День пам’яті святителя Афанасія Олександрійського

18/31 січня Православна Церква вшановує пам’ять Афанасія, архієпископа Олександрійського.

Святий Афанасій був родом із єгипетського міста Олександрії й виховувався в благочесті.

Одного разу, будучи отроком, Афанасій з іншими дітьми грав у Хрещення язичників. Він був єпископом, деякі діти були пресвітерами, інші дияконами. Диякони приводили до Афанасія хреститися язичницьких дітей, і Афанасій хрестив їх морською водою та промовляв ті слова, які промовляються під час Святого Хрещення в церкві.

Цю гру зі свого дому побачив Патріарх Олександр. Він повелів привести дітей до себе і розпитав у них, як саме вони звершували Хрещення. Коли Патріарх довідався, що Хрещення звершувалося за уставом церковним, то визнав його дійсним і доповнив його лише миропомазанням.

Батькам Афанасія святий Олександр сказав виховувати його в благочесті й згодом привести до нього та посвятити Богу. Коли Афанасій здобув гарну освіту, батьки привели його до Патріарха, який невдовзі посвятив Афанасія в диякона.

Більшу частину свого життя Святий боровся з єретиками. Будучи дияконом, святий Афанасій супроводжував Патріарха Олександра у 325 році на I Вселенський Собор у Нікеї.

На Соборі святий Афанасій виступав зі спростуванням аріанської єресі. Його промову схвалили православні отці Собору, а аріани зненавиділи Афанасія, за що протягом усього його життя гнали його.

Після Нікейського Собору 325 року більшість його учасників не квапилася розповсюджувати прийнятий там Символ віри. Захисників нікейських постанов було небагато, та й ті часто виявлялися непереконливими або вагалися в своїх висловлюваннях. Це надавало більшої переваги прибічникам Арія.

Так, коли на Першому Вселенському Соборі анафематствували Арія та засудили його до заслання, його прибічники почали добиватися у царя милості для нього. Одним із таких був єпископ Нікомидійський Євсевій, який переконував Костянтина Великого, що Арій не проповідує нічого, що суперечило б вченню Церкви, і засудили його через заздрість єпископів.

Цар Костянтин повірив цьому та дозволив Арію повернутися в Олександрію. Тоді архієпископ Олександр та архідиякон Афанасій написали царю листа, в якому повідомляли, що він приймає єретика, якого відкинув Сам Бог. Цар же у відповідь погрожував святим позбавленням сану.

Невдовзі після цього святий Олександр відійшов до Господа, і на Олександрійську кафедру обрали Афанасія. Єретики ж були проти цього обрання й почали зводити наклепи на Святого. Свої звинувачення вони висловили царю, після чого цар наказав зібратися єпископам у місті Тирі для детального розслідування звинувачень проти Афанасія та розгляду справи Арія.

На суді в Тирі одна безсоромна жінка, яку підкупили єретики, звинуватила Афанасія в насиллі над нею. При цьому та жінка навіть не знала, як виглядає Святий.

Цей наклеп за дверима чули сам Афанасій та його друг пресвітер Тимофій. Обурений такою брехнею Тимофій увійшов всередину приміщення, де звершувався суд, і, удаючи з себе Афанасія, запитав у жінки, чи він здійснив над нею насилля. Жінка ж одразу закричала до суддів, що саме він це зробив. Тоді судді розсміялися, а брехня обмовників відкрилася.

Крім того, єретики зводили на Святого багато інших наклепів і, зрештою, беззаконно засудили його до позбавлення сану.

Проте цар зрозумів несправедливість усіх звинувачень проти Афанасія й дозволив йому займати Олександрійську кафедру. Але єретики не втихомирювалися, і Костянтин Великий заради церковного миру тимчасово відправив Святого в Галлію, де знаходився його син Костянтин.

Невдовзі сам Костянтин Великий помер і залишив після себе заповіт, в якому ділив царство на три частини між своїми синами, причому більшу частину заповідав старшому сину Костянтину.

Пресвітер, якому цар вручив цей заповіт, був послідовником Арія. Він потай віддав заповіт царевичу Констанцію в обмін на його прихильність до єресі.

З часом Костянтин, який отримав владу над західною частиною імперії, повернув Афанасія на святительський престол. Однак єретики підбурили проти Святого народ, і Афанасій був змушений переховуватися. Тоді ж був убитий і цар Костянтин.

Нечестивий Констанцій обіцяв почесті та дари за голову Афанасія. Святий вирушив до Риму, де його радо прийняв папа Юлій і цар Констант.

Згодом був скликаний Собор східних і західних єпископів у місті Сардиці (тепер Софія – столиця Болгарії). На цьому Соборі затвердили прийнятий на Першому Вселенському Соборі Символ Віри, а єретики були засуджені.

Цар Констант зажадав від свого брата Констанція повернення на патріарші престоли Павла Константинопольського та Афанасія Олександрійського, при цьому Констант погрожував брату війною. Наляканий Констанцій повернув Патріархів на їхні престоли.

Однак єретики продовжували чинити беззаконня. Вони катували та вбивали православний народ і зводили наклепи на святого Афанасія.

Після смерті Константа знову скликали нечестивий собор, на якому святого Афанасія вкотре позбавили сану. У той час Святитель змушений був переховуватися й жив у однієї благочестивої дівиці до самої смерті Констанція.

Потім Святий зазнав нових переслідувань через гоніння на християн, яке розпочав Юліан Відступник.

Під час правління благочестивого Іовініана Афанасій мирно зійшов на святительську кафедру й пас словесних овець. Проте Іовініан невдовзі помер і його трон посів аріанин Валент.

Він також прагнув вигнати Афанасія, однак за Святителя заступився народ. Тоді Валент побоявся повстання і дозволив Святому керувати Олександрійською Церквою.

Святитель Афанасій написав багато творів, більшість із яких полемічні: «Про втілене Слово», «Апологія проти аріян», «Про Декрети», «Про Синоди», «Листи Серапіону» та багато інших. І, хоча середині IV ст. він залишився майже сам серед єпископів, який був ревним захисником нікейського Символу віри, це не похитнуло його.

Однак недовго Афанасій мирно перебував на святительському престолі, оскільки настав час його відходу до Господа. Кончина святителя настала 2-го травня 373 р. Архіпастирем Олександрійської Церкви Святий був 47 років, з яких 20 провів у вигнанні.