж вас збентежило? — посміхнувся король. — Кажіть же, кажіть, я не розсерджуся.

Але клас продовжував мовчати. Пройшло кілька секунд, перш ніж на передній лаві хлопчик років десяти сміливо підняв руку.

— Ага, молодець. Скажи ж мені, хоробра дитино, до якого царства ти відносиш мене?

— До царства Божого, — несподівано для всіх відповіла дитина.

— Ти хороше дитя і разом із тим справжній мудрець, — сказав король і ласкаво погладив хлопчика по голові. — Дай Бог, щоб ти все життя пам’ятав, що у людини безсмертна душа, і що створена вона для пізнання Бога і прославлення Його імені. У повсякденному житті дехто, на жаль, про це забуває, і замість того щоб ретельно оберігати своє серце від усього поганого, вдається до грубих пристрастей і розпусти, опускається до рівня тварин і тим самим спотворює свою душу, створену за подобою Творця.

Небесний слід

Один француз у супроводі провідника-араба подорожував по пустелі. День у день араб схиляв свої коліна для молитви. Якось увечері невіруючий француз запитав в араба:

— Звідки ви знаєте, що існує Бог?

Провідник на хвилину зупинив свій погляд на насмішникові і відповів:

— Звідки я знаю, що існує Бог? А з чого ви взяли, що минулої ночі мимо нашого намету пройшов верблюд, а не людина?

— Ну, це видно по слідах, — відповідав невіруючий француз.

Тоді, вказуючи на призахідне сонце, що заливало своїми променями весь обрій, араб сказав:

— Дивлячись на творіння, пізнаєш Творця.

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x