День пам’яті преподобного Максима Сповідника
21 січня/3 лютого Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Максима Сповідника.
Святий Максим Сповідник народився близько 580 року в Константинополі. Його батьки були благочестивими високопоставленими людьми, і Святий зростав у благочесті.
Він добре вивчив богослов’я, філософію, граматику, риторику й прославився своєю мудрістю. Імператор Іраклій (611 – 641 рр.) призначив Максима першим секретарем і одним із своїх радників. Угодник Божий користувався повагою та любов’ю серед царського оточення.
У ті часи як продовження єресі монофізитів виникла єресь монофілітів, які визнавали в Господі Іісусі Христі одну волю та одну дію Божественну, чим викривляли догмат про втілення Бога Слова.
Згідно з православним вченням, Іісус Христос як єством Бог і єством людина мав і Божественну, і людську волю, без якої не був би досконалою за єством людиною.
В єресь монофілітів ухилилися Олександрійський патріарх Кір та Константинопольський патріарх Сергій, а під їхнім впливом і цар Іраклій. Разом вони навернули до єресі всю Східну Церкву, і лише Єрусалимський патріарх Софроній тримався православного вчення.
Тоді святий Максим заради збереження свого благочестя поселився в Хрисопольському монастирі, що розташовувався на протилежному березі Босфора (нині Скутарі), і прийняв чернечий постриг. Згодом він став настоятелем обителі.
Розбрат у Церкві посилило видання царем екфесіса, тобто монофелітського викладення віри, якого мали дотримуватися всі громадяни. Папа Римський Северин не прийняв екфесісу а його наступник Іоанн піддав екфесіс анафемі на Соборі.
У 633 році блаженний Максим залишив монастир і вирушив у Олександрію, де перебував близько 6 років. Після цього він 5 років жив у Карфагені. Повсюди Святий стверджував істинну віру.
Тим часом помер Константинопольський патріарх-єретик Сергій, і святительський престол зайняв Пірр, що тримався тієї ж єресі. Помер і цар Іраклій. Його наступниками були Костянтин, Іракліон, а потім внук Констанс.
Патріарха Пірра вважали причетним до вбивства царя Костянтина, і він утік в Африку, де почав схиляти до єресі християн. Після нього патріархом став єретик Павло.
Преподобний Максим став Пірру на перешкоді й переміг його у богословському спорі, на який зібралися африканські архіпастирі.
Цар Констанс під впливом патріарха-єретика написав своє сповідання віри й назвав його типосом (взірцем). Він хотів, щоб папа Римський Мартін прийняв його, але папа відмовився.
Невдовзі в Римі відбувся Собор, на якому це лжевчення було анафематствуване. Учасником цього Собору був і преподобний Максим, який схиляв папу до його скликання.
Після цього папу Мартіна зіслали в Херсонес, де він і помер. Святого Максима схопили разом із його учнем Анастасієм і доставили в Константинополь. Угодника Божого звинуватили у змові з сарацинами та зраді вітчизни, його назвали ворогом царя та послідовником Орігена. При цьому знайшлися наклепники та лжесвідки.
Учня святого Максима Анастасія схиляли лжесвідчити на вчителя, однак той не погодився, і його били по шиї, голові та обличчі. Преподобному Максиму пропонували прийняти «типос», але він був непохитним у вірі й перемагав своїх суперників у диспутах.
Якийсь час Святого утримували у в’язниці, а потім заслали у невелике фракійське містечко Візію. Анастасія заслали в місто Перверу, що знаходилося між Македонією та Фессалією. Ще одного учня Преподобного на ім’я Анастасій, що раніше був у Римі апокрісіарієм, а згодом написав житіє Святого, заслали у фракійське місто Месемврію.
Після кончини Константинопольського патріарха Павла, на патріарший престол знову зійшов вищезгаданий Пірр. Проте і він невдовзі помер. Тоді патріархом став запеклий єретик Петро.
Згодом цар та патріарх послали до Максима в Візію поважних мужів: єпископа Кесарії Віфінської Феодосія та консулів Павла й Феодосія. Останні намагалися навернути угодника Божого лестощами та погрозами до свого нечестя, але даремно.
Натомість Святий сам наставив їх в істинах віри. Царські посланці пообіцяли триматися Істини й мали намір схилити до того ж царя. Однак цар розгнівався на них, і вони зі страху повернулися до єресі.
Через деякий час преподобного Максима за царським наказом із честю привезли в Константинополь, де йому наказали жити в монастирі святого Феодора.
Невдовзі до угодника Божого з’явилися у супроводі знатних мужів, слуг та загону війська посланці царя: патриції Єпіфаній та Троїл, а разом із ними й вищезгаданий єпископ Феодосій. Посланці почали знову схиляти угодника Божого до прийняття типосу, причому обіцяли йому суєтну славу. Святий був непохитним у істині. Тоді його почали лаяти, бити, топтати ногами, а потім обплювали з голови до ніг.
Наступного дня в Сповідника Христового відібрали всі його книги, а самого його зіслали у вигнання. Два дні Святий Максим Сповідник перебував у Селемврії, після чого його відвезли в місто Перверу та ув’язнили в темниці.
Минуло багато часу, і святого Максима та його двох вищезгаданих учнів знову привезли в Константинополь. Преподобного звинуватили в ненависті до царя та державній зраді, при цьому знайшлися і лжесвідки. Всі їхні доводи Святий зі смиренням мудро заперечив, і довести його провину не змогли.
Преподобного довго допитували, а коли остаточно переконалися, що він не вступить у спілкування з єретиками Візантійської Церкви, піддали тортурам.
Максима та його учнів відвели в преторію. Там угодника Божого кинули на землю й жорстоко побили воловими жилами, від чого земля обагрилася кров’ю, а все тіло страждальця покрилося ранами. Потім старцю та одному з його учнів Анастасію відрізали язики, однак сповідники Христові не втратили здатності говорити й говорили ще чіткіше, ніж раніше. Після цього кожному з них відрізали праву руку. Іншого Анастасія, що був колись апокрісіарієм Римської Церкви, а іноді й секретарем государів, пощадили.
Пізніше угодників Божих знову відправили в заслання. Святого Максима ув’язнили в темниці в місті Шемарі в Аланії (в західній частині Кавказьких гір, поблизу Чорного моря). Понівечений учень Святого Анастасій на шляху в заслання віддав душу Богу. Анастасій-апокрісіарій багато часу провів у в’язниці й згодом написав житіє свого духовного отця.
Три роки святий Максим прожив у муках у Шемарі й наблизився до своєї кончини, про яку отримав Божественне одкровення. 13 серпня 662 року Преподобний із радістю відійшов до Господа, за Якого так багато постраждав.
Над його могилою в нічну пору дивним чином з’являлися три яскраві лампади, а також звершувалися численні чудеса.
Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої та 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонісія Ареопагіта († 96; пам’ять 3 жовтня) та святителя Григорія Богослова († 389, пам’ять 25 січня), також пояснення богослужіння, під назвою “Містагогія” (“Вступ про таїнство”).
До догматичних праць Преподобного належать: виклад його диспуту з Пірром, кілька трактатів та листи до різних осіб. У них міститься виклад православного вчення про Божественну сутність та іпостасі, про Боговтілення та про обожнення людської природи.
Богослов’я преподобного Максима Сповідника, засноване на духовному досвідченому знанні великих отців-пустельників, що використовує мистецтво діалектики, вироблене дохристиянською філософією, було продовжено й розвинене в працях преподобного Симеона Нового Богослова († 1021; пам’ять 12 березня) і святителя Григорія Палами († біля 1360; пам’ять 14 листопада).
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)
