Бачити очевидне, помічати чудесне
Чому в багатьох випадках люди не готові помічати навіть чудесне, божественні речі?
“Хто винен?” – перше що в нас на думці, чи не так?
Коли невіруючі люди потрапляють у дуже скрутну ситуацію, то яка в них зазвичай реакція? Здебільшого це пошук ворогів, пошук того, хто винен у цьому: начальство, близькі, друзі, сусіди.
Інші все хочуть пояснити за допомогою науки, бо, дійсно, завдяки науковим відкриттям людство змогло досягти значного прогресу.
Тепер, наприклад, ми знаємо, що причиною багатьох хвороб є віруси, з якими успішно можна боротися антивірусними препаратами та вітамінами. За допомогою сучасних видів транспорту відстані, які раніше вимагали подорожей на півроку, можна подолати за день чи навіть за кілька годин.
І лише окремі, досить рідкісні люди, якими можна назвати вірян, причину тієї чи іншої біди насамперед шукають у собі.
Чому нам легше звинуватити іншого, а не самого себе?
На це дає відповідь євангельська притча про багача та Лазаря1(див. Лк. 16:19–31). Багач жив у достатку, веселощах, а Лазар був жебраком, нікому не потрібним. Він нічого не мав, хіба що іноді йому діставалися крихти їжі, яку хтось викидав. Не люди, а собаки часом звертали на нього увагу, приходили та зализували його рани.
Проте після смерті Лазар і багач помінялися місцями. Один жив у раю разом із праведником Авраамом. Інший терпів вічні пекельні муки. Багач почав просити Авраама, щоб послав Лазаря хоча б змочити його вуста, але й цього не можна було зробити, бо між раєм і пеклом прірва, яку неможливо подолати.
Тоді багач просив у Авраама, щоб той хоча б послав Лазаря до його п’ятьох братів, які так само жили в розкошах. Вони не звертали уваги на бідних людей і взагалі не задумувалися про свою долю. Авраам відповів, що вони знають Закон Мойсея та пророків. То нехай живуть за його вченням і тоді не потраплять до пекла. Однак багач зауважив, що цього для них недостатньо, хіба що хтось воскресне з мертвих, тоді вони змінять спосіб життя.
На те Авраам відповів, що, якщо вони не слухають Мойсея та пророків, то навіть якщо хтось воскресне з мертвих, це жодним чином на них не вплине, вони не повірять цьому.
Чому в багатьох випадках люди не готові помічати чудесні речі?
Ми часто не бачимо очевидного та не бажаємо дослухатися одне до одного, помічати інших людей, ніби вони для нас не існують.
Почнемо з дрібниць. Мама просить свою дитину надіти шапку, а та не чує. Не кажучи вже про ігнорування дітьми суворих батьківських засторог від великих гріхів – пияцтва, розпусти, паління, бійок тощо.
А скільки разів буває так, що ми, дорослі, помічаємо лише тих людей, від яких можемо отримати вигоду або яких дуже боїмося. Щойно ситуація змінилася – ми перестаємо звертати на них увагу.
Як можна зрозуміти з притчі про багача та Лазаря, основна причина такого нехтування, неуваги не лише до духовних цінностей, а й до інших людей – невір’я.
..невір’я – дуже небезпечний стан душі, коли людина не відчуває Божої присутності. Невір’я є основою всіх інших гріхів.
Хто має хоча б трохи віри, той усе бачить, усе чує, на все завчасно реагує та навіть намагається наперед здогадатися, що потрібно зробити для оточення.
Коли ж віри немає, тоді встановлюються сугубо меркантильні взаємини: ти мені, а я тобі; а інакше я тебе не бачу й узагалі не хочу мати з тобою жодних справ, навіть вітатися з тобою не буду. З невір’ям дуже тісно пов’язані немилосердя, безнадійність, гнів, сріблолюбство, розпуста та інші пристрасті. Саме ці гріхи зіштовхують багатьох людей у пекельну безодню.
Віра має відображатися в конкретних вчинках
Сьогодні також Церква згадує святого апостола Якова, якому належать слова, що віра без діл мертва2(див. Як. 2:17).
Тобто мало визнавати Бога, кланятися Йому – наша віра має відображатися в конкретних вчинках. Доки ми категорично не хочемо помічати інших, не бажаємо дослухатися до їхніх прохань, то хоч який би сан не мали, яку б посаду не обіймали, наша віра мертва.
Отже, дорогі браття й сестри, усе, що навколо нас відбувається, усі кризові явища життя мають не лише зовнішню причину, яку можна пояснити з наукового чи політичного погляду, а більше залежать від сприйняття нами інших людей. А це безпосередньо пов’язано із силою нашої віри: що менша наша віра, то менше ми помічаємо оточення, то більше кризових явищ виникає в нашому житті.
…що менша наша віра, то менше ми помічаємо оточення, то більше кризових явищ виникає в нашому житті.
І хоча це життя в матеріальному сенсі може бути дуже успішним, проте в духовному ми неминуче готуємо для себе пекельні муки.
З іншого боку, якщо за допомогою молитви, посту й інших аскетичних вправ ми зміцнюватимемо свою віру, тоді не лише навчимося помічати наших ближніх і любити їх, а сподобимося бачити Самого Бога, Якому всяка слава, честь і поклоніння на віки вічні.
Архімандрит Маркел (Павук)
(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)
