Преподобний Андрій Критський та Великий покаянний канон

На початку Великого посту, на великому повечір’ї понеділка, вівторка, середи та четверга першої седмиці по частинах. А на утрені Четверга п’ятої седмиці того ж посту в повному обсязі співається й читається Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського.

Складений майже 1200 років тому, Великий канон в усьому, крім розмірів, подібний до інших. Утім, він має ще й ту особливість, що складається з дев’яти пісень, на відміну від звичайних богослужбових канонів, які не мають другої пісні.

До тропарів канону додається псаломський приспів: «Помилуй мя, Боже, помилуй мя». Устав пропонує на кожний тропар канону робити три поясні поклони, а в деяких храмах поясні поклони замінюють одним земним.

У чому велич канону преподобного Андрія?

 Спочатку Великий канон містив лише 210 тропарів. Пізніше Церква додала до них ще 40 на честь його укладача та на спомин про Марію Єгипетську. Таким чином, іменуючись Великим за своїм змістом, висотою думки й силою її висловлення, канон святого Андрія називається також Великим і за своїм обсягом. Це все тому, що всі інші подібні твори містять у собі близько 30 піснеспівів або трохи більше.

 Преподобний Андрій Критський, зібравши у Великому каноні воєдино події старозавітної й новозавітної історії від падіння праотця Адама до Вознесіння Христового, подає їх у дусі глибокого сердечного каяття, з надзвичайною майстерністю співставляючи кожну з них зі станом грішної душі.

Зі священної скарбниці Святого Письма він бере найсильніші приклади для покаяння й морального вдосконалення. У ньому пропонуються християнам різноманітні зразки праведного життя для наслідування та приклади життя нечестивого для їх уникнення, а також спасенні уроки покаяння й молитовного діяння.

Цей канон можна назвати покаянним плачем, що розкриває нам увесь безмір, усю безодню гріха й перевертає душу каяттям і надією. Перед поглядом грішника проходять постаті, діяння та події світу старозавітного й новозавітного, в яких із особливою силою відобразилися значення й сила гріха, а також гідність святого життя. Його увазі пропонується вся Священна історія на прикладах благочестя й нечестя її персонажів, їхнього навернення до Бога та нерозкаяності в гріху. Крім прикладів із Священної історії творець канону вказує на живий приклад великого падіння й повстання в особі подвижниці Марії Єгипетської, яка досягла високого ступеня святості.

Чому цей канон читають у Великий піст?

 Свята Церква пропонує нам саме ці піснеспіви в перші дні Великого посту. Адже піст – це час покаяння та очищення. Увесь канон преподобного Андрія спрямований на пробудження людської душі від гріховного сну, на розкриття перед нею згубності гріховного стану, на спонукання до суворого самовипробування, самоосуду й каяття, до зненавидження гріхів і до виправлення життя.

Труднощі Канону

За всієї своєї незбагненної, сповненої духовного розчулення величі, Великий канон святого Андрія Критського має й деякі труднощі для розуміння. «Труднощі» Великого канону залежать головним чином від того, що велика кількість думок виражається у ньому небагатьма словами. Ще також труднощі полягають у використанні дослівного й при цьому не завжди точному його перекладі з грецької. Неодноразово робилися спроби поліпшити якість церковнослов’янського перекладу, але з різних причин успіху вони не мали.

Автор Великого канону

Декілька слів слід сказати і про самого автора Великого канону. Преподобний Андрій, архієпископ Критський, народився в місті Дамаску близько 660 року в сім’ї благочестивих християн Георгія та Григорії. Про раннє дитинство Святого відомо, що до семи років його вважали німим, оскільки до того часу він не вимовив жодного слова. Коли ж, після досягнення семирічного віку, він причастився в церкві Тіла та Крові Христових, німота його минула й він почав говорити.

На чотирнадцятому році життя святого Андрія батьки привели до Єрусалима для служіння Богові в монастирі братства Гробу Господнього.

Після чернечого постригу його призначили нотарієм, тобто секретарем, Єрусалимської патріархії. Після 681 року, коли в Константинополі проходили засідання Шостого Вселенського Собору, святого Андрія, який тоді був у архідияконському сані, було відряджено до візантійської столиці від імені його патріарха. Він мав передати імператору документи, що підтверджували повну згоду з рішеннями Собору всієї повноти Єрусалимської Православної Церкви, яка перебувала тоді під мусульманським ярмом.

Після закінчення Собору святий Андрій прославився своєю книжною премудрістю й глибоким знанням догматів Церкви. Його залишили в Константинополі, там він отримав назавжди прізвисько “Єрусалиміта”, тобто “Єрусалимлянина”. У столиці Імперії він отримав послух керувати будинком для сиріт при Великій церкві Святої Софії із зарахуванням до кліру головного храму Візантії.

Двадцять років служив він у сані диякона й трудився в Будинку для сиріт, виявляючи належну дбайливість і турботу. Саме там, у Константинополі, він почав складати свої чудові піснеспіви, якими дуже збагатив літургійну спадщину Святої Церкви.

Після тривалого дияконського служіння святий Андрія рукоположили в єпископа і призначили на найвіддаленішу кафедру імперії – острів Крит. Там він за свої сумлінні труди був удостоєний титулу архієпископа.

Для своєї пастви Святий був люблячим батьком, невтомно проповідував і молитвами своїми відганяв усі напасті та знегоди, був непохитним викривачем єретиків. Не залишав святий Андрій і праць зі створення церковних піснеспівів.

Святий піснетворець

Святитель Андрій Критський першим почав писати богослужбові канони. Він написав канони на всі двунадесяті свята, окрім Введення у храм Пресвятої Богородиці, оскільки за його життя це свято окремо ще не відзначалося. Великопосне богослужіння, крім Великого канону, прикрашене й іншими творами святого піснетворця.

Декілька разів Святитель, залишивши Крит, відвідував Константинополь, де зустрічався з патріархом та імператором, а також із близькими йому людьми. Там виступав він і на захист святих ікон, коли у Візантії розпочалося іконоборство. Під час свого останнього відвідання столиці святий Андрій, відчувши наближення кончини, попрощався зі своїми друзями. Дорогою до Криту він важко захворів. Тяжка недуга змусила його зупинитися на острові Мітиліна в містечку Ерессо, де святий і помер 4 липня (за ст. ст.) близько 740 року. Цього дня і донині Свята Церква відзначає його пам’ять.

Протоієрей Миколай Баранов

“Церковна Православна газета”, №4 (230) лютий 2009

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовнучастини сайту N.E.W.O.D.)