День пам’яті святителя Тихона Задонського

13/26 серпня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Тихона Задонського, єпископа Воронезького.

Святий Тихон, в миру Тимофій, народився в 1724 році в селі Короцьку Валдайського повіту Новгородської губернії в бідній сім’ї дяка Савелія Кіріллова. Батько Святого рано помер, і матір залишилася вдовою з малолітніми дітьми.

Один багатий бездітний візник полюбив хлопчика і хотів його усиновити. Матір же Тимофія не погодилася віддати сина, однак згодом через велику скруту повела дитя до візника. Її встиг наздогнати старший син Євфимій і на колінах вмовив не віддавати Тишу. Він пообіцяв навчити його грамоти, щоб Тимофій міг стати дяком чи паламарем при якомусь храмі.

Дитинство Святого проходило у великих злиднях, він годувався одним чорним хлібом. Бувало йому доводилося працювати весь день у якого-небудь заможного селянина, щоб заробити вбогу трапезу. До 14-ти років Тимофій перебував у батьківському домі.

Матір Тимофія Домніка не могла забезпечити утримання сина в духовному училищі, і Святого мали взяти на військову службу, для чого йому попередньо потрібно було закінчити військове училище.

Старший брат, який був причетником у одному з храмів міста, знову змилувався над Тимофієм і вирішив взяти його на своє утримання, хоча і сам був бідним.

Його турботами в 1738 році Тимофія зарахували до Новгородської духовної слов’янської школи при архієрейському домі.

У 1740 році школу перетворили на семінарію, в яку, як одного з найбільш здібних учнів, прийняли Святого. Через нестачу вчителів деякі предмети довелося вивчати декілька років, тому в семінарії Тимофій навчався 14 років.

У 1754 році Святий завершив навчання і став викладати спочатку грецьку мову, а пізніше риторику та філософію.

Угодник Божий прагнув до чернецтва й остаточно вирішив стати монахом після видіння, коли побачив однієї травневої ночі відкриті небеса та дивне світло.

У 1758 році Тимофій прийняв чернечий постриг із іменем Тихон, його хіротонісали в ієродиякона, а потім у ієромонаха. Того ж року Святий став префектом семінарії.

Невдовзі за клопотанням Тверського архієпископа Афанасія отця Тихона перевели в Тверську єпархію, де удостоївся сану архімандрита й почав управляти Желтіковим монастирем.

У 1759 році Святого призначили ректором Тверської семінарії та настоятелем Отрочого монастиря.

Якось під час Пасхальної Літургії архімандрит Тихон підійшов разом із іншими пресвітерами до архієпископа Афанасія й промовив: «Пом’яни мене, владико святий». Владика загубився в думках та й відповів: «Єпископство твоє нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своєму».

Ці слова збентежили смиренного Тихона, а святитель Афанасій посміхнувся та побажав йому бути єпископом.

Того ж дня митрополит Димитрій, головуючий член Синоду, та єпископ Смоленський Єпіфаній обирали вікарія в Новгород. Були обрані сім кандидатів та написані їхні імена. Обирати єпископа мали за жеребом.

Тоді єпископ Єпіфаній попросив дописати ім’я ректора Тверської семінарії. Митрополит Димитрій сказав, що Тихон ще молодий, але погодився внести його ім’я в жеребкування. Жереб кидали тричі, і тричі він випав на Тихона.

У 1761 році угодник Божий став єпископом Кексгольмським і Ладозьким, вікарієм Новгородської єпархії, і почав керувати Хутинською обителлю.

У 1763 році владика Тихон зійшов на Воронезький архіпастирський престол. У ті часи до Воронезької єпархії входили деякі міста Тамбовської, Орловської та Курської губерній і Земля Війська Донського.

У 1764 році Катерина ІІ провела секуляризацію церковних земель, і матеріальне становище єпархії погіршилося. Крім того спостерігався занепад духовної освіти та руйнування церковних будівель. У широких степах Дону переховувалася від переслідувань уряду велика кількість старообрядців та сектантів.

