Лагідність. Важливість в період випробувань

Багато чеснот, які необхідних християнам, але найбільше – лагідність, бо лише тих, хто сяє нею Христос називав ревнителями Божими.
(Святитель Василій Великий)

Лагідність… Здається, що це слово втратило силу в наш час. Хто тепер прагне лагідності? Світ живе жагою влади, силою, гордістю, успіхом.

Бути лагідним – значить бути слабким, чи не так?

Але що тоді означають ці слова Христа: “Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю”¹Мф.5: 1-12?

У цьому, як і в усьому Євангелії, прихована таємниця людської душі, а розгадати її є, можливо, найважчим завданням.

Лагідність, це не слабкість, але — сила, що прихована, внутрішня, таємна сила. У лагідності міститься великий парадокс: людина, відмовляється від боротьби, але стає сильнішою за тих, хто живе пристрастю до протистояння.

Адже що таке лагідність? Це вміння втриматись від гніву, від бажання віддати удар за удар.

А що може бути важче, ніж подолати це природне в людині прагнення помсти, виправдання свого “я”? Людина, що зазнає образ і залишається лагідною, звершує подвиг над собою, над своєю природою.

Але як це можливо?

Хіба не повинно бути в людині якогось внутрішнього вогню, який не дозволяє їй залишатися пасивною, коли на ній тупцюють, принижують, ображають? Так, у кожному з нас є цей вогонь.

Але саме в цьому й полягає велика боротьба — не з зовнішніми обставинами, не з кривдниками, а з самим собою, зі своїм гнівом, зі своєю гордістю.

Лагідна людина перемагає не свого ворога, а своє бажання бути правим, бути сильним в очах інших.

Сенс лагідности — це не впокорення перед обставинами, а глибоке, усвідомлене смирення перед тим, що перевершує людину — перед Богом.

Лагідна людина розуміє, що її сила не в тому, щоб відстоювати своє “я”, а в тому, щоб звільнитися від нього. У цьому визволенні криється дивовижна свобода: людина перестає залежати від зовнішніх чинників, думок інших, образ і кривд.

Вона стає вільною в тому сенсі, що її більше не стосуються приниження та несправедливість, тому що вона бачить їх із іншого, найвищого погляду.

Погляньте на лагідну людину — її принизити й образити по-справжньому неможливо, тому що вона не живе для того, щоб зовні захищати свою гідність в очах інших. Її гідність — у внутрішньому зв’язку з Богом.

І тут відкривається велика істина: лагідність — це шлях не слабкого, це шлях сильного духом. Того, хто може відмовитися від своєї гордині, хто може пережити образи та приниження та залишитися непохитним у своїй внутрішній тиші.

Але звідки ця тиша? Звідки ця сила?

Вся суть лагідності — у вірі, у тому, що є щось вище за людину, щось, що керує світом і справедливістю. Лагідна людина довіряє цьому вищому началу.

Вона не намагається виправляти несправедливість самотужки, бо знає: істинна справедливість не в її руках, а в руках Божих.

Чи це не визволення? Хіба це не справжня сила? Але як рідко ми зустрічаємо таких людей!

Як рідко хтось справді може залишатися лагідним, коли світ навколо вирує, коли нас провокують на гнів, на помсту.

У лагідності немає нічого показного, це не чеснота, якою можна хвалитися. Це внутрішній стан, який бачить лише Бог і, можливо, сама людина.

Але ця чеснота є найбільшим подвигом, тому що вона вимагає відмови від того, що здається природним для кожного з нас: зовні відстояти своє право, свою гідність, свою правду.

Лагідна людина відмовляється від правди людської заради правди Божої. І ось у цьому – її справжня перемога.

Той, хто перемагає себе, перемагає світ. Тому й говориться, що лагідні успадкують землю — не тому, що вони пануватимуть над нею, а тому, що вони знайдуть її через смирення, через внутрішній мир, який не схильний до земних пристрастей.

Лагідність – це сила духовна. Лагідна людина – це той, хто знайшов мир у собі й більше не шукає його зовні. І в цьому, можливо, є найбільша мудрість Євангелія, яку ми ще тільки вчимося осягати.

Ієромонах Тихон, Нещеровський Свято-Преображенський монастир.

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)