Пам’ять преподобних Іоанна та Симеона
21 липня/3 серпня Православна Церква вшановує пам’ять преподобних Симеона, заради Христа юродивого, та сподвижника його Іоанна.
Святі Симеон та Іоанн товаришували з дитинства. Вони жили в VI ст. в сирійському місті Едессі та належали до багатих родин.
Одного разу 30-річний Симеон, що був неодружений і жив із матір’ю, та 24-річний Іоанн, який нещодавно вступив у шлюб і жив із дружиною та батьком, вирушили в Єрусалим на поклоніння Чесному Древу Хреста Господнього.
Під час зворотного шляху друзі розмовляли про спасіння душі. При цьому вони послали слуг із кіньми вперед, а самі йшли пішки.
На березі Йордану Святі побачили чернечі обителі й загорілися бажанням зректися світу та проводити життя в чернецтві.
На роздоріжжі вони зупинилися та почали ревно молити Господа вказати шлях, яким їм слід іти.
Після молитви подвижники кинули жереб, який вказав їм на дорогу, що йшла до монастирів. Друзі вирішили увійти в обитель, ворота якої будуть відкритими.
Тоді Господь з’явився ігумену монастиря преподобного Герасима на ім’я Никон і повелів відкрити двері огорожі, щоб увійшли Його вівці.
Никон відкрив ворота, зустрів мандрівників і ввів їх у монастир. Невдовзі Святі прийняли чернечий постриг.
Через деякий час у Симеона виникло бажання проводити пустельницьке життя. Іоанн вирішив йти за своїм другом.
За божественним одкровенням ігумен Никон дізнався про намір подвижників і, коли вони хотіли залишити монастир, сам відчинив їм ворота та з благословенням відпустив їх у пустелю.
Спочатку Симеону та Іоанну доводилося вести сильну боротьбу проти ворога роду людського, який навіював їм тугу за близькими, устрашав їх та вводив у стан розслаблення та ліні. Проте пустельники продовжували йти обраним шляхом та перебували в пості й молитві. Згодом спокуси припинилися.
Господь відкрив преподобним про смерть матері Симеона та дружини Іоанна й унаслідування ними Царства Небесного. Подвижники втішилися та зраділи.
Преподобні жили в пустелі 29 років і досягнули безпристрасності. Тоді Симеон вирішив йти в світ, щоб послужити людям. Іоанн захотів залишитися в пустелні. Друзі розлучилися зі сльозами.
Симеон побував у Єрусалимі, а потім прибув у Емессу. Щоб люди не прославляли його, він взяв на себе подвиг юродства.
За дивацтва Святого сварили та били. Він же чудесно зцілював хворих, виганяв бісів та прозирав майбутнє. Людей невіруючих Преподобний приводив до віри, а грішників спонукав до покаяння.
Коли до Іоанна за порадою та молитвами приходили в пустелю люди, він направляв їх до свого духовного брата, юродивого Симеона.
За три дні до кончини Симеон замкнувся у своїй халабуді, де крім хмизу нічого не було. Він провів час до смерті в ревній молитві, а потім віддав душу Господу.
Деякі міські бідняки прийшли до Святого, але знайшли його мертвим. Вони без належного церковного співу віднесли мощі покійного на місце погребіння безхатьків та мандрівників. Коли несли тіло Святого, дехто з людей чув церковний спів.
Невдовзі віддав душу Господу й преподобний Іоанн. Незадовго до смерті Симеон бачив над головою друга вінець із написом: «За пустельницьке терпіння».
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)
