У чому сенс усіх нещасть, які Господь дає світові?

Миколай Сербський (Велімірович) – Єпископ Охридський і Жічський Сербської Православної Церкви, святитель, організатор православного народного руху в міжвоєнній Сербії, видатний богослов і релігійний філософ, почесний доктор кількох світових університетів, автор багатьох творів і книг. Книгу “Крізь тюремне вікно” владика Миколай написав у фашистському концтаборі Дахау з 15 вересня по 8 травня 1945 року. Уривок із неї про сенс усіх нещасть пропонуємо вашій увазі.

__________________________________________________________________________________________

«Ось приходить день Господа злий, з гнівом і палаючою люттю, щоб зробити землю пустелею та винищити з неї грішників її. Зроблю те, що люди будуть дорожчими за чисте золото» ¹.

Багато хто не відчуває існування повітря, поки не повіє вітер. Деякі не замислюються про існування світла, поки не настане морок.

Так і багато християн не відчували присутності Бога до тих пір, поки не злетів бурхливий порив вітру війни; не замислювалися про Бога, доки їм світив мир і посміхалося щастя. Але коли здійнявся вихор війни, коли об’єдналися всі сили зла та покрили все темрявою, люди вже ні про що інше, крім Бога думати не могли.

День Господній! У Святому Письмі те, що для людей ніч, страшна ніч, кров і дим, страх і жах, кров і муки, полум’я та загибель, волання та крик, все це названо днем Господнім.

Запитаєте, як це можливо? Чому?

…саме в таких обставинах ті, хто переситилися та втратили образ Божий, усвідомлюють у повноті, що Бог — усе, а вони — ніщо.

Самолюбні вкриваються соромом, гордовиті опускають очі, багаті ходять із порожніми кишенями, князі бажають, щоб удостоїв їх розмовою хоча б поліцейський окупант, недбалі священники ридають перед зруйнованими храмами, колись примхливі дружини, у брудному лахмітті варять ина обід собачатину. І всі вони думають про одне: про величину Божественної величі та про нікчемність людського пороху.

Ось чому та страшна ніч названа днем Господнім. Бо цього дня Господь Себе виявляє.

Поки тривав спокійний людський день, людина не згадувала про Бога, навіть звеличувала себе над Ним і глузувала з вірян, сміялася з тих, хто кликав їх молитися, до храму.

Коли ж настає страшний день Господній, всі люди повертаються до Господа, визнають владу Божу, розпитують про церкву, шанують священство, починають читати духовні книги, з соромом зітхають про своє минуле, каються в гріхах, творять милостиню, допомагають хворим, постяться, причащаються, бо розуміють, що близькою є їхня смерть і близький той світ, де день Господній — добрий, світлий, радісний і вічний.

Зроблю, говорить Господь устами пророка Ісаї, зроблю, що «людина буде дорожча за чисте золото Офірське», тобто найчистіше та найдорожче.

Ось, браття, в чому сенс усіх нещасть, які Господь дає світові. Щоб зробити людину ціннішою та дорожчою за золото.

Чи знаєте, браття, чому Господь Небесний попустив світові в наші дні всі ці військові жахи, з якими можна порівняти лише жахи пекла? Тому що цінність людини впала й стала нижчою за цінність золота. А це суперечить Божому задуму про людину, а все, що суперечить йому, повинно луснути, зникнути, померти.

У нашій країні золото стало цінуватися вище за людину.

Тому на неї й обрушився грізний бич війни, бич, сплетений з усіх лих і бід, немов із вогняних змій. Для того, щоб ми навчилися цінувати Бога вище за людину і людину вище за золото.

Коли зароджувалась Сербія, великі люди жили в невеликих будинках. Коли Сербію замінила Югославія, малі люди стали жити в величезних палатах. Все військо Карагеоргія, яке підняло повстання проти турків, могло б поміститися в будинок якогось югославського вельможі з Белграда.

Народ нарікав, але поступово сам пішов стопами своїх вельмож, златолюбних людиноненависників. Через гроші вбивали людей, палили будинки, укладалися невінчані шлюби, поділялися громади, створювалися партії, ворогували брати, ганьбилося сербське ім’я, відкидалася віра, зраджувалися святині, продавалась вітчизна. Ось чому мусив прийти страшний день Господній, брати мої, і до нас.

А тепер, блаженні ми, якщо навчилися цінувати людину вище золота, вище багатства, вище слави, вище зірок, вище всього всесвіту, який Творець дарував людині, тоді не даремні наші страждання, тоді ми будемо сильними та щасливими, й почнемо жити в мирі та спокої, в любові та взаємній повазі, славлячи Бога Троїчного, Отця і Сина, і Святого Духа, на віки віків. Амінь.

Свт. Миколай Сербський. Книга “Крізь тюремне вікно”

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)