День пам’яті чуда великомучениці Євфимії Всехвальної

11/24 липня Православна Церква вшановує пам’ять чуда великомучениці Євфимії Всехвальної, яким Православна віра зміцнилася.

Свята Євфимія прийняла мученицьку кончину в 304 році у Віфінському місті Халкидоні, що розташовувався навпроти Царгорода з іншого боку Босфору.

11 липня згадується чудо, яке відбулося від її чесних мощей під час Четвертого Вселенського Собору Святих отців.

У V столітті Олександрійський патріарх Діоскор та Царгородський архімандрит Євтихій почали поширювати єресь, що отримала назву монофізитської або євтихіанської.

Вони вчили, що людське єство в Іісусі Христі було повністю поглинуте Божеством, через що в Іісусі Христі слід визнавати лише Божественну природу.

До свого нечестя єретики схилили багатьох духовних і знатних осіб та заручилися їхньою підтримкою.

У 449 році в Ефесі єретики провели Помісний Собор (розбійницьке зборище), на якому вбили Царгородського патріарха Флавіана. Вони затвердили єретичне вчення, яке почало вважатися істинною вірою, а Православна віру почали визнавати єретичною.

Щоб побороти єресь, богоугодні цар Маркіан та цариця Пульхерія наказали зібратися Святим отцям у місті Халкидоні для обговорення питань віри. Так в 451 році відбувся Четвертий Вселенський Собор, на який прибуло 630 святих отців, у тому числі Царгородський патріарх Анатолій, Єрусалимський патріарх Ювеналій, посланці папи Римського Лева.

З боку єретиків на Соборі були присутні Діоскор, Антиохійський патріарх Максим та інші архієреї, а також Євтихій і його однодумці.

Собор проходив у просторому храмі великомучениці Євфимії, що розташовувався в передмісті Халкидона поблизу Босфору. Це був престольний храм Халкидонської митрополії, в якому знаходилися чесні мощі Великомучениці.

Щороку в день пам’яті Святої з ран на її тілі витікала благовонна кров, від якої зцілювалися хворі.

Довго сперечалися православні з єретиками, допоки патріарх Анатолій не запропонував написати два згортки зі сповіданням віри та покласти їх до мощей угодниці Божої, щоб Господь через неї відкрив істину.

На груди Великомучениці поклали згортки, написані правовірними та єретиками, закрили гріб, приклали царську печать і поставили варту.

Три дні всі молилися та постили, після чого разом із царем прийшли до гробу. Коли відкрили гроб, то побачили, що згорток правовірних Євфимія тримає у правій руці, а згорток єретиків лежить біля її ніг.

У той час сталося ще більше чудо – Великомучениця простягнула руку та подала згорток із правим сповіданням віри царю та патріарху.

Тоді всі прославили Бога та прокляли єретичне вчення. Святу ж Євфимію іконописці почали зображати зі згортком у руці.

Благочестивий імператор Маврикій (582 – 602 рр.) засумнівався в істинності витікання з мощей Великомучениці чесної крові й одного разу задовго до дня її пам’яті запечатав царською печаткою гріб та отвір у ньому, через який губкою на довгій рукоятці єпископ брав кров.

Коли настав день пам’яті Святої він прийшов до гробу та зняв печатку. По храму одразу рознеслися пахощі. Від мощей же угодниці Божої витекло більше крові, ніж зазвичай, і цар розкаявся у своєму невірстві.

За царювання Іраклія (610 – 641 рр.) на Віфінію напали перси. Вони пограбували храм, де почивали мощі Євфимії, та хотіли відкрити її гріб, однак не змогли цього зробити.

Тоді нечестиві обклали гроб хмизом та дровами, поклали на нього багато горючої речовини й запалили з надією, що мармур трісне, проте гріб залишився неушкодженим.

Коли перси залишили Халкидон, чесні мощі Великомучениці перенесли в Царгород і поклали в збудованому на честь неї храмі. Гріб поставили у вівтарі замість жертовника, і на ньому звершувалася безкровна жертва.

У 716 році воцарився нечестивий Лев Ісаврянин. Він розпочав іконоборче гоніння, скинув із престолу патріарха Германа та інших правовірних архієреїв. Мощі Євфимії цар витягнув із гробу, а замість них поклав гнилі та смердючі кістки, які показав людям і таким чином посіяв серед них зневіру. Мощі Великомучениці імператор кинув у море. Храм Святої розорили.

Ковчег із мощами угодниці Божої підібрали брати Сергій і Сергон, які пливли на своєму кораблі морем. Вони думали побачити у ковчезі матеріальний скарб, а знайшли скарб духовний.

Від мощей поширювалися пахощі. Наступної ночі над святинею з’явилися запалені світильники та свічки, а світлі мужі славили Бога. Сергій та Сергон просили Господа відкрити їм чиї це мощі.

Коли мандрівники зупинилися поблизу острова Лімнос, де покоїлася мучениця Глікерія, вони побачили у видінні, як свята Глікерія радо привіталася з дівицею, що вийшла з їхнього корабля, та назвала її Євфимією Всехвальною.

Обрадувані одкровенням Сергій та Сергон хотіли відвезти чесні мощі до себе на батьківщину, однак скільки вони не намагалися відплисти від острова, щоразу здіймалася буря, а їхній корабель прибивало хвилями назад.

Уночі з’явилася їм угодниця Божа й сказала збудувати їй на цьому острові невеликий дім, де вона буде спочивати.

Мандрівники розповіли про те, що сталося місцевому єпископу, і той наказав їм зберігати святиню в таємниці.

Невдовзі вони спорудили невеликий храм і поклали святиню у вівтарі під спудом, щоб про неї не довідалися іконоборці.

Сергій та Сергон залишилися на Лімносі біля чесних мощей та слугували Великомучениці до своєї кончини. Незадовго до своєї смерті вони поклали на гроб кам’яну плиту з написом про те, як вони знайшли чесні мощі.

Якось один воєвода-іконоборець побачив біля спорудженого Сергієм та Сергоном храму багато людей і дізнався про те, що в ньому знаходиться велика святиня. Тоді він зруйнував церкву до підвалин, і те місце надовго запустіло.

Після Сьомого Вселенського Собору, на якому засудили іконоборство, храм угодниці Божої, що знаходився в Царгороді, відбудували.

Благочестива цариця Ірина почала розшукувати мощі Святої, оскільки серед вірян збереглося передання, що цар Лев Ісаврянин кинув їх у море.

Тим часом коміт¹Ко́міт, ко́мес (лат. comes, род. відм. comitis — «супутник») — у Римській імперії посадова особа, що особисто або в складі колективного органу, відомого як комітат (лат. comitatus[1]), виконувала дорадчі функції при високопоставленій особі у сфері цивільного чи військового управління. Анастасій отримав у володіння на Лімносі місцевість, де зберігалася святиня, і відбудував над чесними мощами церкву.

Сталося так, що коміта через наклеп позбавили сану, і він змушений був вирушити в Царгород, щоб виправдатися перед царицею.

Анастасій звернувся до Халкидонського митрополита й попросив у нього заступництва, але той йому відмовив і попрямував до архієрейського дому.

Коміт пішов за ним і увійшов до храму великомучениці Євфимії. Там він під час розмови з одним із церковнослужителів розповів, що в храмі, що в його домі, знаходяться мощі Святої.

Церковнослужитель розповів про все митрополиту, а митрополит – патріарху, а патріарх – царю та цариці. Тоді коміта обдарували та поновили в сані. Мощі угодниці Божої повернули в Царгород і поклали в храмі на тому ж місці, де вони знаходилися раніше.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)