Що буде, коли я помру?

«Що станеться зі мною, коли я помру? – схвильовано запитував сам себе хлопчик. – Невже мене просто не стане? Невже я щезну, як безслідно щезають злі герої у казках? Але як це – мене не буде?»

Сергійко намагався собі уявити життя без самого себе, але в нього це не виходило. Нарешті він піднявся з ліжка та потупцяв на кухню, щоб попити води.

На кухні була мама. Вона здивувалася, побачивши Сергійка.

— Ти ще не спиш?

— Та… я… води хочу.

Сергійко зробив один ковток і поставив кружку на стіл.

— Мамо… я хотів у тебе щось запитати… А це правда, що мене не стане, коли я помру?

Мабуть, мама не очікувала почути від свого дев’ятирічного сина таке запитання.

— Іди у ліжко, я зараз прийду до тебе.

Через хвилину мама вже сиділа біля Сергійка.

— Синку, ти ж знаєш, що смерті не уникнути. Людське тіло старіє й помирає. Але кожна людина має ще й душу, яка безсмертна.

Твоя душа – це і є ти. Навіть якщо помре твоє тіло, душа твоя продовжуватиме існувати. Тому ніхто після смерті не щезає безслідно.

— Я боюся помирати, мамо…

— Сергійку, пам’ятаєш, нещодавно ми читали у Біблії про Божого Сина Іісуса Христа?

— Пам’ятаю, — відповів Сергійко. – Там ще було написано, що Він постраждав і помер за наші гріхи.

— Так. А що з ним сталося потім, на третій день після смерті?

— Воскрес!

— Правильно, Іісус Христос воскрес. Смерть не змогла втримати його в могилі. Він воскрес, і це значить, що Він сильніший за смерть! А ще згадай, Христос сказав, що кожний, хто вірує у Нього, матиме вічне життя.

— Мамо, якщо я вірую в Господа Іісуса, Він зробить так, що я ніколи не помру?

— Він зробить так, що помре тільки твоє тіло, а душа буде жити з Ним вічно.

«Значить, я не щезну», — з полегшенням подумав Сергійко.

— А як Він це зробить? – вже сонним голосом запитав він.

— Завтра договоримо, синку. А зараз на добраніч, бо ти вже засинаєш.

— На добра…ніч…

Сергійко заснув. І наснився йому дивовижний сон.

Ніби він стоїть у величезному темному залі перед високий троном. А на троні – якась страшна довготелеса істота, уся в чорному, з косою…

«Смерть», — одразу здогадався Сергійко.

Сергійко не бачив її обличчя, але підозрював, що вона потворна.

З-під опущеного на обличчя каптура почувся скрипучий голос. Здається, Смерть зверталася саме до Сергійка.

— Ти мене боїшся?! Правильно! Бійся! Я завжди поруч, і в будь-який час можу з’явитися несподівано! І тоді ти щезнеш! Щезнеш назавжди!

Сергійко відчув жах, який почав сковувати руки та ноги. Він хотів побігти, але не міг і поворухнутися.

— Мамо! – закричав він. Але зрозумів, що мама його не чує.

«Треба кликати Того, Хто сильніше за смерть», — згадав Сергійко.

— Господи Іісусе! Господи Іісусе! Допоможи мені! – з усієї сили вигукнув він.

Раптом звідкись із висоти крізь темряву прорвався білосніжний сяючий промінь. Він, наче блискавка, вдарив ту, яка сиділа на троні, і… вона щезла! Просто щезла, розчинилася в повітрі, як злий герой у чарівній казці…

А на троні замість неї з’явився Чоловік у білій одежі. Вся Його постать сяяла так, що Сергійкові було боляче дивитися на нього. Чомусь Сергійко був впевнений, що Чоловік… посміхається йому.

— Не бійся, Я — воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, хоч і помре, буде жити, — промовив Він до Сергійка.

Як тільки Сергійко почув ці слова, дивний солодкий спокій наповнив його серце. «Це ж Господь Іісус Христос!– подумав він. – Господь Іісус, Який переміг Смерть!» Від страху не залишилося й сліду.

Сергійко розплющив очі й побачив безхмарне ранкове небо. Весняне сонячне тепло лагідно торкалося Сергійкового обличчя.

Починався новий день.