Відрив від Церкви – відрив від щастя та життя

Відрив від Церкви – відрив від щастя та життя

Поза Церквою є Бог Творець, Создатель і Суддя. Родинні стосунки, наше синівство починаються з Хрещення. Про це насправді розповідає все чинопослідування Таїнства: «Хай буде син/дочка й спадкоємець(ця)».

Бог Викупитель, Бог Спаситель, Бог, який віддає Сина на смерть для спасіння вірян, є лише в Церкві. Вірити в Церкву, бути церковним – означає прийняти всю повноту Його Отецьких якостей: Його жертви для нас, втілення та викуплення Сина. І найголовніше – прийняти продовження справи спокути в часі для всіх племен і народів.

Саме в Церкві, як Тілі Христовому, діє Бог-Трійця. Вона є носієм усіх дарів Святої Трійці.

Сщмч. Сергій Мечев із діла Христового на землі виносив два факти: створення Церкви, як Тіла Христового, й життя цього Тіла в Істині.

По-перше, Христос прийшов не для того, щоби залишити інтелектуальні факти про Бога. Він, за словом новомученика, не залишає «учням Своїм того чи іншого письмового вчення. Він прийшов, щоб на Своєму Тілі створити Церкву. – “Я буду творити Церкву Мою, і ворота пекла не здолють її”1(Мф 16:17).

Із першого положення зрозуміло, що Церква є організмом – Тілом, яке залишає Христос після Себе на землі, Сам залишаючись Главою цього Тіла.

По-друге, у цьому Тілі Його Життя. Це головний феномен. «Він прийшов для того, щоб дати людям життя – “Я є шлях, Істина й Життя”.

Християнство – це не вчення, а насамперед життя, тому й Христос був тут не вчителем, а тим, Хто перший виявив на землі Царство Небесне. І Церква Його йде тим самим шляхом, Вона також є те, що виявляє Царство Небесне, Вона є також не вчення, а життя, Вона насамперед живе, а не вчить, а якщо й вчить, то вчить життям».

Церква є носієм Христової правди в Собі, вона вказує Його як Шлях. Цей шлях сповіщає Святий Дух, який живе та діє в Церкві: “Коли Христос йшов від своїх учнів, коли Він залишав цю землю в образі людському, Він не говорив учням: “Запишіть усе, про що Я вчив” або “давайте Я напишу вам це ”, але Він сказав: “Я пошлю вам Утішителя, Який наставить вас на всяку істину”; ось Він – Утішитель – “нагадає вам все” – все змусить згадати. Осяяння Духом Святим, життя через Нього і в Ньому – це життя Церкви».

Новомученик робить висновок: «Тільки наскільки Дух Святий живе в нас і вчить, стільки й ми, браття та сестри, належимо до Православної Кафоличної Церкви, і стільки на землі є християнське діяння».

Отже, церковність – це життя у Христі, в Його Тілі, де діє Святий Дух.

Відповідно, життя цього організму буде повноцінним, коли всі частини його будуть живими, діючими та активними в Святому Дусі. Усі добродіяння виявляються як дари Духа. Якщо у нас немає дій Духа, ми поза Церквою.

Церква діє як єдине ціле від початку своєї історії. Їй дано владу перемоги над обставинами життя. Вона може змінювати історію як окремої людини, так і в цілому світу.

Цей факт зауважує священномученик Іоанн Восторгов. Розмірковуючи над історією визволення апотола Петра з ув’язнення, що описана в Діяннях, він підсумовує: «Апостол Петро ув’язнений, закутий у колодки, його стережуть воїни; його доля вирішена; визначено страту та смерті йому не уникнути.

Що ж робить у таких обставинах громада християнська? “Тим часом,—сказано у священній книзі,—Церква всю ніч старанно молилася за нього Богові2(Діяння 12:5). І ось, дивом милості Божої Апостол звільнений із в’язниці, приведений, навіть без своєї волі та свідомості до дому Марії, де всі зібралися разом і молилися за нього3(вірш 12), і врятований для справи благовістя християнського.

