День пам’яті преподобного Досифея
19 лютого/4 березня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Досифея, учня преподобного Дорофея.
Святий Дорофей подвизався в палестинській обителі авви Серида, який доручив йому спочатку будівництво лікарні, а потім і догляд за хворими та мандрівниками в ній.
Якось ігумен Серид покликав до себе Дорофея й попросив його порозмовляти з юнаком, що прибув до них в монастир, і довідатися, хто він. Оскільки Серид остерігався приймати того юнака в обитель, тому що вважав, що він міг бути сином якогось вельможі, що зробив яке-небудь зло, а тепер хоче сховатися в їхньому монастирі.
Юнак, якого звали Досифеєм, дійсно був родичем воєводи, жив у розкоші й ніколи не чув Слова Божого. Якось він дізнався про Святий Град Єрусалим і захотів відвідати Святі місця. Тоді воєвода відпустив його в Єрусалим зі своїм другом, що саме мав намір вирушити туди.
Коли мандрівники прибули в Гефсиманію (місце біля підніжжя Єлеонської гори), то Досифей побачив там зображення Страшного суду Божого. Він розглядав різні види пекельних мук і дивувався.
У той час з’явилася йому Сама Богородиця і почала пояснювати муки кожного з засуджених. Тоді юнак запитав у Неї, що потрібно робити, щоб уникнути тих мук. Богородиця повеліла йому постити, не їсти м’яса та частіше молитися. Після цього Пресвята Діва стала невидимою, і Досифей, що прийняв Її за просту жінку, повсюди шукав Її.
Після цього юнак перестав вживати м’ясо і часто молився. Воїни, які подорожували разом із ним, сказали йому, що таке стримане життя проводять у монастирях, і порадили йти в монастир, щоб спасти свою душу.
Тоді Досифей, який не знав, що таке монастир, попросив воїнів відвести його туди, що ті й зробили.
Після розмови з Досифеєм, святий Дорофей сказав Сериду, що він може приймати юнака без побоювання, оскільки від нього не можна чекати нічого злого.
Ігумен же Серид доручив Досифея Дорофею, і юнак почав прислуговувати хворим у лікарні.
Преподобний Дорофей піклувався про спасіння свого учня і привчав його до чернечих подвигів.
Якось святий запитав у юнака, скільки їжі він з’їв. Досифей відповів, що з’їв півтора хліба. Коли Дорофей запитав у нього, чи він ситий після цього, то юнак відповів, що ситий. Тоді преподобний повелів йому наступного разу розділити половину хліба навпіл і з’їсти хліб із четвертиною і половиною другої четвертини. Коли юнак звик їсти таку кількість хліба й при цьому відчувати себе ситим, то Дорофей знову повелів йому трохи менше їсти хліба. І так тривало допоки юнак не звик насичуватися невеликою кількістю їжі.
У виконанні свого послуху Досифей проявляв велике старання. Він все тримав у чистоті, і хворі дякували йому. Коли ж траплялося, що юнак через втому казав комусь щось із гнівом, то він одразу після цього заходив у келарню і там плакав.
Інші ж монахи намагалися втішати його, але це їм не вдавалося, і вони повідомляли преподобному Дорофею про плач Досифея. Тоді учитель йшов до свого учня, запитував про причину його сліз і спочатку трохи докоряв йому, а потім, коли бачив, що Досифей достатньо розкаявся, говорив, що Бог простить його, і казав покласти початок своєму виправленню.
Після того юнак із такою радістю брався за виконання своїх справ, нібито отримав прощення від Бога.
Коли Досифей потребував нового одягу, Дорофей давав йому тканину й наказував самому пошити собі його. Тоді юнак ретельно виконував доручену справу, а потім показував пошите своєму вчителю.
Дорофей неодноразово після цього говорив віддати той одяг якомусь іншому брату, і юний подвижник робив це з радістю без нарікань.
Якось економ приніс від коваля хороший гострий ніж, і Досифей взяв його для потреб лікарні. Цей ніж сподобався юнаку, що не втаїлося від Дорофея. Преподобний, щоб у Досифея не виникало прив’язаності до речей, наказав йому покласти цей ніж і більше не торкатися до нього:
“Досифею, чи ти хочеш бути рабом ножеві цьому, а не рабом Божим? Чи хочеш, Досифею, прив’язатися пристастю до цього ножа? І не соромишся, прагнучи, щоб ніж цей володів тобою, а не Бог?»
