День пам’яті праведного Іоанна Руського

27 травня/9 червня Православна Церква вшановує пам’ять святого праведного Іоанна Руського.

Святий Іоанн народився в кінці XVII ст. в Гетьманщині, під Полтавою. Він вирізнявся благочестям та любов’ю до Церкви Божої. У зрілому віці Святого покликали на військову службу, і він був простим солдатом у армії Петра І.

У 1711 році під час русько-турецької війни Іоанн потрапив у полон до татар. Вони ж продали його начальнику турецької кінноти. Останній привіз угодника Божого в Малу Азію в поселення Прокопіон.

Як і інші мусульмани, господар намагався навернути свого раба до мусульманства. Він зваблював його земними благами, принижував та катував, але ніщо не могло змусити раба Христового відвернутися від його віри.

Іоанн говорив:

«Ні погрозами, ні обіцянками багатства і насолоди ти не зможеш відмовити мене від святої моєї віри. Я народився християнином, християнином і помру».

Сміливість, безстрашність і праведність Святого пом’якшили серце господаря, й той припинив змушувати його зректися Христа.

Іоанн доглядав коней і жив у стайні. З ранку до пізнього вечора угодник Божий служив своєму господарю, сумлінно виконував усі його накази. У зимову холоднечу та в літню спеку, напівголим і босим він виконував свої обов’язки. Бачачи старанність Іоанна, господар почав ставитися до нього прихильно.

За ревні труди інші раби іноді знущалися над Святим, але він не гнівався на кривдників і при нагоді допомагав їм.

Начальник кінноти зрозумів благородство та чесність Іоанна й запропонував йому жити як вільному та поселитися, де захоче. Проте угодник Божий побажав залишитися на стайні, в якій ніщо не перешкоджало йому проводити ночі в молитві, зростати в любові до Бога та людей.

Іноді Іоанн серед ночі приходив до Георгіївської церкви й молився на паперті. У цьому ж храмі на свята він причащався Тіла та Крові Христа. Будучи бідним, Святий допомагав хворим та нужденним людям, ділився з ними бідною їжею.

Господь показував через свого Святого і явні дива. Одного разу його господар вирушив у паломництво до Мекки. У ті дні його дружина запросила на обід родичів і друзів чоловіка, щоб помолилися про його благополучне повернення додому.

Блаженний Іоанн прислуговував у їдальні. І коли принесли улюблену страву господаря, господиня сказала Іоанну: «Як зрадів би твій господар, Іване, якби він був тут і скуштував із нами цей плов!» 

Тоді Іоанн попросив дати йому блюдо, наповнене пловом, і пообіцяв доправити його до Мекки. Гостям це здалося дуже смішним. Господиня ж подумала, що він або сам захотів поласувати пловом, або вирішив віддати його якій-небудь бідній християнській родині, проте дала блюдо з їжею.

Іоанн узяв блюдо й пішов у стайню. Ставши на коліна, він гаряче й від щирого серця молився Богу, щоб Він послав плов господарю.

У своїй простоті блаженний був абсолютно упевнений, що Господь почує його молитву і що плов якимсь надприродним чином потрапить до Мекки. І дійсно, блюдо з пловом на очах Іоанна зникло.

Блаженний конюх повернувся до господині та сказав, що їжа відправлена до Мекки. Почувши це, гості засміялися й вирішили, що Іоанн сам усе з’їв і лише жартома розповів їм, що послав плов господарю.

Але як всі здивувалися, коли господар повернувся та привіз домашнє мідне блюдо. Він розповів, що одного разу повернувся з великої мечеті в дім, який був замкнений, і знайшов на столі блюдо з пловом. І на цьому блюді, як і на всьому мідному посуді в його будинку, було вигравійоване його ім’я. Всі були приголомшені цією розповіддю.

Звістка про чудо розповсюдилася по всьому селу й околицям. У той же час праведний Іоанн як і раніше служив своєму господарю. Своїм життям він розчулив турків, і вони в захопленні почали називати його «Вели» – «Святий». Ніхто більше не насмілювався кривдити праведника.

Наприкінці стражденного та сповненого подвигів життя Іоанн захворів. Щоб отримати благословіння на вихід душі з тіла, він покликав священника.

Священник побоявся прийти в дім турецького начальника зі Святими Дарами. Він сховав їх у яблуко, яке й передав Святому.

Іоанн причастився Пречистих Христових Тайн і віддав душу Господу. Помер угодник Божий 27 травня 1730 року.

Господар передав тіло Іоанна священникам, які поховали його на християнському кладовищі. На погребіння зібралися майже всі християни Прокопіона.

Коли минуло три з половиною роки з часу кончини Праведника, священник отримав уві сні одкровення про нетлінність його мощей. Невдовзі після цього чесні мощі поклали в храмі великомученика Георгія.

По молитвах святого Іоанна почали звершуватися численні чудеса, про що стало відомо й у віддалених поселеннях. З різних місцевостей до мощей угодника Божого приходили віряни. З молитовними проханнями до Праведника почали звертатися не лише православні християни, але й вірмени та турки.

У 1881 році частина мощей Іоанна потрапила до Руського Пантелеймонового монастиря на Афоні. Туди їх перенесли монахи, яких чудесно врятував святий під час небезпечної подорожі.

У 1886 році на кошти згаданого монастиря та пожертви мешканців Прокопіона почалося будівництво нового храму, що в 1898 році освятили на честь святого Іоанна Руського.

При переселенні в 1924 році жителів Прокопіона Кесарійського на острів Евбея туди ж перенесли і мощі Святого. Спочатку вони зберігалися в церкві рівноапостольних Костянтина та Єлени в Новому Прокопіоні на Евбеї. У 1951 році чесні рештки перемістили в новозбудований на честь Іоанна Руського храм. Туди з усієї Греції притікають тисячі вірян. Особливо шанують угодника Божого в монастирі великомученика Пантелеймона на Афоні.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)