День пам’яті преподобного Далмата Ісетського
25 червня/8 липня Православна Церква вшвновує пам’ять преподобного Далмата Ісетського.
Святий Далмат, в миру Дмитро Іванович Мокрінський, народився в 1594 році в місті-фортеці Березові. Разом із дружиною та дітьми він проживав у Тобольську і перебував на державній службі.
Коли померла дружина, святий прийняв чернечий постриг в Нев’янському монастирі з іменем Далмат.
Преподобний відрізнявся начитаністю та благочестям і користувався повагою братії, яка захотіла мати Далмата своїм наставником. Однак угодник Божий не бажав честі й прагнув до самітницького життя, тому потай залишив обитель.
Для подвигів самітництва святий обрав високий крутий пагорб у місці злиття рік Течі та Ісеті (урочище Біле Городище). Сюди преподобний приніс родову ікону Успіння Богородиці. Житлом Далмата стала печера біля джерела.
Власником земель, де зупинився святий в 1644 році, був татарський мурза Ілігей, який двічі мав намір зі зброєю прогнати подвижника. Першого разу мурза тимчасово відступив від свого наміру, бо дізнався, що матір преподобного – дочка татарина з його роду. Другого разу по дорозі до житла святого Ілігей зупинився на ночівлю, й під час сну йому з’явилася Пресвята Богородиця з хлистом у руках. Вона повеліла мурзі не чіпати Далмата та віддати йому вотчину. Тож татарин передав святому земельні угіддя довжиною близько 90 верст і шириною 25 – 30 верст.
До 1651 року першими будівлями Далматової пустині були дерев’яна каплиця, келії та огорожа. Однак всі ці споруди спалили калмики, які напали на обитель, побили монахів, декотрих забрали в полон.
Ікона Божої Матері залишилася непошкодженою посеред попелища, Господь зберіг і старця Далмата. Невдовзі знову зібралися подвижники, спорудили храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці, нові келії, огорожу.
У 1659 році цар дав жалувану грамоту, і монастир став законним власником земельних угідь на річці Ісеті.
У 1662 – 1664 рр. на пустинь нападали башкирські кочові племена та потомки сибірського хана Кучума. Однак монастир щоразу відбудовувався.
Для святого Далмата це були тяжкі часи, не раз він сам наближався до смерті й двічі був очевидцем повного знищення обителі.
Будучи засновником монастиря, преподобний через смирення не бажав бути його настоятелем.
У 1667 році обителлю почав керувати син Далмата Ісаак. Святий же користувався великим авторитетом серед братії, і його слово було вирішальним.
25 червня 1697 року у 103-річному віці преподобний Далмат відійшов до Господа. Святого поховали в монастирі у зробленому ним самим гробі на місці першої церкви, що колись спалили кочівники. Для поховання святого спорудили цегляний склеп, над яким у 1707 році звели дерев’яну каплицю.
Братія зберігала речі преподобного: шишак і кольчугу, подаровані Ілігеєм, келійну мантію та клобук.
Багато людей відвідувало Далматську обитель, щоб помолитися біля гробу угодника Божого та набрати води з джерела. По молитвах святого хворі отримували зцілення.
Преподобний вважався покровителем воїнів, тому юнаки перед відбуттям на воїнську службу приходили до гробу Далмата й одягали на себе кольчугу та шишак.
У 1871 році на могилі преподобного спорудили кам’яний храм Всіх Скорботних радості, що знаходився всередині споруд. У 1896 році замість дерев’яної каплиці збудували кам’яну усипальницю.
У 1997 році святому були складені служба та акафіст.
Слава Богу вовіки. Амінь.