Він же, це почувши, мовчав, не заперечував, поникнув долілиць. Достатньо словами поганьбивши послушника, преподобний сказав: «Іди, поклади й не торкайся до нього».
І настільки пильнував блаженний Досифей, щоб не торкатися до того ножа, що ані подати його ніколи нікому не насмілився. Проте інші служителі брали його, він же один не трокався до нього ніколи. І не казав чернець собі: «Чому мені лише одному таке наказано й чим я відрізняюся від інших, чи не є я такий, як інші?». Не подумав ніколи цього, але все, що чув від отця, з радістю робив.
Всі свої справи та помисли Досифей відкривав своєму вчителю і з точністю виконував його накази. Таким чином він повністю відмовився від своєї волі та не мав прив’язаності до жодної речі.
Всього в обителі Досифей знаходився п’ять років. Тримав подвижник завжди й пам’ять про Бога, навчив бо отець його завжди говорити: «Господи, Іісусе Христе, Боже мій, помилуй мене». І знову: «Сине Божий, поможи мені». Ця бо молитва завжди на устах його була.
Коли ж хворобою обтяжений був вельми, говорив йому авва Дорофей: «Досифею, дбай про молитву, дивись, щоб не втратив її». Він відповідав: «Добре, отче, молися за мене». Коли погіршало, сказав йому: «Що є, Досифею, як молитва, чи так само?». Відповідав йому: «Так, отче, твоїми молитвами». Коли дійшов послушник до крайньої межі хвороби, що доводилося носити його на полотні, сказав йому отець: «Як молитва, Досифею?» Тоді той відповів: «Прости, отче, більше не можу тримати її». І сказав йому отець: «Можеш залишити молитву, лише поминай Бога та дивись на Нього, наче Він перед тобою».
Досифей дуже мучався через хворобу. Коли ж він наближався до смерті, то попросив передати великому старцю Варсонофію прохання, щоб той відпустив його, бо він більше не може жити.
Проте старець наказав йому терпіти. Через декілька днів юнак знову передав старцю, що більше не може жити. Тоді Варсонофій сказав йому йти з миром, предстати перед Пресвятою Трійцею та молитися за них.
Почувши такі слова великого старця, брати почали обурюватися й говорити: «Що великого зробив Досифей і що було ділом його, що таку відповідь від святого старця прийняв?»
Справді-бо, не бачили Досифея, щоб він вельми подвизався, чи через день їв (як робив дехто з тих, що там були), чи не спав понад звичне бдіння. Але бачили, що коли лишалася юшка, що для хворих, чи коли лишалося трохи голів риби, чи щось ще з того, то він їв трохи. Були там деякі ченці, що довгий час стримувалися і через день їли, і подвійне бдіння творили. Вони через таку вищезгадану відповідь від святогого великого старця Варсонуфія, прислану хворому юнакові, що заледве п’ять років у монастирі мав, почувши, бентежилися. Бо не знали діянь його, слухняності ж і безсумнівного в усьому його послуху, що він ніколи не чинив за волею своєю.
Невдовзі після кончини Досифея до монастиря прибув один святий старець, який почав молити Господа, щоб Він відкрив йому що-небудь про спочилих святих отців обителі.
Господь почув молитву праведника, і вони з’явилися старцю, а серед них і юнак із радісним обличчям. Коли старець описав того юнака, то всі зрозуміли, що то був Досифей, і звеличили Господа. Всі дивувалися його життю, якої міри сподобився та досяг за короткий час юнак, бо дотримувався послуху, відтинав свою волю, підкоривши її старцеві своєму, як Богові. Тому став він зі святими Отцями перед Тим, Хто на небесах живе і над смиренним, і послушливим блговолить, — Отець, і Син, і Святий Дух, єдиний Бог, Йому слава вовіки. Кончина святого настала в VІІ ст. Амінь.
Цього року цей день припадає на Неділю про блудного сина.
(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)