Святитель Тихон боровся з негараздами в церковному житті, споруджував та оновляв храми, дбав про розвиток духовної освіти, навертав людей до Православ’я.

Йому належить ряд творів, зокрема, «Про Таїнство Покаяння», «Нотатки із Святого Письма для пробудження грішників від гріховного сну», «Настанови у взаємних обов’язках батьків та дітей», «Плоть і дух – взаємна їх боротьба в людині».

У Воронезькій землі в той час зберігалися декотрі язичницькі обряди. Щорічно звершувалося святкування на честь язичницького божества Ярили, що супроводжувалося навіженістю та пияцтвом.

Якось владика з’явився на мерзенне свято та присоромив його учасників. Потім Святитель влаштував всенародне зібрання в кафедральному соборі, викрив неподобство язичницького торжества та переконав людей назавжди відмовитися від його звершення.

Єпископ Тихон був надзвичайно активним і жодної вільної хвилини не витрачав даремно. Труди, турботи та відсутність відпочинку похитнули його здоров’я. Через це в 1767 році він вимушено пішов на спокій.

До 1769 року владика перебував у Толшевській Спасо-Преображенському монастирі, а потім подвизався в Задонський обителі. У той період святий написав свої найкращі твори: «Правила чернечого життя», «Настанови тим, хто навернувся від суєтного світу».

Святитель проводив подвижницьке життя, ревно відвідував Богослужіння та цілковито присвятив себе служінню ближнім. Він збирав навколо себе дітей і навчав їх молитвам. Селян угодник Божий повчав любити працю та мати страх Божий. Убогих, що приходили до нього у великій кількості, єпископ Тихон не залишав без подаяння.

Він розмовляв з братією монастиря, послушниками та богомольцями, і для кожного мав слово повчання. При цьому Святий намагався приховати свій високий сан, щоб люди більш вільно відкривали йому свої душі.

Святитель захищав скривджених на судах, відвідував ув’язнених у тюрмах. 

Завдяки допомозі єпископа Тихона була відроджена Знаменська жіноча обитель в Єльці, що згоріла в 1769 році під час пожежі.

Жив владика у простоті: їв бідну їжу, спав на соломі, носив простий одяг. Коли з нього насміхалися, він вважав себе гідним глузувань за свої гріхи і протягом усього життя з радістю терпів скорботи та образи.

Господь обдарував Свого угодника прозорливістю, і єпископ Тихон передрік багато що з долі руського народу, зокрема перемогу у війні 1812 року.

Про свою кончину Святитель дізнався за три дні й дозволив знайомим прийти попрощатися. Вранці 13 серпня 1783 року Святитель відійшов до Господа так тихо, неначе заснув.

У Задонському Різдво-Богородицькому монастирі знайшов свій вічний спокій святитель Тихон Задонський, мощі його святі й сьогодні перебувають у Володимирському соборі.

У 1861 році угодника Божого Церква причислила до сонму святих.
Слава Богу вовіки. Амінь.

________________________________________________________________________

Заповіти святителя Тихона

Завдяки надбаному знанню Священних писань та вродженому благородству святий мав силу морально впливати на людину, яка шукає спасіння від страждань.

• Знаходьте в нещастях радість, тому що перше перемагається другим. Таке правило підходить до всіх скорбот.
• Усюди вбачайте Бога Всемогутнього та Всюдисущого. Це допомагає людині віддалятися від скоєння злочинів проти єства.
• Вірянин повинен зрозуміти, що всякий гріх – жахлива дурість, яка не приносить жодного щастя, тому що все зроблене відбивається на тому, хто його скоїв.
• Для того, щоб отримати посаду начальника, людина має стати істинним християнином, яка повинна мати розважливий розум і міцну волю.
• Той, хто має високу посаду, повинен бути простішим, щоб не запишатися і не забути себе розглядати об’єктивно.
• Мудрий Тихон радить радіти тим, кому даються тяжкі випробування, бо Бог посилає стільки, скільки людина здатна винести.
• Любов істинна – приязнь безкорислива до всього оточення.

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)