Так у єдності релігійного спілкування та в єднанні праці суспільної набували собі сил і запоруки успіху великі та святі люди минулої історії людства».

Новомученики були буквально зачаровані Боголюдською природою Церкви, нею як носієм Істини й спасіння. Вона в їхніх листах є єдиним на потребу. Священномученик Марк (Новоселов), ще будучи мирянином, писав у листі до друга в 1909 р.: «Якби Ви запитали, навколо чого переважно, якщо не виключно, обертається тепер моя думка, я твердо відповів би: навколо душі й Церкви… душа та Церква є єдиним на потребу, до чого додасться все інше, що належить додатися волею Божою… скарбу, заради якого варто продати все інше, щоб отримати його… я все більше й більше… відчуваю всю незламність того Ковчега, непохитність Якого обіцяна нам Істинним Свідком, але тим відповідальнішим почуваєшся за ковчег своєї душі й за ковчег своєї Церкви, які тоді тільки можуть бути в безпеці, коли надійно прикріплені до Ковчега вселенського.

Досить тісне спілкування, протягом майже 1,5 років, із протестантною молоддю та зустріч із закордонними представниками англіканства та баптизму ще більше додали мені впевненості в незрівнянній істинності нашої Церкви, що несе в собі передання Духа Істини, та свідомість виняткової важливості всебічного служіння Церкві. Ось на цьому предметі й слід нам усім зосередити головні зусилля».

Відчуття, явне розуміння себе як частини Церкви та боротьба за те, щоб бути цією частиною, убогий вигляд тих, хто поза Церквою, – ось про що думає новомученик.

Відрив від Церкви є відривом від щастя та життя. Бути в Церкві – це бути запрошеним Богом у єднання.

Священномученик Онуфрій (Гагалюк) розмірковує: «Велике нещастя приносять людям ті, хто відволікає їх від Бога. Бо це означає відривати людину від Джерела Істини, добра, краси. Але таке ж велике зло несуть і ті, хто відхиляє вірян від Церкви Божої.

Деякі люди кажуть: можна бути віруючими в Бога, а навіщо ще належати до Церкви…Такі судження не вірні, Господь не бажає бачити Своїх послідовників поза Церквою Божою: так, коли язичник Корнилій сотник увірував у Бога, Господь наказав йому запросити до себе апостола Петра, щоб той навчив його й хрестив, приєднавши через це до Церкви.

У перші роки існування Церкви Христової, коли почала поширюватися віра в Христа Спасителя, Господь усіх віруючих долучав до Церкви Своєї 4(Діяння 2:47). Для того Господь наш і створив Церкву Свою, щоб усі віруючі християни об’єдналися в ній, біля Боголюдини, як своєї Голови5(Еф. 1:22–23)».

Якщо відпасти від Церкви є найбільше зло, то як зберегти цю єдність?

Новомученики відповідають недвозначно це питання. Зберігати єдність для священномученика Офрія Одеського – це перш за все нести подвиг послуху Церкви Божої: «Нам потрібно триматися єдиної Святої Соборної й Апостольської Церкви та нікуди не йти, незважаючи ні на які хитрі спокуси, лестощі».

А священномученик Дамаскін (Цедрик) закликає всіх членів Церкви до справи: «Пам’ятайте, що будівельниками Церкви є не одні священнослужителі, а всі віряниі, всі, хто прагне Христа… Саме ж будівництво полягає в тому, що ми самі себе вважаємо цеглиною святої будівлі Церкви Христової, що є Тіло Його».

Церква священномученика – це “ми – люди, духовно спаяні між собою любов’ю у Христі”. Про богослужіння Владика говорив термінами будівельника. Коли він, змучений тортурами, камерами та таборами служив, сидячи на кафедрі, коли треба було стояти, то казав: “Мурую сидячи”.

Протоієрей Андрій Гавриленко

Джерело

(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
1 Коментар
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
trackback
Приборкувати себе. Святитель Серафим Соболєв | N.E.W.O.D
11 днів тому

[…] служіння 1(Інн. 21: 15–17). І як би я хотів, щоб разом із любов’ю до Христа моє серце було сповнене любов’ю й до ближніх моїх і […]

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x